Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Основний обов'язок, який покладається в бою на командира домогтися виконання поставленого завдання у визначений термін, — вимагає найбільш ефективного і повного використання усіх бойових можливостей свого підрозділу, твердого і безперервного управління ним. Ключовим чинником успіху при цьому є вірне, своєчасне та наполегливо втілене у життя рішення. Бойові статути визначають: “Рішення командира розгромити противника повинне бути твердим і без коливань доводитися до кінця. Найсуворішого осуду заслуговує той, хто, боячись відповідальності, виявив бездіяльність і не використав усіх сил, засобів і можливостей для досягнення успіху в бою”.

Бойові статути вимагають від командира твердості, рішучості і відповідальності, тобто вольових якостей при прийняти рішення. Одночасно в статуті визначено послідовність діяльності командира щодо підготовки, прийняття та організації виконання рішення на бій. При цьому активно задіяні пізнавальні процеси, що потребують швидкого аналізу і синтезу значного обсягу інформації в екстремальних умовах бойового стресу. На значенні цих процесів для перемоги у бою наголошували з давніх-давен

Давньокитайський стратег і філософ Сунь-цзи у найдавнішому з відомих нам трактатів про мистецтво війни писав:

“Тому і кажуть: якщо знаєш ворога і знаєш себе, веди бій хоч сотню разів, небезпеки не буде; якщо знаєш себе, а його не знаєш, один раз переможеш, іншого разу зазнаєш поразки; якщо ж не знаєш ні себе, ні його, щоразу, коли битимешся, зазнаєш поразки”.

На психологічному рівні діяльність командира з організації бою вимагає єдності характеру (волі) і розуму (мислення). Ці якості повинні бути у військового лідера однаково добре розвиненими, рівними, за висловом Наполеона, як основа і висота у квадрата. “Якщо характер сильніший від розуму, то полководець захопиться і піде далі, ніж треба. Якщо розум сильніший від характеру, то в нього навпаки забракне мужності здійснити свій план”.

На важливості єдності характеру (стремління, волі) й розуму (судження) наголошував ще Арістотель, який вважав його основою свідомого вибору, який робить людина, приймаючи рішення. Здатність приймати вірні рішення, яку Арістотель називає розсудливістю, вимагає наявності у командира особливого складу практичного розуму. Відомий російський військовий психолог Б.М. Теплов визначив його особливості у своїй праці “Розум полководця” таким чином:

“Розум полководця... є єдністю інтелектуальних і вольових моментів. Коли говорять, що якийсь воєначальник має видатний розум, але позбавлений таких вольових якостей, як рішучість чи моральна мужність, то це означає, що розум у нього не той, який потрібен полководцю. Справжній розум полководця не може бути у людини безвольної, боязкої та слабохарактерної”.

Аналізуючи мислення видатних полководців минулого (перш за все Суворова і Наполеона) за воєнно-історичними матеріалами, Б.М. Теплов виділяє такі особливості розуму воєначальника, як:

- здатність зберігати вірність суджень у найбільш небезпечних і скрутних обставинах;

- підвищення всіх психічних сил і загострення розумової діяльності в атмосфері небезпеки;

- здатність охопити всі питання і знайти такі шляхи вирішення, які є найкращими у всіх відношеннях;

- поєднання цілісного бачення ситуації з увагою до найменших деталей;

- здатність перетворювати складне у просте - поєднання колосальної складності матеріалу, що підлягає аналізу в ході інтелектуальної роботи, з простотою, ясністю і визначеністю продуктів цієї роботи, тобто планів і рішень, які командир доводить до підлеглих;

- уміння знаходити й виділяти суттєве, постійна систематизація матеріалу;

- поєднання обережності із здатністю до виправданого ризику, сміливістю мислення, мужністю розуму і рішучістю;

- проникливість, здатність проникнути розумом у замисел ворога, розгадати його наміри та на підставі цього рішуче нав’язувати йому власну ініціативу;

- оптимальна деталізація планування, уміння делегувати самостійність рішень підлеглим;

- поєднання твердості й завзятості у втіленні рішень із здатністю проявляти найбільшу гнучкість і свободу розуму, ніколи не допускати, щоб розум був скований власними планами;

- здатність до передбачення та інтуїції у поєднанні з готовністю відповідати на непередбачене з найбільшою швидкістю.

При цьому саме інтуїції як складовій розуму воєначальника Б.М. Теплов приділяє особливу увагу. Він стверджує, що передумовами для розвитку інтуїції та загалом практичного мислення військових лідерів є “великий запас знань, а також висока і різнобічна культура думки”.