Розділ II. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів у сфері службової діяльності

Під підробленням документів у ст. 366 КК розуміється зміна змісту раніше оформленого справжнього документа, тобто спотворення змісту інформації, зафіксованої на матеріальному носієві будь-яким способом (засвідчення відбитком підробленої печатки, дописка, підчистка, заміна тексту, дати видачі, підпису та інших реквізитів документа). Окремі вчені під підробленням документів розуміють і складання документа з внесенням до нього даних (відомостей), які повністю чи частково не відповідають дійсності. Проте такі дії, очевидно, більш правильно відносити до іншої форми вчинення злочину, передбаченого ст. 366, — складання завідомо неправдивих документів.

5. Складання завідомо неправдивих документів — це створення документа, оформленого з зовнішньої сторони правильно, тобто з дотриманням порядку і правил його виготовлення, але у ньому фіксується інформація про певні події чи факти, яка повністю чи частково не відповідає дійсності. Окремі вчені вважають, що у цьому разі внесені до документа відомості за своїм змістом повинні повністю не відповідати дійсності.

6. Під видачею завідомо неправдивих документів потрібно розуміти передачу завідомо неправдивих документів службовою особою зацікавленим юридичним або фізичним особам. При цьому видача завідомо неправдивих документів матиме місце у випадку, коли службова особа видає документ, в який вона особисто внесла завідомо неправдиві відомості чи іншим чином його підробила, або склала завідомо неправдивий документ. Питання про кримінальну відповідальність службової особи, яка видала документ, складений іншими службовими особами чи особами, підлеглими по службі, які не є службовими, або документ, в який зазначеними особами внесені завідомо неправдиві відомості, вирішується за правилами співучасті.

7. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у формі умислу. Вид умислу — прямий: особа усвідомлює, що вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчинює інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити.

Мотиви та мета службового підроблення можуть бути різними і па кваліфікацію дій винної особи не впливають, однак можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

8. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 366 КК, може бути лише службова особа.

Про поняття "службова особа" див. главу 5 розділу І.

9. Кваліфікованим видом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК, є вчинення вказаного в ч. 1 ст. 366 КК діяння, яке спричинило тяжкі наслідки.

Про поняття "тяжкі наслідки" див. п. 12 коментаря до ст. 364 КК.

10. Дії службової особи, яка вчинила службове підроблення документів для їх наступного використання з метою заволодіння чужим майном, повинні кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 366 та ст. 191 КК. У випадку, коли підроблені документи використовуються іншою особою для заволодіння чужим майном, дії службової особи, яка їх підробила, якщо вона усвідомлювала, з якою метою вони будуть використовуватись, повинні кваліфікуватися додатково як співучасть у готуванні чи замаху до привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, тобто за відповідною частиною ст. 366 та ч. 5 ст. 27; ст. 14 чи ст. 15 і відповідною частиною ст. 190 КК, а якщо іншою особою фактично було вчинене привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, — як пособництво у цьому злочині.

11. Службове підроблення є спеціальною нормою щодо ст. 358, і відповідно до правил кваліфікації злочинів при конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм має застосовуватись спеціальна норма, тобто ст. 366.

12. У ряді статей КК передбачена відповідальність за виготовлення чи підроблення окремих видів документів. Суб'єкти цих злочинів спеціальні, ними можуть бути певна особа, в тому числі і службова, або лише службова особа. Зокрема, ч. 1 ст. 158 КК передбачена відповідальність за незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі, ч. 2 цієї статті — за підробку виборчих документів, документів референдуму, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, документів референдуму членом виборчої комісії, комісії з референдуму, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку), членом ініціативної групи з референдуму, а ч. 3 цієї статті — за кваліфікований вид складу злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті — у разі впливу зазначених дій на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, чи у разі настання наслідків у вигляді неможливості визначення волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах (референдумі), ч.7 ст. 158 КК — за включення членами виборчих комісій чи членами комісій з референдуму неврахованих виборчих бюлетенів чи бюлетенів для голосування на референдумі до числа бюлетенів, використаних при голосуванні, або незаконне внесення до протоколу змін після його заповнення (такі дії є нічим іншим, як службовим підробленням); ч. 3 ст. 160 КК передбачена відповідальність за підроблення документів референдуму, приписування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою; ст. 221 КК — за фальсифікацію документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, вчинену громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства, яка завдала великої матеріальної шкоди; ч. 2 ст. 223 КК передбачена відповідальність за внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові.

