Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Принцип прищеплення солдатам навичок поведінки і виживання к полоні нічим не відрізняється від інших методів військової підготовки. Іншими словами, елітних солдатів готують в умовах, максимально наближених до реальної обстановки.

У збройних силах провідних країн солдатів готують з розрахунку будь-якого сценарію розвитку подій у полоні, включаючи втечу і зв’язані з втечею труднощі — сховатися і вижити. Військовослужбовців піддають наступним "‘тортурам’:

• голову “полоненого” обмотують вологим рушником, який иімають лише тоді, коли випробовуваний ось-ось знепритомніє;

• допит триває 24 години, протягом яких “полонений” піддається світловій і шумовій “обробці” так, що до кінця цього періоду він стає повністю деморалізованим;

® із сусідньої камери лунають звуки ударів, крики і стогони. Насправді “биттю” піддається матрац, а звуковий супровід створює спеціально навчений персонал;

• “полоненого” роздягають догола, всіляко ображають. При цьому слова приниження вимовляють жінки. Нерідко перед допитом голого “в’язня” залишають в холодному приміщенні, і природне скорочення розмірів його чоловічої гідності дає привід для брудних жартів;

• “полоненого” прив’язують до дошки і на 20 секунд занурюють у воду.

Ці жорстокі методи тренувань вельми спірні, але в цілому довели свою ефективність. Аналогічні курси підготовки проходять воїни сил спеціального призначення всіх країн. У поєднанні з розповідями колишніх військовополонених ці навички складають основу поведінки елітного солдата, що потрапив до рук ворога.

З метою зміцнення морального духу військовослужбовців, які знаходяться в полоні, забезпечення їм необхідної психологічної підтримки, кращих умов життя і відповідного фізичного стану пропонується створення в таборі військовополонених легальної організації військовополонених з певною структурою. Необхідність організації обумовлюється тим, що “військовополоненому потрібно мати якусь тверду опору в своєму житті, яка підняла б його над рівнем простого існування. Він обов’язково повинен бути відповідальним перед кимось або за щось”. Передбачається також створення нелегальної організації. Обидві вони повинні надавати допомогу у підготовці та здійсненні втечі - постачанні продуктів, одежі, документів, грошей, компасів, тощо.

Військовослужбовцям, які потрапили у полон, рекомендується якомога швидше втекти з нього. При цьому підкреслюється, що краще втекти ще до прибуття в табір військовополонених, тобто під час евакуації із зони бойових дій, використовуючи такі фактори, як близьке знаходження до позицій своїх військ, низьку спеціальну підготовку рядових і сержантів передових частин противника у порівнянні з особовим складом конвойних підрозділів, невелику охорону колони військовополонених, артобстріл або наліт авіації під час руху.

Якщо на шляху евакуації втекти не вдалося, то пропонуються способи втечі з табору. При цьому офіцерам і солдатам навіюється, що “завдяки опору і спробам вибратися на свободу вони продовжують залишатися активними бійцями і можуть збирати військову інформацію під час руху до своїх, заважати діяльності адміністрації таборів, створювати умови, які погіршують моральний стан особового складу і цивільного населення протиборчої сторони, що сприяє скороченню втрат у живій силі своїх військ”.

Основними способами втечі з полону можуть бути:

використання підземного ходу (залежить від умов місцевості і пори року);

подолання стіни і дротяного загородження;

вихід за територію табору через контрольно-перевірний пункт оманним шляхом.

Для її забезпечення потрібно завчасно добути необхідні інструменти (напилки, пили, свердла, стамески, кусачки тощо), готувати документи, що засвідчують особу і діють в районі розташування табору, а також сприяють безпечному просуванню до кордону або лінії фронту; добути або виготовити карти (схеми) місцевості, штампи, печатки, бланки, одяг, взуття, головні убори, речові мішки і сумки; вжити заходів щодо приховування втечі на щоденних перекличках шляхом заміщення відсутньої особи, створення плутанини у відповідях на прізвища, чергування військовополонених високого і низького зросту. Якщо перекличка здійснюється в окремих кімнатах, то рекомендується зробити в стіні потайні двері і відсутнього замінити тим, хто вже пройшов перевірку. На порожню койку (вона повинна бути верхньою) покласти під ковдру опудало.

При груповій втечі передбачені такі способи обману адміністрації табору. Протягом кількох місяців перед його здійсненням частина військовополонених час від часу не іде на перекличку, нібито прагнучи досадити охороні. При цьому ховатися слід у таких місцях, де молена просидіти кілька годин. Через деякий час охорона буде сприймати це як бажання перешкодити роботі і не стане давати сигнал про втечу. Таким чином, у розпорядженні втікачів може виявитися декілька годин перед тим, як втеча буде розкрита, а у таборі буде проведена ретельна перевірка. Безумовно, такий спосіб порушує розпорядок дня всіх військовополонених і є особливо валеким для тих, хто добровільно ховається й отримує за це покарання. Але дана тактика може забезпечити вті качам успішне повернення до своїх, а це має першорядне значення.

Розглянемо лінію поведінки військовополоненого на допиті. Стверджується, що найкращим захистом у ході допиту є почуття військового обов’язку, мовчання, віра в себе, свою армію, країну і релігію.

Пропонується повідомляти тільки своє прізвище, ім’я, військове звання, особистий номер і дату народження; бути ввічливим, але намагатися не справляти враження готовності співпрацювати, так як воно може сприяти продовженню допиту; прикидатися нетямущим у питаннях, що представляють інтерес для противника; побоюватися провокаторів і табірного медичного персоналу, які можуть використовуватися для збору інформації.

Не слід показувати знання іноземної мови і не вірити твердженням про те, що інші полонені повідомляють яку-небудь інформацію.