Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України

Інститут гарантій сягає своїм корінням глибокої давнини. Зазначимо, що поняття "норма" походить від англ, norm of law, legal norm – це загальнообов'язкове правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), сформована в суспільстві відповідно визнана в ньому міра свободи, сформульована та підтримувана державою як юридично значимий засіб регулювання суспільних відносин[14].

Слід враховувати, що адміністративне право як самостійна галузь права становить сукупність адміністративно-правових норми, головним призначенням яких є забезпечення регулювання суспільних відносин у різних сферах публічного життя (державного і самоврядного), управління з пріоритетною орієнтацією на першочергове забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян.

У науковій літературі немає єдності у визначенні поняття адміністративно-правових норм. На думку Н. В. Александровой адміністративно-правовими нормами є встановлені санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридично обов'язкові, охоронювані засобами державного примусу правила поведінки учасників суспільних відносин у сфері реалізації виконавчої влади та управлінської діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, які забезпечують умови реалізації цими учасниками своїх прав та виконання покладених на них обов'язків[15]. Адміністративно-правові норми, ж зазначає Р. С. Павловський, – це обов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені й охороняються державою для закріплення і регулювання суспільних відносин, які зароджуються і розвиваються у процесі виконавчої та розпорядчої діяльності державних органів[16]. Д. М. Бахрах зазначає: адміністративно-правові норми можна розуміти ж встановлені або санкціоновані державою правила, котрі регулюють відносини у сфері державного та муніципального управління, у разі невиконання яких забезпечується державний примус[17]. Застосування адміністративно- правових норм продовжується їх обов'язковістю виконання та гарантування.

Провідне місце серед нормативно-правових гарантій права на звернення до ОВС по праву належить нормам Конституції України, які створюють той каркас, на якому базуються інші норми підзаконних актів, а також втілюють ідеологію даного інституту в цілому. Скажімо, норма Конституції, яка визнає і гарантує право на звернення, є нормою-зобов'язанням держави перед суспільством і громадянами.

Зрозуміло, і демократизм, і децентралізація влади неможливі без міцного законодавчого підґрунтя, без належного забезпечення його конституційними нормами права. Норми конституційного права закріплюють розвиток держави і громадянського суспільства. У них втілюється якісна характеристика державної організації суспільства і насамперед основ демократичного ладу, форми правління, механізму реалізації влади, форми народовладдя, а також права на звернення громадян.

Проголосивши в преамбулі турботу "про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя", а у ст. З "людину її життя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю", Конституція тим самим в основу регулювання прав громадян на звернення поклала доктрину природних прав людини. Підстави для такого висновку дає аналіз конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Адже управління здійснюється людиною і для людей.

Наступним гарантом звернення громадян до ОВС в Україні є міжнародні нормативно-правові акти. Проголосивши в 1991 році незалежність, Україна одним із найважливіших завдань своєї зовнішньої політики поставила входження до РЄ. Після позитивного вирішення цього питання перед законодавчим органом країни і ВРУ постала непроста проблема – привести своє чинне законодавство у відповідність з тими стандартами, які встановлюються вимогами міжнародно-правових нормативних актів. Не є винятком і питання звернення громадян до ОВС України.

Так, на перших кроках своєї самостійності українська держава заявила, що вона має собі за взірець найважливіші міжнародні правові акти з питань державності, демократизму, примату прав людини. У Декларації "Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року зазначається: "Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет норм міжнародного права перед нормами внутрідержавного права"[18]. На сьогодні імплементуються положення міжнародних правових актів у чинне законодавство України, а також відбувається його "гармонізація з європейськими стандартами".

Конституційні права, свободи і обов'язки опосередкують насамперед відносини і зв'язки між державою та громадянами. З погляду суб'єктного складу у відносинах, що складаються у сфері управлінської діяльності з приводу реалізації будь-якими фізичними особами, які перебувають на території України, надані їм права на звернення до органів державної виконавчої влади, гарантії прав і свобод людини та громадянина набувають низки специфічних рис. Це обумовлено відмінностями змісту норм – як матеріальних, так і процесуальних, під дією яких трансформується, відповідно, і характер правовідносин. Отже, актуальність цього дослідження обумовлено необхідністю виокремлення особливостей реалізації гарантій права громадян на звернення до органів державної влади в матеріальних і процесуальних адміністративних правовідносинах.

