Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Звичайний стресовий стан виникає в результаті дії психо-травмуючих чинників в несподіваних ситуаціях або у випадках, пов’язаних з підвищеною відповідальністю. Виявляється стрес у трьох сферах: емоційній (страх, лють, розгубленість); вегетативній (пітливість, підвищення тиску, нудота, зблщнення або почервоніння особи тощо); рухливій (тремтіння, скутість, судоми). У своїй діяльності командири зіштовхуються з проблемами тих, хто потребує психічної стійкості. Встановлено, що стрес характеризується наявністю трьох фаз; тривоги, опору і виснаження.

Командири підрозділів із стійкою психікою порівняно швидко долають фазу тривоги і “беруть себе в руки”. Психічно нестійких охоплює хвилювання, вони “здаються”. Проте і психічно стійкі люди при тривалому впливі на них несприятливих подразників не можуть уникнути руйнівних дій фази виснаження.

Високий рівень психічного напруження може виникати у командира підрозділу внаслідок протиборства альтернативних мотивів поведінки у кількох осіб (міжособистісний конфлікт) або боротьби декількох мотивів в однієї людини (внутрішньо-особистісний конфлікт). До психотравмуючих чинників належать адміністративно-правові (відчуття провини, конфлікт із законом тощо); професійна неспроможність командира виконувати свої професійні обов’язки, сімейні конфлікти (образи, звинувачення, приниження, ревнощі, розлучення, самота, статева неспроможність і ін.).

Командири підрозділів, які виконують службові завдання в екстремальних умовах сучасного бою, мають володіти певними особистими якостями, які сприяють поетапному логічному мисленню у виробленні управлінського рішення в бойових умовах. Стресостійкими характеристиками керівника є: висока компетентність у професійній діяльності; уміння обґрунтувати поставлені цілі і примусити підлеглих вірити в необхідність їх досягнення;

високий рівень правосвідомості, соціальної відповідальності;

стійка адекватна самооцінка;

уміння управляти собою, своїми емоціями;

здатність до вольового акту;

здатність зберігати психічну стійкість в екстремальних умовах; завзятість у подоланні труднощів;

уміння гнучко і швидко використовувати знання і видозмінювати доведені до автоматизму дії відповідно до обстановки, що склалась;

здатність успішно діяти в умовах дефіциту часу, відволікаючих чинників;

уміння об’єктивно оцінити дії підлеглих; наявність лідерських (організаторських) здібностей; володіння широким спектром стилів поведінки в конфліктних ситуаціях;

здатність знаходити необхідні оригінальні рішення; уміння критично аналізувати ситуації;

уміння прогнозувати хід сучасного загальновійськового бою.

Наявність у керівника таких якостей сприяє належному виконанню професійних завдань у бойових умовах.

Важливою психологічною особливістю управлінської діяльності командира підрозділу в бойових умовах може бути виявлення такого психологічного феномену, як ухилення від прийняття бойових рішень.

Ухилення може проявлятися у таких формах.

1. Передавання рішення “вниз”. Цей спосіб перекидання рішення має на увазі фактичне зняття завдання з підрозділу в цілому і передавання його якому-небудь окремому елементу. Наприклад, вся тяжкість виконання поставленого завдання перекладається на додані основному підрозділу сили - виконання класичних завдань піхоти щодо штурму позицій противника покладається на підрозділ розвідників, головним завданням якого є збір інформації. Виконання завдання щодо знищення ворожого снайпера покладається тільки на спеціального снайпера, а основний піхотний підрозділ не бере в цьому участі. Облаштування військ у польових умовах покладається виключно на підрозділи забезпечення, а до їх підходу не робиться елементарних кроків для власного облаштування. Спільне для всіх трьох випадків одне - особа, посилаючись на спеціальну підготовку підрозділів, що додаються, на їх більш глибоке володіння певним умінням, ухиляється від прийняття самостійних рішень і від залучення основного підрозділу до відповідних дій. Проте будь-який підрозділ, що додається, необхідно застосовувати не замість, а разом з основним підрозділом. Піхота повинна сама штурмувати об’єкти противника, здійснювати контр-снайперські заходи і забезпечувати себе.

2. Передавання рішення “вгору”. Суть цього способу в тому, що командир, що ухиляється, нічого не робить, вважаючи, що всі рішення повинні прийняти вищі начальники, вони ж мають повністю забезпечити реалізацію рішень. Його ж справа - лише виконувати розпорядження. Проте жоден, навіть найгеніаль-ніший начальник, фізично не зможе думати про все.

Ієрархія управління для того й існує, щоб розподілити весь обсяг питань по різних рівнях військового управління. Вищий начальник повинен вирішувати більш загальні завдання, ніж нижчий. Якщо всі завдання спробує вирішувати витий начальник, то робота з вироблення рішень на рівні цього начальника буде повністю паралізована через її обсяг.