Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

1.11. Психологічні особливості перебування особового складу у полоні

Найгіршим результатом бойових дій для солдата є полон. У певних ситуаціях потрапити до рук ворога страшніше за смерть. У випадку якщо противник знає про характер завдання полоненого, а зазвичай він усвідомлює це, зіставивши місце й обставини полонення, - його метою буде отримання максимально можливого обсягу оперативної інформації. Чимало військових режимів повністю ігнорують таке поняття, як “права людини”, і тому основним інструментом отримання потрібних відомостей від полоненого, не бажаючого ділитися подібною інформацією (а при допитах елітних солдатів, до яких відносяться десантники і розвідники, це звичайна справа), є тортури. Той, хто проводить допит, використовує всі наявні в його розпорядженні засоби для того, щоб вирвати зізнання з вуст полоненого, який, покладаючись на свою підготовку, але більшою мірою — на власну силу волі, прагне не розголошувати важливих відомостей.

Якою б мужністю і силою духу не володів полонений, всі переваги будуть на стороні досвідченого слідчого. Одні країни вкладають величезні засоби в дослідження способів, що примушують людей говорити, інші не жалкують сил на пошук методик, за допомогою яких можна зберігати мовчання. Більшість слідчих зазвичай знають про особливості підготовки солдата, що потрапив у полон, і вносять відповідні поправки до методики проведення допиту.

Бути солдатом — означає брати участь у жорстокій і часом нерівній інтелектуальній грі, в якій психологічна витривалість є важливим чинником протистояння противникові.

Один з най критичніших моментів наступає відразу ж після захоплення в полон. У ці перші хвилини бойовики вирішують питання про життя або смерть полоненого. Психологи радять вступити в розмову з потенційними катами, оскільки значно важче убити людину, з якою ти тільки що розмовляв. Важлива і тема розмови. Не варто намагатися розжалобити бойовиків розповідями про своє численне потомство або про хворих батьків. Багатьом бойовикам властивий культ сили, мужності, тому сподіватися на їх доброту - справа даремна. Слабкі і боязкі, па їх переконання, не мають права на існування. Тих, хто валяється в ногах, можуть пристрелити без зволікання.

Зав’язуючи розмову, краще за все вибрати нейтральні теми, це пов'язані із “злобою дня”, щоб не розсердити свого візаві і не отримати результат, зворотний бажаному. Так, одному офіцерові вдалося врятувати не тільки своє життя, коли він зумів знайти в розмові з бойовиками загальних знайомих.

Розмовляти слід спокійним тоном, з доброзичливими інтонаціями. Слід враховувати, що багато членів незаконних збройних формувань часто перебувають у стані наркотичного сп’яніння та їх реакції можуть бути неадекватні ситуації.

На противника заспокійливо діють розслаблені долоні на рівні грудей, звернені до нього тильною стороною. Рухи повинні бути плавними.

Опинившись у полоні, потрібно прагнути встановити контакт з тими, хто вас оточує, - товаришами за нещастям, охоронцями -і уважно спостерігати за тим, що відбувається навколо. При цьому активність не повинна впадати в очі - це може призвести до поганих наслідків. У противника повніше створитися враження про полоненого, як про людину малограмотну, тупувату, і головне - не дуже рухливу, словом, “лошари”, від якого навряд чи можна чекати неприємностей.

Для багатьох бойовиків характерна гіпертрофована пихатість. Вони дуже часто знаходяться в постійному суперництві один з одним, надзвичайно ласі до лестощів. Висловлюючи захоплення крутизною, відвагою і силою наглядача, досить легко добитися ного довіри і симпатії та надалі успішно маніпулювати їм.

Будь-які катування і позбавлення значно легше перенести, коли ти знаєш, за що доводиться страждати. І розумієш, що інший шлях — зрада, а значить, моральна смерть. Для багатьох єдиним порятунком у такій ситуації ставала віра.

