Розділ 5 Судова влада в Запорізькій Січі

Проте є припущення, що в окремі періоди існування Нової Січі за відсутності січової старшини в паланках іноді розглядалися важливі кримінальні справи, навіть ті, що передбачали смертну кару[271].

Під час військових походів їхні учасники підлягали суду походного полковника, який розглядав справу одноосібно або разом з іншими представниками походної старшини — писарем та осавулом. У разі, якщо призначався наказний кошовий, то відповідні судові повноваження належали йому.

Для розв’язання конфліктів, переважно господарчого і територіального характеру, створювалися також комісії, які часто виконували роль не лише слідчих комісій, а й своєрідних третейських судів. Найчастіше комісії мали забезпечити узгодження територіальних конфліктів між запорожцями та їх найближчими сусідами — мешканцями Новоросії, Гетьманщини, Слобожанщини, Криму або Війська Донського[272]. Прикладом може слугувати робота так званої Старосамарської комісії, яка мала розв’язати конфлікт між Старосамарською сотнею Полтавського полку та Самарською паланкою Війська Запорізького низового, тобто між козацькими осередками Гетьманщини та Запорізької Січі[273]. Є також спеціальні дослідження діяльності комісій, які розглядали взаємні претензії запорізьких і донських козаків[274]. Не важко помітити, що компетенція комісій виходила за межі власне Запорізької Січі, «сусідські» конфлікти виникали між не залежними одне від одного суб’єктами, і розв’язати їх лише владним примусом без примирення сторін не видавалося можливим. До складу таких комісій мали входити не лише запорожці, а й представники тієї сторони, з якою був конфлікт. У межах обсягу цієї праці не видається можливим дати докладну юридичну характеристику статусу та діяльності цих комісій, тому ми обмежуємося лише констатацією необхідності окремого вивчення цих проблем.

Таким чином, судовими повноваженнями було наділено ряд як колективних, так й індивідуальних, органів військово-адміністративної влади Запорізької Січі. Підсудність справ чітко не визначалася і фактично була альтернативною. За таких обставин важко стверджувати про наявність визначеної ієрархії судових органів, проте беззаперечною була вищість «суду Коша» у всіх його формах. У процесуальному аспекті можна розрізняти першу й апеляційну інстанції, про що йтиметься в наступному підрозділі.

На завершення питання про суб’єкти судової влади Запорізької Січі слід звернути увагу на максимально демократичний характер їх формування. Йдеться, звісно, про представницькі органи, оскільки військова рада як втілення безпосередньої демократії (прямого народоправства) включала всіх січовиків. Представницьку демократію ж уособлювала козацька старшина, яка одноосібно або колегіально здійснювала судову владу. Про те, як обиралася військова старшина на Запорізькій Січі, загалом є чимало спогадів та інших джерел. Підкреслимо лише, що це відбувалося відповідно до правової традиції та звичаїв січового товариства.

Як зазначає І. М. Паньонко, на початку існування Січі кошовий отаман обирався для кожного наступного походу окремо і на той період був диктатором зі значними повноваженнями. Згодом кошовий отаман, як і вся старшина, почав обиратися на рік, але в будь-який момент міг бути скинутий зі своєї посади ухвалою січової Ради[275]. Кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар і військовий осавул обиралися військовою радою, курінні отамани обирались зі свого кола всіма козаками куреня. Паланкову старшину обирали на військовій раді, інколи її призначав кошовий, але на обмежений строк.

Читачам, яких цікавить сам обряд обрання, радимо звернутися не лише до відомих історичних праць А. О. Скальковського, О. І. Рігельмана та Д. І. Яворницького, а й до першоджерел — спогадів військового інженера С. І. Митецького[276] та архімандрита Леонтія[277].

Водночас слід взяти до уваги певну історичну обмеженість козацької демократії. Так, В. О. Голобуцький підкреслював, що в період Нової Січі військова рада вже не мала вирішального значення, всі важливі питання, зокрема й вибори старшини, вирішувалися на старшинських сходках. У останніх, крім старшини, брали участь і «значні» або «старі» козаки, тобто впливові багатії, які хоч і не займали раніше старшинських посад, але сподівалися зайняти їх у майбутньому. Судові рішення почав виносити фактично одноосібно кошовий отаман, який ні перед ким не відповідав і керувався лише власними інтересами[278].

5.3. Принципи і процедура судочинства

Незалежно від того, де саме відбувався судовий розгляд, існували певні загальні принципи здійснення судової влади в Запорізькій Січі. З деякою умовністю до їх числа можна віднести такі засади: виборність усіх суб’єктів, наділених судовими повноваженнями (окрім «стариків», які загалом теж колись обиралися на свої посади);

гласність як публічний розгляд усіх кримінальних справ і цивільно-правових спорів;

усність як надання учасниками судового розгляду пояснень, показань, заяв тощо лише в усній формі;

змагальність як рівноправність і активність сторін судового розгляду у відстоюванні їхніх прав і законних інтересів;

безпосередність судового розгляду, обов’язок суддів першої інстанції особисто досліджувати докази в справі за обов’язковою участю обвинувачуваного чи відповідача в справі та в незмінному складі суддів;

неперервність судового розгляду;

визнання винним та притягнення до відповідальності лише за, вироком або рішенням носія судової влади; ведення судочинства українською мовою;

право кожного козака звертатися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або інтересу.

На окреме докладне висвітлення заслуговує принцип рівності в судочинстві, котрий виступав як судова гарантія народоправства і верховенства права, на яких ґрунтувалося правове життя січовиків. Цей принцип насамперед знаходив вираження в рівності всіх січовиків перед правом і судом. Тобто формально й реально в судочинстві реалізувалася правова рівність, яка полягала у відсутності привілеїв чи обмежень прав за ознаками етнічного та соціального походження, віросповідання, майнового стану, місця народження і проживання, особистих заслуг та авторитету, посадового становища тощо. Під рівністю козаків перед судом розумілось також, що всі вони мають рівні права як учасники судового процесу; несуть рівну відповідальність; при обранні виду й міри покарання правопорушникам не мають значення жодні переваги та привілеї. Водночас судді мали рівний правовий статус з іншими січовиками, звітували перед військовою радою про свою діяльність і несли однакову з іншими відповідальність за допущені правопорушення. Перед судом були однаково рівні як прості козаки, так і знатні товариші (козацька старшина та козаки шляхетного походження). Відомий французький письменник Проспер Меріме у своїх українознавчих студіях 1854 р. писав: «На Січі існувала повна рівноправність козаків, певні повноваження надавалися тільки старим козакам, зокрема право вирішувати спірні питання за давніми звичаями і традиціями козацької ватаги»[279].

Наведені принципи дають певне уявлення про те, як відбувався судовий розгляд у Запорізькій Січі. Проте, звісно, січовики не мали процесуальних кодексів, а достовірних і докладних документальних свідчень очевидців про судову процедуру на Січі майже немає.

Втім процедура розгляду цивільно-правових справ була доволі повно й цікаво описана в спогадах козака М. Л. Коржа[280], яку переповідають у своїх працях А. О. Скальковський і Д. І. Яворницький та часто цитують інші дослідники. Згідно з цими спогадами позивач і відповідач у судовій справі щодо відшкодування збитків послідовно пройшли всі інстанції: паланковий суд, курінний суд у складі двох курінних отаманів, оскільки позивач і відповідач належали до різних куренів, військового суддю і кошового отамана. Останній виніс остаточний вирок і, зокрема, додатково покарав побиттям киями ініціатора апеляцій до вищих судових інстанцій.