Місце і значення освідування в системі засобів збирання доказів у кримінальному провадженні

Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування

Зокрема, обшук особи, відповідно до частини 5 статті 236 КПК України (особистий обшук) має проводити посадова особа однієї статі з особою, яку обшукують. Слідчий, прокурор не вправі бути присутніми як під час особистого обшуку (частина 5 статті 236 КПК України), так і під час освідування особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю її оголювати (частина 2 статті 241 КПК України).

Особистий обшук можуть проводити стосовно будь-якої особи, незалежно від її процесуального статусу, на відміну від освідування, що може бути застосовано лише до визначених осіб - підозрюваного, свідка чи потерпілого. Слід зауважити, що за КПК України нині не передбачено освідування обвинуваченого. Відповідно до частини 2 статті 42 цього Кодексу, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в установленому порядку. Отже, за КПК України не визначено процесуальний статус обвинуваченого на стадії досудового розслідування й, відповідно, не унормовується його освідування. Не розроблено процесуальне врегулювання проведення освідування обвинуваченого і в судовому провадженні в першій інстанції.

Відповідно до частини 7 статті 223 КПК України, як освідування, так й особистий обшук здійснюють за обов'язкової участі не менше ніж двох понятих. Однак процесуальною формою провадження цих двох слідчих (розшукових) дій передбачено й відмінності: під час проведення освідування та застосування при цьому безперервного відеозапису понятих можна не запрошувати. Натомість обшуку особи, яка перебуває в житлі чи іншому володінні особи під час проведення там обшуку (частина 5 статті 236 КПК України), виняток із загального правила не стосується.

В аналізованих КПК України є відмінності щодо визначення суб'єкта проведення вказаних слідчих дій. У КПК України немає чіткої вказівки на суб'єкт проведення обшуку особи, а зазначено лише, що обшук осіб може бути проведено за рішенням слідчого чи прокурора (частина 5 статті 236 КПК України), якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. У частині 1 статті 241 КПК України регламентовано проведення освідування слідчим, прокурором.

Особистий обшук різниться з освідуванням також своєю спрямованістю, що полягає в пошуку знарядь злочину, предметів, цінностей і документів, що приховує при собі особа, з метою їх виявлення й вилучення. Об'єктом освідування є тіло людини та її одяг, а під час особистого обшуку об'єктом можуть бути й інші предмети, що знаходяться при обшукуваній особі (портфелі, сумки, пакети тощо). Кінцева мета особистого обшуку полягає у виявленні та вилученні приховуваних предметів, документів, які мають значення для кримінального провадження. Водночас під час освідування виявлені особливі прикмети вивчають, зіставляють з раніше зібраними доказами, за необхідності вимірюють й описують у протоколі цієї слідчої (розшукової) дії.

Згідно з частиною 3 статті 208 та частиною 5 статті 236 КПК України, обшук осіб проводять, якщо є достатні підстави вважати, що ці особи переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. До проведення освідування таких вимог закон не пред'являє. Освідування, відповідно до частини 1 статті 241 КПК України, здійснюють для виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Також освідування різниться з особистим обшуком за формальною підставою проведення. За КПК України освідування здійснюють на підставі постанови прокурора (частина 2 статті 241), обшук особи - за рішенням слідчого чи прокурора (частина 5 статті 236), причому, відповідно до частини 3 статті 110 цього Кодексу, це рішення приймають у формі постанови, якщо слідчий, прокурор визнають це за необхідне.

Також слід розглянути питання про взаємозв'язок судово-медичного освідування та судово-медичної експертизи живих осіб. Названі процесуальні дії мають спільний об'єкт - тіло живої людини. У процесі їх проведення може бути встановлено сліди злочину й особливі прикмети, що є на тілі людини.

Згідно з частиною 2 статті 241 цього Кодексу, підставою для проведення освідування (зокрема примусового) є постанова прокурора. Відповідну експертизу проводять за зверненням сторони кримінального провадження або дорученням слідчого судді чи суду (частина 1 статті 242); примусове залучення особи для проведення медичної експертизи здійснюють за ухвалою слідчого судді, суду (частина 3 статті 242 КПК України ).

Судово-медична експертиза живих осіб й освідування різняться за суттю та процесуальним порядком їх проведення. Різними є й завдання цих слідчих (розшукових) дій. Якщо освідування спрямовано на встановлення на тілі людини слідів злочину чи особливих прикмет, то завдання судово-медичної експертизи живих осіб значно ширші. Виявлення слідів злочину або особливих прикмет - це лише початковий етап проведення експертизи, коли оглядають тіло живої людини. Потім вивчають і досліджують отримані результати із застосуванням медичних прийомів та методів з подальшим їх узагальненням у передбаченому частиною 2 статті 84 КПК України джерелі доказів - висновку експерта.

Цілком слушно зазначає І. Л. Петрухін, що основний критерій, за допомогою якого можливо провести порівняння між експертизою та освідуванням, полягає в тому, що для встановлення експертом фактів завжди необхідні спеціальні знання, а факти, що виявляються під час освідування, може бути встановлено й зафіксовано без застосування спеціальних медичних знань[4]. Зокрема, ці факти можуть бути зафіксовані безпосередньо слідчим або прокурором.