Кожен військовослужбовець повинен знати, що захват у полон (заручники) є стресовою ситуацією, яка має свої психологічні закономірності протікання та відповідні стадії.

Перша - стадія вітальних реакцій, що триває від декількох секунд до 5 -15 хв і характеризується підпорядкуванням всіх дій збереженню власного життя з характерним звуженням свідомості, зміною моральних норм і обмежень, порушенням сприйняття часових інтервалів і внутрішніх подразників. Для такої ситуації характерні оціпеніння, порушення раціональної поведінки.

Друга — стадія гострого психоемоційного шоку з проявами над мобілізації - триває від 3 до 5 годин і характеризується загальною психологічною напругою, граничною мобілізацією психо фізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами відчайдушної сміливості (особливо при порятунку близьких) при одночасному зниженім критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до доцільної діяльності. В емоційному стані в цей період переважає почутої відчаю, що супроводжується відчуттями запаморочення і головного болю, а також серцебиттям, сухістю в роті, спрагою й утрудненим диханням. Поведінка в цей період підпорядкована майже виключно ідеї порятунку близьких або друзів з подальшою реалізацією уявлені, щодо професійного та службового обов’язку. Саме в цей період найбільш вірогідні прояви панічних реакцій і зараження ними оточуючих.

Третя - стадія психофізіологічної демобілізації. Її тривалість - до трьох діб. В абсолютній більшості випадків вона пов’язується із розумінням масштабів трагедії (“стрес усвідомлення”). Найбільш характерними для цього періоду є різке погіршення самопочуття та психоемоційного стану з переважанням почуття розгубленості (аж до стану своєрідної прострації), окремих панічних реакцій, зниження моральної нормативності поведінки, відмова від будь-якої діяльності і мотивації до неї. Одночасно спостерігаються депресивні тенденції, порушення функції уваги і пам’яті.

На четвертій - “стадії вирішення” (від 3 до 12 діб) -динаміка стану і самопочуття постраждалих багато в чому визначається специфікою впливу екстремальних чинників, отриманими поразками і морально-психологічною ситуацією після трагічних подій. У цей період поступово стабілізується настрій і самопочуття, але зберігаються знижений емоційний фон, обмеження контактів із оточуючими, гіпомімія (маско-подібність особи), зниження інтонаційного забарвлення мови, сповільненість рухів, порушення сну й апетиту.

Триває подальше зниження психофізіологічних резервів, прогресивно наростають явища перевтоми, істотно зменшуються показники фізичної і розумової працездатності.

ТІ ята — “стадія відновлення” психофізіологічного стану -починається переважно з кінця другого тижня після впливу екстремального фактора і найбільш виразно проявляється у поведінкових реакціях: активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційне забарвлення мови і мімічних реакцій, вперше з’являються жарти.

На останній, шостій стадії (через місяць) у кожного п ятого виявлялися стійкі порушення сну, невмотивовані страхи, кошмарні сновидіння, що повторюються, нав’язливість, у 75% осіб - ознаки . істено-невротичних реакцій у поєднанні з порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та ендокринної систем. Одночасно збільшуються внутрішня і зовнішня конфлікто-ІСННІСТЬ.

У деяких полонених (заручників) можлива підсвідома ідентифікація з агресором” (особливо у молодих людей), що може призвести до серйозних проблем у соціальній групі.

Військовий полон створює певний психологічний комплекс, в людина, яка опинилася в ньому, знаходиться в умовах тривалої соціальної ізоляції, яка характеризується рядом стресогенних умов, яким німці ще в Першу світову війну дали загальну назву ‘психоз колючого дроту” (ЗіасйеМгаЬірзусІюзе). Кожен військовополонений усвідомлює, що його доля повністю знаходиться в руках противника, а також залежить від власної поведінки. Виходячи з цього, переважна більшість військовополонених, незалежно від їх національної і державної приналежності, займає нейтральну позицію у ставленні до навколишнього середовища, прагнуть досягти єдиної мети - вижити і повернутися додому.