Розділ 13. БІОЕТИКА

Історія релігії і культури дає нам безліч доказів того, що в стародавніх суспільствах віра у потойбічне життя з'являлася лише при досить високому рівні розвитку інтелекту, особливо абстрактного мислення. Численні дослідження релігійних текстів, фольклору, археологічні пошуки (аж до неандертальської культури) дозволяють простежити розвиток ідеї про безсмертя душі. Але мета інша: хотілося розглянути явища, котрі часто використовують для доказу існування життя після смерті (С. Г. Мюге).

Існують дослідження, начебто спочатку в трупі піднімається температура, вірніше, з тіла померлого іде більше тепла, ніж воно могло містити в момент смерті. Автори, що встановили цей факт, дійшли до висновку, що це результат відділення духу від тіла і таким чином, на їхню думку, душа здобуває об'єктивно відчутну даність.

Однак ці досліди можуть мати цілком матеріалістичне пояснення, душа тут ні при чому. Одне з пояснень таке: у живому організмі відбувається безліч ферментативних реакцій. Після смерті активність різних ферментів падає нерівномірно. Наприклад, ферменти, що обумовлюють синтез, виключаються раніше, ніж гідролітичні. Неодночасно інактивуються й окислювально-відновні ферменти. Виходячи з цього, неважко уявити таку картину: живому організмові властивий, скажімо, гідроліз глікогену. В окислюванні глюкози, що утворилася, брало участь безліч ферментів. За допомогою одних одержувана енергія йшла на безпосередні потреби організму, за допомогою інших – запасалася в АТФ чи АДФ. Але ось після смерті частина ферментів вийшла з ладу, а частина ще функціонує. Пізніше за інших виключаються ті ферменти, що активують екзотермічні реакції. От і відбувається "згоряння" без використання виділюваної енергії, а отже, виділення тепла.

Можна навести приклади з робіт, де опубліковані розповіді осіб, що побували в стані клінічної смерті. Мабуть, найвідоміші з них – книги доктора Р. Муді "Життя після життя" і "Світло по ту сторону", що вийшли в США. У них зібрано більше ста п'ятдесятьох інтерв'ю людей, повернутих до життя після клінічної смерті.

Тут варто нагадати, що для з'ясування істини існує не тільки науково-експериментальний метод. Припустімо, необхідно довести, що ви вчора були на роботі. В експерименті вчорашній день ви повторити не можете. Що ж робити? Для подібних випадків підходить історико-юридичний метод: ви можете пред'явити виконану вчора роботу, свідків, що бачили вас на роботі, згадати окремі вчорашні епізоди... Істину буде доведено, якщо показання свідків збігатимуться як з вашими, так і між собою.

Ось цей метод і застосували автор книги "Життя після життя" і доктор Е. Кублер-Росс. Хоча більшість оповідачів говорили, що передати словами їхні відчуття дуже важко ("Я була в якомусь четвертому вимірі"), все-таки вдалося відтворити схему, за якою будувалася більшість розповідей. Ось ця схема.

Людина на грані смерті. Вона чує голос лікаря, який повідомляє, що вона мертва. Вона починає чути неприємний шум, якесь шипіння, і в той же час відчуває, що мчить по довгому чорному тунелі. Раптово вона опиняється поза своїм матеріальним тілом, ніби над ним, і спостерігає реанімаційні заходи. Після декількох митей сум'яття людина зауважує, що її нова форма – це "нематеріальне" тіло, яке чує і бачить, але само невидиме і нечутне. Незабаром виникає тепле і променисте світло і перед померлим прокручується фільм його життя. Пізніше, опритомнівши, з труднощами підбираючи слова, вона пробує розповісти про пережите. Але наштовхується на жарти і недовіру присутніх. У той же час його життя міняється: як правило, смерть його більше не страшить.

Нещодавно вийшла ще одна книга: "Спогади про смерть. Медичні дослідження" доктора Мішеля Сабома. У ній не тільки спогади "померлих", але й опис деяких експериментів. Автор ніби з'єднав обидва методи доказу істини. Наприклад, опитуваному часто важко описати словами свій стан. Сабом пропонував йому малюнки, зроблені за розповідями раніше опитаних або виконані художниками-містиками. Зрозуміло, щоразу показувалося кілька картинок, де специфічні деталі, побачені раніше "померлим", зображувалися тільки на одній. І опитувані вказували саме на цю картинку. Наприклад, ті, що "пролітали через тунель", дружно запевняли, що відчували його таким, як він зображений ще в XVII ст. художником Ієронімом Босхом.

Цікаво, що відчуття виходу "я" з тілесної оболонки після клінічної смерті було як у тих, хто вірить у загробне життя, так і в атеїстів, але є одна деталь: віруючі, коли їм показували малюнок тунелю Босха, приймали його цілком. Атеїсти ж стверджували, що не бачили ангелів з крильцями, а говорили лише про світлові відблиски.

13.4. Який вигляд має смерть?

Інша точка зору – спроба за допомогою фізіологічних знань пояснити зазначені феномени (О. О. Хайдак). Для цього звернемося до досвіду лікарів-реаніматологів, які пережили разом з хворими (повірте, що це дійсно так!) багато сотень критичних станів. Добре це чи погано, але люди вмирають в основному далеко від родичів – у результаті нещасного випадку або в лікарні, де під час останнього подиху присутній тільки медперсонал. Смерть потворна, і явища, які її супроводять, залишають у присутніх важкі і незгладимі враження. Не так багато людей були присутні при подібних ситуаціях багаторазово і здатні критично оцінювати ситуацію в цей момент.

Часто люди навіть не можуть визначити, жива ще людина чи вже мертва? Багато свідчень про "воскресіння" йдуть саме звідси. Знати, який вигляд має смерть, важливо не тільки для того, щоб не плодити містичні слухи. Від своєчасності реанімації залежить, чи виживе хворий. Але часто буває і так: некваліфікований медик чи перехожий на вулиці починають робити штучне дихання, непрямий масаж серця хворому, якому це зовсім не потрібно. А якщо робити їх неправильно, можливі важкі, іноді смертельні, ускладнення.

Реанімацію можна проводити в єдиному випадку – при клінічній смерті. Ось її ознаки.

Порушено свідомість, неможливо швидко вивести потерпілого з непритомності.

Людина не дихає, або дихання порушене. Іноді хворий ніби ковтає повітря ("риб'яче дихання"), після декількох таких ковтків дихання зупиняється.

Різко змінюється колір шкіри: по-різному, залежно від причини смерті, але завжди швидко.

Через хвилину після зупинки кровообігу в мозку розширюються і перестають реагувати на світло зіниці.

Припиняється пульсація великих артерій (якщо вам доведеться надавати допомогу, не втрачайте багато часу на їх пошуки – тільки спробуйте знайти).

У стандартних ситуаціях перехід від живого до неживого фіксується досить точно (у межах кількох десятків секунд). А от нестандартні випадки (їх досить багато, і досягнення медицини збільшують їхнє число) саме й дають поживу для легенд, газетних і журнальних сенсацій. Але це не головне. Головне, що з такими випадками пов'язано безліч моральних, юридичних, медичних та інших проблем.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, життя скінчене, коли мозок як головний орган, що визначає існування людини, припиняє свою діяльність. Смерть мозку можна вважати біологічною смертю – це, мабуть, єдине, у чому сьогодні зійшлися вчені і християнські богослови. Але критерії смерті мозку навряд чи зможуть бути прийняті одноголосно в найближчому майбутньому. Тим більше неясні вони були в ті часи, з яких прийшли до нас найвідоміші перекази про оживлення померлих.