Підроблення службовою особою документів, зазначених у вказаних статтях, має кваліфікуватися лише за відповідними статтями (частинами статей) і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребує, оскільки склади злочинів, передбачені ч. 2 та ч.7 ст. 158, ч. 3 ст. 160, ст. 221 та ч. 2 ст. 223 КК в частині підроблення зазначених у них документів, є спеціальними щодо складу злочину, передбаченого ст. 366 КК, а при конкуренції загальної та спеціальної норм має застосовуватись норма спеціальна[402]. Інакшою має бути кримінально-правова оцінка дій службової особи при вчиненні дій, передбачених ст. 199, 200, 2091, 215, 216, 218, 220, 222, ч. 2 ст. 223, 224, 233, 235, 318, 358 КК, якщо вони виразились у підробленні документів, які є предметами відповідних злочинів. Якщо покарання, передбачене за вчинення таких злочинів, більш суворе, ніж за службове підроблення (ст. 199, 200, 216, 224), дії службової особи мають кваліфікуватися лише за відповідними статтями КК, а якщо навпаки — лише за ст. 366 КК, оскільки передбачений нею склад злочину має вважатись спеціальним щодо складів злочинів, передбачених зазначеними статтями КК.

Статтею 366 КК не передбачена відповідальність за використання підроблених документів, а тому підроблення службовою особою документів та наступне їх використання утворює реальну сукупність злочинів і має кваліфікуватися за сукупністю злочинів — за ст. 366 КК та відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за злочин, одним із способів вчинення якого чи формою вчинення якого є використання підроблених документів. Зокрема, за відповідними частинами ст. 233 та 366 КК має кваліфікуватися використання службовою особою підроблених нею приватизаційних документів.

Примітка 1.

Н.О. Гуторова (Гуторова H.A. Уголовное право Украины. Особенная масть. Конспект лекций. — Харьков: «Одиссей», 2003. — С.135), П.С. Матишевський (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., перероб. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: «А.С.К.», 2005. — С.728); О.Я. Светлов (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — К.: «Наукова думка», 1978. — С.243), Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право України (Особлива частина). Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — С.216; М.М. Тітов та А.О. Ляш (Кримінальне право: Навчальний посібник для дистанційного навчання / М.М. Тітов, А.О. Ляш. — К.: Ун-т "Україна", 2005. — С.473), М.Й. Коржанський (Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. — К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. — С.549) та деякі інші вчені вважають, що документ — це лише письмовий акт, призначений посвідчувати події або факти, що мають юридичне значенім, М.І. Мельник (Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. — К.: Юридична думка, 2004. — С.502) під офіційними документами розуміє документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а також підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). На його думку, приватні документи також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад, нотаріусом, або якщо вони передані громадянином для зберігання або використання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, довіреність на одержання зарплати).

М.І. Тітов та А.О. Ляш під офіційними документами розуміють належним чином оформлені акти, що засвідчують факти та події, які мають юридичне значення, а також мають властивість породжувати певні правові наслідки у вигляді виникнення зміни або припинення правовідносин (Кримінальне право України. Навчальний посібник для дистанційного навчання / М.М. Тітов, А.О. Ляш. — С.473), не визначаючи форму їх існування.

Окремі вчені, зокрема П.С. Матишевський, вважають, що предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК (чи ст. 172 КК 1960 р.), мають визнаватись також документи, які виходять від приватних осіб і знаходяться у віданні державних або громадських організацій, наприклад довіреність на одержання заробітної плати (Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Н.Ф. Антонов, М.М. Бажанов, Ф.Г. Бурчак. — К.: Политиздат Украины, 1987. — С.612; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., перероб. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2005. — С.728). О.Я. Светлов також вважає, що офіційним може бути: а) документ, складений належним чином, який зберігається на підприємстві, в установі, організації, а не лише документ, який виходить від установи, організації чи підприємства, підписаний відповідними особами і наділений необхідними реквізитами — печаткою, штампом, датою і т. п.; б) книги, в які заносяться офіційні дані (бухгалтерські книги, книги записів актів громадянського стану, журнали реєстрації вхідних і вихідних документів і т. п.); в) документи, складені приватними особами, які знаходяться у віданні відповідних організацій (Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. — Киев: «Наукова думка», 1978. — С.243).

У диспозиції ч.1 ст. 336 КК, як і в диспозиції ст. 172 КК 1960 р., безпосередньо не зазначено, що офіційними документами, тобто предметом передбачених ними злочинів, є документи, які складаються і видаються підприємствами, установами, організаціями чи знаходяться у них. За логікою вчених, які службовими особами за певних умов визнають і осіб, які виконують професійні функції (лікарів, приватних нотаріусів, приватних підприємців та ін.), предметом передбаченого ст. 336 КК злочину мали б визнаватись і документи, які складаються чи посвідчуються такими особами.

В.О. Навроцький, вважаючи, що предметом службового підроблення може бути документ лише у письмовій формі, тобто що це акт, виконаний на папері, обґрунтовує це тим, що на сьогодні інші носії інформації — кіноплівка, магнітофонна плівка, лазерні диски, магнітні дискети та ін. не визнаються документами, оскільки не мають значення самостійного джерела інформації, таке значення мають лише письмові джерела, в тому числі ті, які дублюють зміст інших носіїв інформації. При цьому В.О. Навроцький робить висновок, що комп'ютеризація усіх сфер управлінської діяльності потребує перегляду підходу, відповідно до якого документом може визнаватися лише письмовий акт, що, в свою чергу, потребує запровадження захисту інформації, виконаної на так званих технічних носіях (Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — С.515).