Мета і завдання проведення освідування за кримінальним процесуальним законодавством України

Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування

У наведених визначеннях увагу акцентовано на особливих прикметах як відхиленнях від нормального анатомічного розвитку, порушеннях функціонування організму людини із зовнішнім виявом. Загалом можна погодитися із цим розумінням особливих прикмет, ураховуючи їх специфічність та інформативність у кримінальному провадженні.

Особливі прикмети, зазвичай, доступні для спостереження та привертають увагу, надають можливість одразу виділити окрему особу з групи людей. їх прийнято називати прикметами, що впадають в око. Вони можуть бути вродженими або набутими. До особливих прикмет, на думку В. О. Маркуся, належать:

• надзвичайно високий або низький зріст;

• горбатість, сутулість;

• виражена кульгавість, брак чи дефекти кінцівок (ніг, рук, пальців, вух тощо);

• брак ока, протез ока, більмо, сліпота, брак зубів, дефекти зубів, наявність коронок, мостів;

• аномалії мовлення (шепелявість, акцент, заїкання, ознаки діалекту тощо);

• родимі плями, родимки, веснянки, бородавки, шрами, рубці, сліди опіків, вугрі на обличчі, сліди віспи тощо[31].

Як особливі прикмети С. Л. Мельник розглядає сліди пластичних операцій. У сучасному розумінні до них належать такі операції, під час яких пересаджують живі та мертві тканини від іншої людини чи тварини, а також операції, що мають за мету виправлення форми або зміну положення органів. Виникнення рубців - неминучі наслідки будь-якої хірургічної операції. Тож пошук шрамів як особливих прикмет, що залишилися після пластичної операції, так само може бути метою проведення освідування.

До особливих прикмет належать також татуювання - наколоті особливою фарбою візерунки на тілі3. Татуювання посідають провідне місце серед нашкірних особливих прикмет. Це штучне порушення цілісності шкіряної поверхні особи за допомогою колючих (ріжучих) інструментів і подальше введення в шкіру фарбованих речовин з метою отримання стійких малюнків й інших зображень4. За своїм змістом, формою вони можуть бути у вигляді окремих цифр, букв, словосполучень, зображень людей, звірів, птиць, міфологічних сюжетів тощо. Деякі татуювання є змістовними витворами, виконаними на досить високому художньому рівні. Найчастіше татуювання трапляються в людей, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також у військових і цивільних моряків, військовослужбовців, передусім десантників, морських піхотинців, спецназівців та інших. У злочинному середовищі татуювання часто відображають протиправні наміри, соціально-моральні установки, загальний характер кримінальної символіки або визначають місце татуйованого в злочинній ієрархії5. їх розміщення може бути різноманітне: від фаланг пальців рук до стоп ніг, як на відкритих ділянках тіла, так і на закритих одягом, головними уборами чи взуттям.

Досліджуючи татуювання як особливі прикмети, важливо визначати криміналістичне значення "кримінального" татуювання та встановлювати можливості використання отриманої інформації про його прихований зміст під час розкриття й розслідування злочинів, учинених особами, які перебували в установах виконання покарань. На думку А. П. Геля, шляхом тлумачення прихованого змісту "кримінального" татуювання особи можна отримати інформацію про: відомості персоно-графічного характеру; соціальне становище; пам'ятні події в житті засудженого; ставлення до злодійських правил і звичаїв; етапи злочинної діяльності засудженого; вид режиму установи, у якій відбував покарання засуджений; вид виправно-трудової установи, у якій відбував покарання засуджений; склад учиненого злочину; злочинну спеціалізацію та кваліфікацію; спосіб і місце вчинення злочину засудженим; наявність злочинного досвіду; статус у злочинній ієрархії; належність до конкретного злочинного угруповання; причини злочинного способу життя; наявність негативних звичок; сексуальну орієнтацію; ставлення до навколишніх; особистісні якості; особистісні поведінкові установки; ставлення до соціальних інститутів та норм; психологічний стан; естетичні уподобання; ставлення до релігії тощо. Зазначений автор уважає, що, на відміну від інших особливих прикмет зовнішності засудженого, "кримінальне" татуювання може бути джерелом такої значної за обсягом інформації, яка надає можливість отримати відомості не лише про фізичні властивості особи - ознаки її зовнішності та їх особливості, а й інші (соціальні, психологічні властивості й ознаки особи тощо). Необхідно враховувати, що "кримінальне" татуювання виконує також і комунікативну функцію - за його допомогою злочинці розпізнають "своїх" серед інших людей. "Кримінальне" татуювання є, водночас, і знаковою системою спілкування, і засобом стигматизації та прикрашання[32].

Поділяючи позицію щодо значущості інформації, похідної від татуювання, додамо, що шляхом проведення освідування особи з метою виявлення татуювання як особливих прикмет отримують факти, що характеризують особу обвинуваченого як обставину, що підлягає доказуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 91 КПК України. Водночас в частині 1 статті 88 КПК України визначено пряму заборону використання доказів, які стосуються судимостей особи або вчинення нею інших правопорушень, що не є предметом кримінального провадження, відомостей щодо характеру особи та його окремих рис на підтвердження її винуватості. Аналіз указаної норми КПК свідчить про таке: якщо пошук татуювань на тілі особи здійснюють з метою перевірки та підтвердження показань потерпілих чи свідків, отриману інформацію можна й необхідно використовувати як докази, а протокол освідування - як джерело доказів. В інших випадках наявність на тілі підозрюваного татуювань можна використати з тактичною метою лише як орієнтовну інформацію щодо цієї особи.

