Розділ «Частина II. Рольова амбівалентність особистості»

По-перше, чоловіки як соціальна група користуються інститу-ціональними привілеями за рахунок жінок як іншої соціальної групи. Однак чоловіки можуть надати суттєву допомогу у здійсненні змін на державному рівні, що можна показати на прикладі СШ А, які реалізують Програму позитивних дій (див. далі).

По-друге, за маскулінність, яка забезпечує чоловікам високий статус і привілеї, вони платять поверхневими міжособистісними стосунками, погіршенням стану здоров'я, передчасною смертю; до того ж спілкування із сильними жінками сприймається як загроза маскулінності.

По-третє, існують чоловіки (і їх чимало), яким традиційна консервативна чоловіча соціалізація принесла приниження і другосортність; скажімо, вважається, що чоловіки за будь-яких обставин не можуть ні відкрито плакати, ні бути ніжними, ні виявляти слабкість, тому що ці властивості завжди були "фемін-ними".

Чоловічі психологічні якості здебільшого пов'язані з боротьбою за владу та її утримання. Акцент на індивідуальних рисах і редукція всієї проблеми лише до такого виховання, яке дає змогу чоловікам інтегрувати в собі інструментальні й експресивні ролі, означало 6 недооцінку численних чоловічих привілеїв, заперечення їхнього реального панування.

Р. Айслер у книзі "Чаша і клинок" описує на прикладах минулого з історії людства моделі панування й партнерства жінок і чоловіків (мінойська культура на острові Кріт). Авторка нагадує, що людство споконвічно розділене на дві рівновеликі половини - на чоловіків і жінок. І тільки у взаємодії цих величин на суспільному рівні знаходиться таємниця всіх часів і секрет успіху нашого майбутнього [6].

Р. Айслер метафорично назвала ці моделі взаємодії жінок і чоловіків - Клинок і Чаша. Тисячоліттями чоловіки вели війни, і Клинок залишався чоловічим символом. Однак причина цього не в чоловічій природі, а передусім у соціальній системі, де ідеалізується сила, де чоловіче ідентифікується з насильством. Війни, політичні баталії чи підйом національних почуттів створюють попит на героїв-воїнів і тим самим підвищують цінність "маскулінних" якостей. Тому зростання націоналізму й релігійного фундаменталізму в сучасному світі фактично підживлює ідею панування чоловіків.

Важливо підкреслити, що прагнення жінки до рівності не означає безправ'я чоловіка. Радше це є попередньою умовою справжнього партнерства між чоловіками й жінками. Досягнення такого партнерства, на думку Р. Айслер, дасть змогу розв'язати багато сучасних проблем (домашнє насильство над жінками і дітьми, алкоголізм, наркоманія, постійне напруження між представниками обох статей), якщо відмовитися від пошуку "винного" - переслідування етнічних меншин, антисемітизму, жорстокого покарання й придушення волі будь-кого. Від того, як саме формуються відносини між жінками й чоловіками, залежить, яку форму матимуть усі інші людські взаємостосунки.

Отож, чоловіче прагнення привчити людську спільноту ПІДСВІДОМО миритися з порушенням прав людини пояснює і те, чому побутує очорнення жінок як злих, нижчих, небезпечних. Навіть у Біблії жінку (Єву) звинувачують в тому, що через неї людство у зародку було вигнано з Раю.

Проблема подолання патріархального характеру культури, руйнування наявної тендерної системи соціальної диференціації людей сьогодні все більше усвідомлюється як нова глобальна проблема сучасності. Самоствердження жінки нарівні з чоловіком в усіх сферах життя вивільняє її могутні творчі сили, які змінюють поведінку чоловіка і створюють умови для широкого розвою демократії, цінностей паритетних стосунків.

Щодо України, то тут парадоксальна ситуація. Наша країна входить до п'ятірки держав з найвищим рівнем освіти серед жінок у світі. Але коли йдеться про участь жінок у прийнятті рішень, то тут Україна далеко позаду, і не лише в Європі "Для українського суспільства, яке нібито відстає в розвитку та згодом повторює основні західні тенденції різноманітних соціальних процесів, - пише Т. Хома, - цей рух (фемінізм в Україні) залишається в зародковому стані, і поки що не видно його природного розвитку" [169, с 21].

