Законодавством про освіту визначена сфера обов'язкового застосування контракту лише для керівників навчальних закладів, що є у загальнодержавній власності (ст. 20 Закону України "Про освіту"). При обов'язковому укладанні контракту виключена можливість укладання іншого виду трудового договору.
Що ж до контракту з педагогічними та науково-педагогічними працівниками, то його застосування можливе лише за погодженням сторін (ст. 54 закону "Про освіту"). У цьому випадку роботодавець не має права вимагати від працівника укладання контракту. Працівникові може бути запропоновано переукладення звичайного трудового договору на контракт. У випадку відмови працівника трудові відносини продовжуються у звичайному правовому режимі.
Головним призначенням контракту є конкретизація кола обов'язків сторін трудового договору, підвищення рівня відповідальності працівника і роботодавця, створення особливих умов роботи для спеціалістів. Особливість контракту полягає в тому, що він регулює як "виробничі", так і тісно пов'язані з ними соціальні відносини.
Контракт покликаний забезпечити умови для виявлення ініціативності і самостійності працівника, враховувати його індивідуальні особливості та професійні навички, підвищувати його правову та соціальну захищеність. Саме на цьому наголошено у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") [136].
Контракт, як різновид трудового договору, завжди укладається на визначений термін. Умови контракту, які погіршують стан працівника (порівняно з чинним законодавством і колективним договором) вважаються недійсними. Відповідно до ст. 24 КЗпП контракт укладається виключно у письмовій формі. Всі положення цього документу є конфіденційною інформацією, за розголошення якої законодавством передбачена відповідальність.
Практичне значення матиме ознайомлення студентів із типовою формою контракту, затвердженої наказом Міністерства праці України від 15.04.1994 р. № 23 [139].
Слід проаналізувати положення, які передбачаються у контракті, а саме: обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання; строк дії контракту; права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін; умови оплати й організації праці; підстави припинення та розірвання контракту; соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей навчального закладу.
Але незалежно від того, за яким видом трудового договору працює педагогічний (науково-педагогічний) працівник, на нього поширюються норми трудового законодавства, які встановлюють загальний порядок зміни та припинення трудових відносин, соціальні гарантії тощо.
Доцільно звернути увагу на те, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Чинним законодавством передбачено, що виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом вважається сумісництвом.
Питання щодо роботи за сумісництвом працівників державних установ регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" [131], Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43. Зокрема, слід звернути увагу на перелік робіт, які не є сумісництвом, визначених додатком до зазначеного Положення [62].
Вже у самому понятті трудового договору зазначено, що він є угодою сторін, а це означає, що досягнуті домовленості з приводу умов праці змінити можна тільки за угодою сторін. Стаття 32 КЗпП України вказує на три види зміни трудового договору. Це: 1) переведення на іншу роботу; 2) переміщення працівника на інше робоче місце; 3) зміна істотних умов праці [19].
Чинне законодавство не закріплює легального визначення поняття переведення. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" [128] визначає переведення як доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. На педагогічних (науково-педагогічних) працівників поширюються встановлені законодавством гарантії стабільності трудових відносин і недопущення зміни істотних умов праці без їх на те згоди. Тільки згода працівника надає роботодавцю право перевести працівника на іншу роботу, за винятком випадків, передбачених законодавством, зокрема у ст. 33 КЗпП України.
Проаналізувавши зміст поняття зміни умов трудового договору, наступним кроком варто розглянути правову природу переведень педагогічних та науково-педагогічних працівників. Так, згідно п. 57 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309, кандидати наук, які мають вагомі здобутки з певної наукової спеціальності і виконали не менше двох третин плану дисертаційної роботи, можуть переводитися на посади наукових співробітників для завершення докторських дисертацій тривалістю до двох років [56]. Таке переведення відбувається за ініціативою працівника на підставі заяви з доданням необхідних документів. Рішення вченої ради наукової установи оформляється наказом про таке переведення. За кандидатами наук, переведеними на посади наукових співробітників для завершення докторських дисертацій, зберігається право повернення до вищого навчального закладу на посади викладачів з урахуванням набутого ними рівня кваліфікації.
Переведення як самостійне правове явище дає можливість розподіляти і більш раціонально використовувати працівників, використовувати переведення як стимулюючий чинник, а також припиняти трудові відносини з педагогічним працівником у разі відмови його від переведення за наслідками атестації.
На педагогічних (науково-педагогічних) працівників поширюються загальні норми трудового законодавства, що регулюють питання припинення трудових відносин. Водночас варто розглянути спеціальні норми, які визначають особливості звільнення освітян. Зокрема, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи, може бути підставою для розірвання трудового договору з працівником за пунктом 3 статті 41 КЗпП України [19]. Зрозуміти порядок застосування такої підстави для звільнення студентам допоможе пункт 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" [128]. За п. 3 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. До таких належать вчителі, керівні працівники навчально-виховних закладів, професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, майстри виробничого навчання, вихователі гуртожитків і дитячих установ та інші працівники, основною трудовою функцією яких є виховання. Аморальним проступком вважаються винні дії чи бездіяльність, що порушують моральні норми, притаманні даному суспільству, суперечать змісту трудової функції працівника і тим самим дискредитують виховні, службові повноваження певного кола працівників. При цьому підставою для звільнення працівника може бути вчинення ним аморального проступку, як пов'язаного, так і не пов'язаного з роботою, скоєння такого вчинку як у робочий, так і у вільний від роботи час [153, с. 279].
Підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи може бути рішення атестаційної комісії [141]. У його трудову книжку вноситься запис з посиланням на пункт 2 статті 40 Кодексу Законів про працю України, відповідно до якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи.
Розгляд питання про робочий час освітян варто розпочати із характеристики особливостей скороченого робочого часу, який застосовується для певних категорій працівників, у тому числі педагогічних та науково-педагогічних. Слід засвоїти, що скорочений робочий встановлюється лише законом, він за тривалістю менше нормального (складає 36 год. на тиждень), але з оплатою праці як за нормальну тривалість.
Основним документом, в якому відображається робота науково-педагогічного (педагогічного) працівника ВНЗ є його індивідуальний робочий план, який розглядається на засіданні кафедри та затверджується керівником кафедри (індивідуальний робочий план керівника кафедри затверджується деканом факультету). Зміни в індивідуальний робочий план протягом навчального року можуть бути внесені на підставі рішення кафедри за згодою викладача. Час виконання робіт, які не передбачені графіком, визначається у порядку, встановленому ВНЗ, з урахуванням особливостей спеціальностей та форм навчання. Після завершення навчального року в індивідуальному робочому плані робляться відмітки про кожен запланований та фактично виконаний вид роботи [154]. Розрахунок обсягу навчальної роботи викладача здійснюється відповідно до норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників ВНЗ, затверджених наказом МОН від 7 серпня 2002 року № 450. Крім того, навчальним закладом ІІІ та IV рівня акредитації може нормуватись виконання викладачем методичної, наукової й організаційної роботи [91].
Облік робочого часу вважається за доцільне розглядати як фіксацію відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми. Розрізняють поденний та підсумований облік робочого часу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державні стандарти освіти і національне освітнє законодавство» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. Правове регулювання трудових відносин освітян“ на сторінці 2. Приємного читання.