Проанкетовані нами слідчі МВС України, визначаючи поняття особливих прикмет, віднесли до них такі ознаки зовнішності: татуювання - 265 слідчих (60,1 %); шрами — 257[33] слідчих (58,3 %); родимі плями, родимки- 170 слідчих (38,5 %); фізичні вади- 64 слідчі (14,5 %); брак частин тіла — 62 слідчі (14,1 %); анатомічні особливості — 58 слідчих (13,2 %); травми та рубці - 30 слідчих (6,8 %); бородавки - 19 слідчих (4,3 %); опіки — 18 слідчих (4,1 %); тілесні ушкодження— 15 слідчих (3,4 %); кульгання— 14 слідчих (3,2 %); колір волосся— 10 слідчих (2,3 %); синці - 8 слідчих (1,8 %); порізи - 6 слідчих (1,4 %); характерне мовлення — 5 слідчих (1,1 %); будова зубів і зубних протезів -5 слідчих (1,1 %); особливості одягу — 1 слідчий (0,2 %); плями крові та хімічні речовини — 1 слідчий (0,2 %).

З відповідями практичних працівників на зазначене питання загалом можна погодитися. Водночас плями крові та хімічних речовин навряд можна вважати особливими прикметами - вони можуть бути слідами злочину як ознаки, що мають значення для справи.

Слід зауважити, що не лише сама людина має особливі прикмети, до них можуть належати й особливості одягу. Однак питання огляду одягу особи під час проведення освідування в юридичній науці є дискусійним. Зокрема, А. К. Гаврилов зазначає: якщо під час проведення освідування виникає необхідність оглянути одяг, то такий огляд не є змістом освідування[24]. Цю думку поділяє М. Г. Щербаковський, уважаючи, що до особистого обшуку входить огляд одягу та взуття особи, якого немає під час освідування[35]. У таких випадках, зазначає З. Зінатуллін, необхідно проводити дві самостійні слідчі дії - огляд одягу та освідування[36]. З позицією цього науковця погоджується низка російських криміналістів, які вважають, що освідування може супроводжуватися оглядом одягу, проте ці дії оформлюють різними процесуальними документами - протоколом освідування та протоколом огляду одягу[37]. Натомість, на думку С. О. Сафронова, за наявності необхідності слідче освідування може бути доповнене оглядом одягу, результати якого потрібно фіксувати у протоколі освідування[38].

Ми схиляємося до позиції, згідно з якою під час освідування підлягає огляду як тіло живої людини, так й одяг, у якому особа перебуває під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Наведене твердження раніше відповідало положенню частини першої статті 193 КПК України 1960 року, де було регламентовано, що за необхідності виявити або засвідчити наявність в обвинуваченого, підозрюваного або в потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий проводить освідування. Відповідно до змісту зазначеної процесуальної норми, не мало значення, які саме особливості особи буде встановлено: функціональні чи анатомічні, власні чи супутні, зокрема й особливі прикмети одягу. Тож положення щодо огляду одягу та взуття під час проведення освідування, на наше переконання, має бути зафіксовано також у частині 1 статті 241 КПК України 2012 року.

Водночас привертає увагу та обставина, що в частині 1 статті 241 КПК України прямо зазначено про проведення освідування для виявлення саме на тілі особи слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. На наш погляд, така конструкція цієї норми суттєво знижує інформативне значення освідування як самостійної слідчої (розшукової) дії, спрямованої на збирання доказів відповідно до частини 2 статті 93 КПК України.

Аналізуючи питання особливих прикмет одягу, розглянемо семантичне тлумачення поняття "прикмета". У Тлумачному словнику російської мови визначено, що це відмітні властивості, ознаки, за якими можна впізнати кого-небудь або що-небудь[39]. Аналогічним є визначення цього поняття у Великому тлумачному словнику сучасної української мови[40]. Тож до цих прикмет, на наш погляд, можуть належати предмети як живої, так і неживої природи, зокрема предмети одягу: незвичайно великі або малі розміри предметів одягу, незвичний покрій або фасон, наявність різних специфічних деталей і фурнітури (ґудзики своєрідної форми, пряжки, брошки-вензелі, монограми, аплікації тощо); яскравий колір одягу або розфарбовування предметів одягу; невідповідність одягу порі року. До особливих прикмет взуття належать, наприклад, дуже висока платформа, незвичні для певних місць форма, покрій чи разючий колір. Особливі прикмети мають і предмети, які людина постійно носить при собі: окуляри, парасольки, тростини, сумки й портфелі, прикраси тощо.

На одязі та взутті можуть зберегтися різні сліди злочину, зокрема: сліди від впливу знаряддя вчинення злочину, кров, сперма, різні мікрочастини, що стосуються розслідуваної події. Одночасне освідування й зіставлення наявних на тілі особи, яку освідують, слідів з різними слідами на одязі, взутті дозволяє повно й точно встановити динаміку подій, які мали місце в минулому. У цьому контексті погодимося з Д. Л. Василенком, який зазначив, що не на шкоду повноті та якості проведення слідчої дії цим досягається економія часу й процесуальних коштів[41].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що мета та завдання освідування як передбаченої КПК України слідчої (розшукової) дії хоча й взаємозалежні між собою категорії, але вони є різними за своєю сутністю. Так, метою освідування, яку пропонуємо визначати як безпосередню, є виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Загальною метою освідування як слідчої (розшукової) дії є формування доказів, зафіксоване у протоколі освідування. Натомість завданням освідування є виконання комплексу процесуальних дій відповідно до вимог процесуального закону, спрямованих на пошук слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, до яких належать не лише ознаки зовнішності (будова і розвиток тіла людини, зовнішній вияв функцій організму), які можна сприймати на чуттєвому рівні й надають можливість установлювати тотожність конкретної особи під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, а й одяг загалом, його окремі предмети та елементи.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мета і завдання проведення освідування за кримінальним процесуальним законодавством України“ на сторінці 3. Приємного читання.