Зрозуміло, що гарантії треба пов'язувати з виконанням певних обов'язків. А серед них найвагомішим є визначений ст. 19 Основного Закону "діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", позаяк саме діяльність у межах закону й наданих ним повноважень і допомагає забезпечувати певні гарантії безпосередньо на місцевому (локальному) рівні – це створення умов для участі в реалізації повноважень ОВС із залученням громадськості. Сприяти цьому має система суспільного спілкування.

Подальша регламентація норм Основного Закону покладається на чинне законодавство. Стаття 19 ЗУ "Про звернення громадян" визначає обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг. До основних обов'язків законодавець відносить: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; уживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Важко уявити виконання обов'язків без права громадян на звернення. У ЗУ "Про звернення громадян" наводиться перелік законодавчих прав на звернення до органів державної влади та відповідних суспільних інститутів. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, що здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень установленого порядку розгляду звернень (ст. 18).

У розділі "Доступ до публічної інформації" відомчого Положення "Про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України" зазначається, що в період збирання інформації, необхідної для здійснення перевірки за зверненнями, громадяни мають право: знати, які відомості про них, з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони мають використовуватися; доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, об'єктивність тощо. Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до законодавства; зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше встановленого строку зберігання матеріалів перевірки за зверненнями; необхідна кількість даних про громадян, отримана під час перевірки звернення, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише з метою перевірки викладених у зверненні відомостей[19].

Як зазначають Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук і В. В. Зуй, "...важливою гарантією законності прийнятих рішень є можливість оскарження законності прийнятих рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, що порушують права громадян. Тому до структури адміністративного процесу входить провадження з оскарження таких рішень, дій або бездіяльності, яке містить детальну регламентацію адміністративного й судового порядку розгляду та вирішення скарг громадян"[20]. Стосовно адміністративно- процесуальних відносин, слід погодитися із думкою тих фахівців, якими обгрунтовано, що процесуальні відносини реалізовуються за допомогою матеріальних та одночасно є формою їх реалізації. У теоретичних розробках науковців було окремо визначено сутність і зміст адміністративно-правових та адміністративно-процесуальних гарантій прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян ж учасників тих чи інших правовідносин. Так, Е. О. Олефіренко визначає поняття "адміністративно-правових гарантій реалізації прав і свобод громадян" як урегульовану адміністративно- правовими нормами діяльність уповноважених органів (посадових осіб) у сфері державного управління, спрямовану на адекватне розуміння і застосування діючого законодавства, же визначає права та свободи громадян[21]. О. В. Пабат пропонує розуміти поняття "адміністративно-процесуальні гарантії прав та свобод громадян" ж передбачені законодавством правові засоби та способи, що забезпечують реалізацію, охорону й захист прав та свобод громадян, спрямовані на законний хід і результати процесу[22].

Характер норм, якими врегульовано відповідні суспільні відносини, змінюється, відбувається заміна матеріальних норм адміністративного права на процесуальні. Як типовий приклад може бути наведено положення Розділу 2 (ст. 18) ЗУ "Про звернення громадян", у жому містяться норми, що визначають порядок розгляду звернень громадян, і надаються відповідні права громадянинові, який подав звернення. Законом чітко простежується й закріплення гарантій реалізації прав, серед них може бути виділено такі: забезпечення можливості користуватися правовим захистом (послугами адвоката або трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію); нерозголошення іншим особам факту подання звернення і результатів його розгляду – таємниці розгляду заяви чи скарги; відновлення попереднього правомірного стану й недопущення погіршення майнового стану громадянина, що подав звернення (шляхом відшкодування збитків, якщо вони стали наслідком порушень установленого порядку розгляду звернень), а також інші правові гарантії, що пов'язані з наведеними та слугують меті захисту наданих прав.

