• за предметом дослідження розрізняють освідування живих осіб та освідування мертвих тіл;
• за результатами освідування народні слідчі складають протокол, а судовий лікар - акт (§ 113, 114);
• у разі виникнення сумнівів щодо висновків судового лікаря проводять переосвідування (§ 116-118);
• неприпустимим є примусове освідування жінок, окрім притягнутих як обвинувачених (§ 122);
• під час освідування жінок, що супроводжується оголенням частин тіла, народного слідчого видаляють з приміщення на їх прохання (§ 123);
• шляхом освідування проводять дослідження розумових здібностей обвинуваченого (§ 124);
• родичі обвинуваченого можуть ініціювати перед слідчим проведення освідування щодо розумових здібностей обвинуваченої особи; таке прохання не є обов'язковим для виконання слідчим (§ 125).
Наступна Інструкція для народних слідчих від 18 червня 1921 року (Інструкція 1921 року) у главі IV лише вдосконалювала певні положення щодо проведення освідування[14]. Зокрема, у нормах цієї глави наведено перелік учасників кримінального судочинства, які підлягають освідуванню: потерпілий, обвинувачений, свідок (стаття 88); освідування проводить безпосередньо народний слідчий або за участю спеціалістів-експертів (стаття 89). Інститут понятих удосконалено в напрямі універсальності положенням щодо присутності під час проведенні освідування не менше ніж двох понятих, як в Інструкції 1919 року. Водночас додано норму, що конкретно регламентувала в разі оголення частин тіла присутність двох понятих тієї самої статі, що й особа, яка підлягає освідуванню (стаття 90). У попередній Інструкції 1919 року це правило стосувалося лише жінок. Також з'являється нормативна вимога проведення освідування вдень, за винятком невідкладних випадків (стаття 92).
За Інструкцією 1921 року стає можливим проведення освідування за допомогою спеціалістів-експертів, що за своєю формою наближене до сучасного процесуального врегулювання проведення експертизи. Так, народний слідчий має повідомити експерта про мету освідування, а також дані попереднього слідства, що мають значення для ефективності його дослідження (стаття 98). Експерт викладає свою думку письмово у вигляді висновку, окремо від відповідного протоколу народного слідчого (статті 99 та 104). Для освідування трупів, дослідження будь-яких пошкоджень, слідів насильства та стану здоров'я потерпілого від злочину чи обвинуваченого народний слідчий запрошує судового лікаря (стаття 101).
16 грудня 1922 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет своєю постановою "Про набрання чинності Положення про судоустрій УРСР" доручив Народному комісаріату юстиції до 1 лютого 1923 року розробити Кримінально-процесуальний кодекс України. Уже 13 вересня 1922 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет затвердив перший КПК УРСР. Ми поділяємо думку В. Т. Маляренка з приводу того, що це був справді комплексний законодавчий акт, який регулював провадження у кримінальних справах в органах попереднього слідства та судах, визначав повноваження органів прокуратури на всіх стадіях кримінального процесу[15].
На жаль, у зв'язку з кодифікацією радянського кримінально-процесуального законодавства 1922 року, посиленої уваги до процесуального порядку проведення освідування як самостійної слідчої дії приділено не було. У КПК УРСР 1922 року освідуванню, поряд з оглядом, присвячено главу XV, відповідно до якої зазначеній слідчій дії характерні наступні особливості:
• освідування має відбуватися вдень, за винятком невідкладних випадків (стаття 193);
• слідчий не може бути присутнім під час освідування особи іншої статі, якщо це супроводжується оголенням особи, крім випадків, коли ця особа не заперечує проти його присутності (стаття 194);
• про результати освідування слідчий складає протокол (частина перша статті 195);
• за необхідності для участі в освідуванні запрошують експертів (частина друга статті 195);
• для освідування потерпілого чи обвинуваченого та в інших випадках, коли необхідна медична експертиза, слідчий запрошує лікаря (стаття 196);
• протокол медичного освідування складає лікар та підписує слідчий (стаття 198)[16].
Аналізуючи КПК УРСР 1922 року, доходимо висновків, що залишалися неврегульованими питання щодо суб'єктів проведення освідування в разі необхідності оголення особи, якщо слідчий іншої статі, ніж особа, що підлягає освідуванню; не вказано конкретні випадки проведення слідчого та медичного освідування; невизначеною є відповідальність за результати проведення медичного освідування, оскільки його проводить лікар, а протокол підписує слідчий; немає вказівки на будь-які підстави проведення цієї слідчої дії.
Не вирішує ці питання й наступний КПК УРСР від 15 вересня 1927 року , з прийняттям якого втратив чинність КПК 1922 року. З цього приводу С. Канарський зазначає, що в кодифікованому кримінально-процесуальному законі 1927 року освідування - це слідча дія, метою якої є пошук та отримання доказів; це огляд медичного характеру, тобто освідування проводять у випадках, коли під час слідства необхідно, наприклад, установити стан здоров'я потерпілого, тілесні пошкодження в потерпілого3. Тож можемо констатувати, що в першій половині XX століття освідування ще не було цілком самостійною слідчою дією.
У главі 15 КПК УРСР 1927 року, поряд з регламентацією проведення огляду, наведено такі положення:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХАРАКТЕРИСТИКА ОСВІДУВАННЯ ЯК САМОСТІЙНОЇ СЛІДЧОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ДІЇ“ на сторінці 3. Приємного читання.
