Розділ 25 Основи конституційного право Канади

12 — надані національному уряду (Раді генерал-губернатора, тобто федеральному Кабінету) певні права щодо контролю над провінціями:

а) призначення, інструктаж та звільнення лейтенант-губернаторів;

б) відхилення законів провінцій протягом року після їх прийняття; в) використання повноважень лейтенант-губернаторів надсилати провінційні законопроекти до Оттави без отримання на це санкції (за цих умов законопроект не набуває юридичної сили, доки протягом року не отримає санкції центральної виконавчої влади); у зв'язку з цим із 70 таких законопроектів (останній подано 1961 р.) від усіх провінцій, крім Ньюфаундленда, тільки 14 набули сили закону. Ці основні принципи писаної Конституції на кінець 1981 р. прем'єр-міністр сер Роберт Борден назвав «проявом звичайного здорового глузду», що дозволило регулювати суспільні відносини Канади, маневрувати, втілювати нове, йти на компроміси, доходити згоди.

Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції певні зміни.

1. Встановив чотири правових формули або процеси внесення поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало (за винятком вузько обмежених і зараз скасованих повноважень, що були надані національному парламенту 1949 p.). Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p.; використання англійської та французької мов (за винятком поправок, що стосуються лише однієї провінції); структури Верховного суду Канади; а також щодо поправок до самої формули внесення поправок. Такого типу поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь-яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодавчих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Конституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі (це не стосується структури самого Верховного суду, то охоплюється першою формулою); розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території; взагалі — щодо Канадської Хартії прав і свобод (див. далі). Такі поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або, знов таки, — лише Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів), а також законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає принаймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій (мається на увазі загальна кількість населення Канади без урахування територій). Це означає, що будь-які чотири провінції укупі (наприклад, чотири Приморські провінції або чотири Західні) можуть накласти вето на будь-яку з поправок. У такий спосіб можуть діяти Онтаріо і Квебек. Сім провінцій, якщо їм треба було б прийняти будь-яку поправку, мали включити до сукупності або Квебек, або Онтаріо. Кожна провінція за резолюцією, схваленою її законодавчою установою, може ухилитися від прийняття за цією формулою поправки, що ліквідує будь-яке з її повноважень, прав або привілеїв; і, якщо така поправка стосується передачі повноважень в освіті або інших сферах культури національному парламенту, останній повинен сплатити провінції «відповідну компенсацію у прийнятних розмірах». Третя формула охоплює поправки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосуються використання англійської або французької мов у певних провінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.

2. Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 p., є «закріплення» певних частин писаної Конституції першими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору повноважень парламенту або будь-яких провінційних законодавчих установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь-яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме стосується інституту влади генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, структури Верховного суду Канади (дев'ять суддів, троє з яких обов'язково мають бути представниками Квебека; усі вони призначаються федеральним урядом і можуть бути звільнені тільки за зверненням Сенату і Палати громад), це стосується права провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p., а також внесення поправок до самих формул. На жодне з цих положень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, половину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью-Брансвіку, Квебеку і Мані-тобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення як законодавчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Палатою громад (або тільки Палатою громад — з урахуванням положення про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законодавчих установ Ньюфаундленда; це саме стосується Лабрадорського кордону. Процес внесення поправок за першими трьома формулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.

3. Новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законодавчі установи будь-якої провінції. Такі зміни вносяться за другою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не всіх провінцій, — за третьою формулою).

4. Четверта велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 року, надає провінціям широкі повноваження щодо використання їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу контролювати вивезення до будь-якої частини Канади основної сировини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердловинах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Канади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.

Усі ці зміни, зокрема формули внесення поправок і Хартія, дуже важливі. Та вони залишають основну структуру уряду, а також розподіл повноважень між національним парламентом і провінційними законодавчими установами такими, якими вони були перед тим. До речі, провінційним Законодавчим зборам також залишено їхні повноваження щодо конфіскації майна будь-якої особи або корпорації та передачі його будь-кому без компенсації попередньому власнику.

Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни, і одна з них здається справді важливою. Акт про Британську Північну Америку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повноваження щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, що до «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі — ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті щодо правового статусу аборигенних народів.

Наприкінці акт ухвалює англійську та французьку версії всієї писаної Конституції, починаючи з Акта 1867 р. і до Акта 1982 p., та робить обидві версії однаковою мірою чинними.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням — Конституційним актом 1982 p., є тільки частиною всієї діючої Конституції — системи регулювань, завдяки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї тканини Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем'єр-міністр, бюрократична система, політичні партії, федерально-провінційні наради — основні ознаки урядової системи Канади. Але писана Конституція не містить про них ані слова. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і провінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем'єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, федерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами. Тобто Конституція Канади є змішаною за типом і складається як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конституційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім'ї загального права, і такий вплив взаємний. Це пов'язано з поширеним твердженням принципу «переконливого прецеденту», коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов'язковим прецедентом, тобто джерелом права, може видатися настільки переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Австралії, - для Верховного суду Канади тощо. Завжди спостерігався конкуруючий вплив американського права. З іншого боку, інтерес Канади й Австралії до американського права зумовлений подібністю ряду проблем (дія писаної Конституції у загальному праві, взаємодія права федерації і її суб'єктів). Таким чином, у традиціях англосаксонської правової сім'ї багато галузей права одержали подальший розвиток, у тому числі й конституційне право.

§ 2. Основи правового статусу особи

Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 р. стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки:

1 — демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів);

2 — основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій);

3 — право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених);

4 — юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом);

5 — рівноправність;

6 — право на офіційні мови;