Наведені вище адміністративно-процесуальні норми, що закріплено в ЗУ "Про звернення громадян", регулюють порядок (процедуру) розгляду пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг громадян. Адміністративно-процесуальні відносини при цьому можуть виникати між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян, підприємствами, засобами масової інформації, їх керівниками, іншими посадовими особами та громадянами. Ураховуючи те, що загальні правові принципи – законність, гуманізм, пріоритет прав і свобод людини тощо є спільними для всіх галузей матеріального та процесуального права, незмінними залишаються гарантії прав фізичних осіб. Це пов'язано з тим, що, по-перше, зміст конституційних прав, наданих особі, не може звужуватися (зокрема шляхом обмеження) у випадку участі в різних правовідносинах; по-друге, законність у діяльності органів держави є не лише принципом, а постає, поряд із забезпеченням дисципліни, як необхідна вимога, котрій має відповідати діяльність усіх їх службових і посадових осіб.

Стосовно правової природи різних видів звернень слушною є думка, яку висловлює І. І. Сіліч на підставі дослідження звернень громадян як гарантій забезпечення їхніх прав і свобод в адміністративному процесі: "...право на звернення до державних органів, їхніх посадових осіб, а у відповідних випадках – і в міждержавні організації являє собою одне з найважливіших, фундаментальних прав людини й громадянина"[23]. За своєю сутністю адміністративне провадження з розгляду звернень громадян у частині прийняття рішення за заявою, клопотанням, пропозицією (зауваженням) або скаргою будь-якої фізичної особи – пересічного громадянина, передбачає ухвалення відповідного акта, що має підзаконний характер. Виходячи з того, що єдиною для всіх правових актів управління – як нормативних, так і індивідуальних, є вимога відповідності їх чинному законодавству, впорядкованість за допомогою адміністративно-процесуальних норм процедури розгляду звернень громадян так само слугує важливою гарантією законності й доцільності таких підзаконних актів, які видаються уповноваженими на те державними органами, а також рішень, що приймаються їх посадовими особами.

Під час практичної реалізації фізичною особою прав, наданих їй Конституцією та ЗУ "Про звернення громадян", між нею та державою в особі відповідного органу виконавчої влади виникають відносини особливого характеру, на цьому правовому зв'язку взаємні права та обов'язки обох цих суб'єктів перетворюються на такі, що відповідають (кореспондують) одне одному. Це є свідченням того, що гарантії, котрі діють поряд із будь-яким правом суб'єкта, яким він був до виникнення правовідносин. Іншими словами, надання громадянинові права на звернення та встановлення гарантій цього права означає лише можливість його реалізації, що її сама особа може використовувати або не використовувати на власний розсуд. Останнє також окремо гарантовано ст. 40 Конституції України: "Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення чи особисто звертатися до органів державної влади..." та ч. 2 ст. 9 ЗУ "Про звернення громадян": "Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій". Слід також додати, що в будь-яких адміністративних правовідносинах – ж тих, котрі засновано на нормах матеріального права, так і процесуальних, орган держави кожним своїм рішенням фактично бере на себе зобов'язання сприяти у реалізації наданих фізичній особі прав і забезпечувати їх, тобто гарантувати.

Отже, класифікація гарантування права на звернення до ОВС в Україні складається із нормативно-правових і організаційно-правових. Безперечно, зазначена класифікація носить відносно умовний характер, але допомагає зрозуміти саму природу походження та права на звернення. Звичайно, на перший план слід ставити нормативно-правові гарантії. Під ними треба розуміти правові норми, що містяться в Конституції та інших нормативно-правових актах. їх особливістю є те, що вони здійснюються державою та утвореними нею органами.

Ряд істотних нормативно-правових гарантії знайшов своє втілення в ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації"[24]. Йдеться, зокрема, про акредитацію журналів у засобах масової інформації (ст. 3), шляхи одержання інформації, недопущення розриву чи змішування офіційної інформації, що оприлюднюється, коментування її засобами масової інформації чи журналами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Становлення та розвиток інституту гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Адміністративно-правове регулювання права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 2. Система адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України
  • Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 3. Адміністративно-правовий механізм реалізації гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України та шляхи його удосконалення

  • Взаємодія органів внутрішніх справ України з правоохоронними органами та органами державної влади в механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Післямова