Судово-медичну експертизу живих осіб проводить експерт, процесуальні права й обов'язки якого визначено статтею 69 КПК України. У випадках, коли освідування здійснює лікар, його процесуальний статус є невизначеним, оскільки набуття лікарем статусу спеціаліста під час проведення освідування суперечить положенням частини 1 статті 71 КПК України. Відповідно до цієї статті, спеціаліст може надавати консультації під час досудового розслідування й судового розгляду. Таке формулювання процесуальної норми, на наш погляд, не передбачає можливості самостійного проведення освідування лікарем як спеціалістом.

Оскільки об'єктом огляду є тіло людини, закон встановлює низку процесуальних гарантій невтручання в особисте життя, зокрема гарантії захисту честі, гідності та особистої недоторканності освідуваної особи.

До процесуальних гарантій під час проведення аналізованої слідчої (розшукової) дії, на наш погляд, належать наступні положення. Насамперед це обов'язок прокурора винести мотивовану постанову про проведення освідування, в якій мають бути зазначені обставини, що є підставою для прийняття такого процесуального рішення, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. Слідчий, прокурор, відповідно до частини 7 статті 233 КПК України, зобов'язані запросити не менше ніж двох понятих для проведення освідування. Але, як недолік, слід зазначити про відсутність положення, відповідно до якого вони мають бути однієї статі з освідуваною особою, у тому числі під час проведення освідування, пов'язаного з оголенням особи. Крім того, забороняється проводити під час освідування дії, які принижують честь і гідність освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я. Законодавчо закріплено обов'язок слідчого, прокурора про результати проведеного освідування скласти протокол, а у випадку проведення освідування примусово надати особі копію протоколу освідування.

Також вважаємо за доцільне доповнити частину 3 статті 241 КПК України ще однією процесуальною гарантією, а саме положенням про те, що перед початком освідування слідчий, прокурор попереджає присутніх осіб відповідно до статті 222 КПК України про недопустимість розголошення відомостей про факт, обставини і результати проведення освідування, про що зазначається у протоколі.

Таким чином, освідування - це самостійна слідча (розшукова) дія, що посідає чільне місце серед засобів збирання доказів у кримінальному провадженні. Якщо недооцінити важливість і значущість освідування та замінити його іншою слідчою (розшуковою) дією, наприклад, призначенням і проведенням судово-медичної експертизи, це може спричинити негативні наслідки, які дослідив Д. Л. Василенко. У разі призначення судово-медичної експертизи й постановки питань щодо тілесних ушкоджень на тілі підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого, з огляду на те, що в подібних випадках питання щодо проведення освідування як самостійної слідчої дії не постає, виникає загроза, що інші сліди злочину на тілі особи залишаться недослідженими. Це може призвести до втрати необхідних доказів, відновлення яких не завжди можливе. З погляду зазначеного автора, якщо є дані, що на тілі особи може бути виявлено які-небудь сліди злочину (крім тілесних ушкоджень), проведення освідування бажане до призначення судово-медичної експертизи. Його можна виконати швидше, витратити менше часу, установити більше слідів, що мають доказове значення. Крім цього, освідування в цих випадках можна виконати за участю будь-якого найближчого лікаря, тому що не завжди є можливість негайно викликати судово-медичного експерта, передусім у сільській місцевості. Вирішення багатьох питань, де потрібне використання спеціальних знань у галузі судової медицини, шляхом проведення тільки експертиз не завжди виправдане[5].

Необхідність достатніх підстав для проведення слідчих дій є доволі важливою та незмінною ознакою[6] проведення процесуальних дій, зокрема освідування. Наявність у цієї слідчої (розшукової) дії окремих специфічних підстав проведення є однією з ознак її самостійності в системі засобів збирання доказів у кримінальному провадженні.

У науці кримінального процесуального права є різні погляди щодо підстав проведення слідчих дій. Зокрема, одні автори визначають формальні та документальні підстави[7]. Натомість інші автори пропонують розглядати підстави фактичні - конкретні відомості про можливість добування доказів зі слідів певного виду, та юридичні (правові) - сукупність передбачених кримінально-процесуальним законодавством умов, що дають слідчому право здійснити певну слідчу дію[8]. Незважаючи на незначні відмінності в поглядах зазначених науковців, ми поділяємо другий підхід і будемо використовувати його для висвітлення питань предмета дослідження.

Проаналізувавши норми КПК України, матеріали практики та висловлені науковцями погляди щодо поняття та сутності підстав для проведення слідчих дій, М. А. Погорецький визначив суттєві ознаки цих підстав: 1) отримання їх уповноваженою особою; 2) отримання їх у визначений законом спосіб; 3) визначеність їх (як юридичних підстав) кримінально-процесуальним законом для кожної слідчої дії; 4) здатність їх до формування внутрішнього переконання вповноваженої особи щодо необхідності проведення певної слідчої дії та можливості отримання доказової інформації зі слідів певного виду чи перевірки вже отриманих доказів (як фактичних підстав); 5) єдність юридичних і фактичних аспектів цих підстав[9]. Додамо також, що фактична підстава передує юридичній, тобто фактична підстава - це той обсяг фактичних даних, на якому ґрунтується конкретне рішення, виражене у формі процесуального документа, що є юридичною підставою для проведення слідчої (розшукової) дії.

У частині 2 статті 241 КПК України установлено юридичну (правову) підставу проведення освідування, якою є постанова. Стосовно фактичних підстав проведення цієї слідчої (розшукової) дії законодавець досі не визначився. Тому встановлення фактичних підстав освідування є нагальною потребою в науці кримінального процесуального права, а їх сутність є предметом дискусії в науці кримінального процесу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місце і значення освідування в системі засобів збирання доказів у кримінальному провадженні“ на сторінці 2. Приємного читання.