Перехід від тоталітарної системи до демократичної не тільки не покращив становище жінок, але, навпаки, суттєво його погіршив. Банкіри, президенти корпорацій, директори підприємств, у руках яких опинилась не лише адміністративна влада, а й багатство, за незначним винятком, - чоловіки. Вітчизняні мас-медіа обрали для української жінки лише дві функції - домогосподарки та образ сексуальної служниці [37; 48; 50]. Варто погодитись із Т. Хомою: "Ми, український народ, маємо те, за що боролись багато століть, - власну державу. Проте тендерна рівність чомусь не настала. І вагомих зрушень теж не помітно. Багато поважних жіночих організацій, які колись були оплотом національного відродження та об'єднаннями прогресивного жіноцтва, сьогодні працюють як гуртки крою та шиття й влаштовують Шевченківські вечори. Це ще раз підтверджує тезу про те, що жінки в Україні не хотіли чогось для себе, а домагалися винятково державності" [169, с. 26].

Надзвичайно низький статус жінки в Україні є проблемою, яка виходить за межі добробуту жінок і стосується сприяння розвитку економіки держави та плекання демократії. Відповідно до інтересів демократії вимагають, аби українки відвоювали своє законне місце у суспільстві. Безумовно, ментальність - річ, що не змінюється за кількадесят років. Але варто звернути увагу на подолання застарілих стереотипів про тендерні ролі у вихованні молоді, якщо декларується європейська орієнтація.

Необхідна серйозна теоретична розробка тендерної проблематики, щонайперше у сфері соціалізації, культури, мас-медіа. Важливо дослідити сімейні відносини "мати - дитина", "батько -дитина", "мати - батько - дитина".

Багато авторів (Н.В. Самоукіна, Р.В. Овчарова, Ф. Тайсон, Р. Тайсон) досліджують амбівалентність взаємин дочки та батька. Для дочки батько є найпершим та найбільш звичним зразком чоловіка, стосовно якого формуються базові установки статево-рольової поведінки. Зокрема, Ф. Тайсон і Р. Тайсон підкреслюють: "Роль батька у розвитку дівчинки має важливий вплив на формування її почуття жіночності" [149, с. 36]. Чуйний та лагідний батько висловлює своє захоплення красою та ніжністю маленької донечки, її подібністю з мамою, що підтримує гордість і самоповагу дівчинки, сприяє ідентифікації з жіночими рисами.

Досвід переживання емоційної відчуженості чи, навпаки, суперечливої прихильності з неусвідомлюваними еротичними імпульсами, прихованої та відкритої агресії у стосунках з батьком виявляється у дорослому житті жінки в особистісній амбівалентності, в перебільшеній потребі в емоційній прив'язаності, позитивній оцінці усіх навколо, в бажанні догодити та заслужити любов, в інфантильній залежності в любовних стосунках з чоловіками.

Значущість ролі батька у житті і розвитку дитини підкреслює В.П. Кравець. Автор звертає увагу на амбівалентність соціальної ролі батька: "Проте "стати батьком" і "бути батьком" не одне і те ж, позаяк перехід до активної виховної діяльності у чоловіків не пов'язаний автоматично з народженням дитини..." [76, с 50]. Перешкодою щасливому батьківству є упереджене ставлення чоловіків до догляду за дітьми та їхнього виховання, особливо в ранньому віці. В результаті батько менше спілкується з дитиною, менше бере участі в її перших контактах з навколишнім світом.

В.П. Кравець слушно зазначає, що саме через це чоловікові важче стати батьком, ніж жінці - матір'ю.

Чоловікам необхідно усвідомити свою відповідальність за виховання дітей: "Проблема підвищення авторитету батька у суспільстві пов'язана з тим, що в сучасній сім'ї втратив значення авторитет, заснований на праві власності, а моральний авторитет, заснований на емоційному, духовному ґрунті, ще не став надбанням чоловіків" [76, с. 50]. Інакше кажучи, саме інтенсивна амбівалентність ролі батька підсилює особистісну амбівалентність дітей.

Особливої уваги потребують заклади освіти як доленосні структури тендерної соціалізації. Модель партнерства може виявитися єдиною умовою виживання для нас і для наших дітей. Відмовившись від неї, можемо залишитися без майбутнього.

Пригадаємо шкільний і вузівський курси "Етика і психологія сімейного життя", які себе дискредитували саме тому, що їхні теоретико-методологічні засади були пронизані патріархальними ідеями та ідеалами. І, мабуть, не випадково сучасному юнацтву цей курс є нецікавим. Скажімо, в західних країнах у вищих навчальних закладах читаються спецкурси з тендерної психології, а дослідження з цієї проблематики є пріоритетними [14; 30; 184].