Розділ «1. Загальні засади вікової психології»

Навіть далекий від науковості погляд здатний зауважити, що психічне життя людини від народження до старості зазнає багатьох змін, які впливають на здобуття нею і збагачення соціального досвіду, форми і способи самореалізацїї, функціонування в соціумі. На межі XVIII-XIX ст. було започатковано науковий підхід до психології розвитку, методологічно закорінений в еволюційне вчення англійського природодослідника Чарльза-Роберта Дарвіна (1809-1882) і розвинутий багатьма психологами, які переймалися проблемами еволюції психічного життя і психічної діяльності людини. З часом вікова психологія виокремилася в самостійну галузь психологічної науки, в лоні якої викристалізувалися різноманітні напрями, концепції, теорії, школи.

1.1. Вікова психологія як галузь психологічної науки

Об'єкт, предмет і джерела вікової психології

Структура, функції і завдання вікової психології

За загальною традицією вікова психологія досліджує психічний та особистісний розвиток людини від її народження до останніх днів життя у глибокій старості. З огляду на це в її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості - психологію дорослої людини, геронтопсихологію - психологію старості. Зважаючи на те що основи психічного життя особистості формуються в пренатальному (утробному дородовому) періоді її існування, цілком логічним є виокремлення і психології пренатального періоду.

Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість.

Вікова психологія реалізує всі властиві психологічній науці функції. Теоретико-пізнавальна функція вікової психології передбачає пізнання психічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позиції інтересів дитини, дорослої і старої людини, а також з'ясування закономірностей і чинників вікового розвитку. Прогностична функція реалізується у формуванні психологічних прогнозів щодо співвідношення вікового та індивідуального розвитку. Зміст прикладної функції полягає у з'ясуванні на основі теоретичного та емпіричного аналізів закономірностей становлення психічної реальності, виробленні практичних рекомендацій щодо врахування особливостей вікового розвитку.

Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги.

На перших порах становлення вікової психології завдання її полягало у нагромадженні фактів і систематизації їх за часовим принципом. Цьому завданню відповідала стратегія спостереження. Та вже тоді дослідники намагалися зрозуміти рушійні сили розвитку, однак для цього вони ще не мали об'єктивних можливостей. Стратегія спостереження сприяла нагромадженню різноманітних фактів. Необхідно було їх систематизувати, виокремити етапи і стадії розвитку особистості, з'ясувати його основні тенденції і загальні закономірності, зрозуміти причини та механізми.

Для розв'язання цих завдань психологи використали стратегію констатуючого експерименту, який дає змогу встановити наявність чи відсутність явища, що вивчається, за певних контрольованих умов, з'ясувати його кількісні характеристики і зробити якісний опис. Обидві стратегії (спостереження і констатуючий експеримент) широко застосовувалися передусім у психології дитинства. Але їх обмеженість ставала очевидною, вони не давали змоги зрозуміти рушійні сили психічного розвитку людини, оскільки не впливали на цей процес, обмежуючись пасивним його вивченням.

Значну продуктивність виявила стратегія формування психічних процесів із заданими властивостями, активного втручання в них. Започаткував її Л. Виготський, назвавши експериментально-генетичним методом, який дає змогу виявити якісні особливості розвитку вищих психічних функцій. Те, що стратегія формування психічних процесів забезпечує досягнення очікуваних результатів, відкриває шлях до пізнання причин розвитку, свідчить, що критерієм їх з'ясування може слугувати успішність формуючого експерименту.

Найголовнішим завданням вікової психології є створення фундаментальної концепції вікового розвитку особистості в нових соціально-економічних умовах. У сучасній Україні особливо актуальним є вивчення вікових аспектів проблеми психологічного забезпечення національного, патріотичного, духовного виховання особистості, адаптації до умов плюралістичного, інформаційного суспільства, ринкової економіки тощо. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:

- вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);

- розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров'ї людини;

- дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;

- розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

- з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;

- дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;

- створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку;