Розділ 5. Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію

На наш погляд, місцевий суд повинен був звільнити К. і від додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами терміном на 2 роки, оскільки на підставі резолютивної частини вироку суду К. був повністю звільнений від покарання, а тому, відповідно до вимог ст. 15 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. особи, які згідно із цим Законом звільняються повністю від покарання, звільняються, як від основного так і від додаткового покарань. (На жаль цю помилка суду не була виправлена вищестоящими судами).

В судовій практиці також виникло питання про те, якщо особа підлягає повному звільненню від покарання на підставі закону про амністію, то можливо лі звільнити особу тільки від додаткового покарання, оскільки основне покарання вона відбула до дня набрання чинності цим законом?

На нашу думку, така особа може бути звільнена від додаткового покарання, якщо вона підлягала звільненню від покарання, тобто як від основного так і від додаткового, у тому числі, якщо вона вже відбула основне покарання. Підставою для цього є зміст ст. 5 Закону України “Про застосування амністії в Україні” в якій вказано, що “особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільненні від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом”. Тлумачення статті 5 цього Закону дозволяє зробити висновок про те, що особи можуть бути звільнені:

1) одночасно від основного та додаткового покарання;

2) тільки від основного покарання;

3) тільки від додаткового покарання.

Аргументація С.М. Школа про те, що звільнення від додаткових покарань не може виступати окремим видом амністування, так як немає підстав звільняти від додаткових покарань осіб, яких законодавець не визнав можливим повністю звільнити від покарання[198], викликає сумніви, оскільки вона може бути віднесена тільки до другого варіанту і не може розповсюджуватися на інші випадки. Виникає питання, як можна із тези про те, що в 8 із 23 актів незалежної України про амністію, де законодавець дозволяв звільняти осіб тільки від основного покарання і забороняв звільняти осіб від додаткових покарань, робити висновок про те, що і в інших 65% випадках особа не може бути звільнена від додаткового покарання окремо? До речі, в Росії, з якою у нас велика спільна практика застосування амністії, в ст. 84 ч. 2 КК РФ зокрема відзначено, що “такі особи можуть бути звільнені від додаткових видів покарання”.

Для об’єктивності відзначимо, що точка зору автора по цьому питанню не збігається з точкою зору Верховного Суду України.

Приклад: Вироком місцевого суду від 08.04.2004 р. Г. була засуджена за ч. 1 ст. 203 КК до штрафу в розмірі 850 грн. Із позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки. Постановою цього суду від 01.08.2005 р. вона була звільнена від додаткового покарання на підставі п. “в” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Із матеріалів справи вбачається, що Г. сплатила штраф до набуття чинності цим Законом. Верховний Суд України скасував цю постанову суду, оскільки відповідно до Закону його дія поширюється на осіб, які на день набуття чинності не відбули призначене судом основне і додаткове покарання. Крім того, в Законі не передбачено звільнення особи від додаткового покарання окремо від основного. Таким чином, суд неправильно застосував кримінальне законодавство[199].

На наш погляд, це рішення вищестоящого суду ні є безспірним.

По перше, згідно з ст. 12 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання чинності включно. Тому із змісту цієї статті неможливо зробити висновок про те, що його дія не поширюється на осіб, які на день набрання чинності відбули частину призначеного їм покарання, наприклад відбули тільки основне покарання.

По друге, хоча в Законі України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. не передбачено звільнення особи від додаткового покарання окремо від основного, однак і не заборонено. Більш того, цей Закон постановлено відповідно до положень Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а згідно із ст. 5 цього Закону, особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. У зв’язку з цим, у судовій практиці може виникнути протилежне питання, а можливе звільнення особи від основного покарання, коли особа додаткове покарання вже відбула? Наприклад, згідно ч. 3 ст. 55 КК строк додаткового покарання може обчислюватися з моменту відбуття основного покарання, (наприклад, коли основне покарання – позбавлення волі на певний строк, а додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), а може з моменту набрання законної сили вироком, (наприклад, коли основне покарання виправні роботи строком на 2 роки, а додаткове покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на 1 рік). В цьому випадку особа може відбути повністю додаткове покарання, а основне, ні. На нашу думку, і в цьому випадку до особи повинен бути застосований акт амністії.

По третє, місцевий суд, не міг неправильно застосувати кримінальне законодавство, оскільки він застосовував тільки Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., який згідно з ч. 1 ст. 3 КК до законодавства України про кримінальну відповідальність не відноситься. (Ще один із аргументів того, що ні КК, ні КПК не регламентують в повному обсязі порядок застосування закону про амністію). У зв’язку з цим, ми повністю згодні з російськими вченими у тому, що, “не дивлячись на те, що стаття про амністію включена в КК, вона не входить в систему Загальної частини КК. Нема жодного припису Загальної частини, яка була б обов’язковою для акта амністії. Зокрема, припис останнього не залежить від відповідних норм Загальної частини КК, які встановлюють різні види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. Акт амністії може містити і інші приписи, які не відносяться до КК”[200].

І на кінець останнє. Така судова практика порушує принцип справедливості, оскільки законослухняних громадян буде ставити в гірше становище в порівняні з не законослухняними особами, які по тим чи іншим причинам не виконують основне покарання, наприклад, ухиляються від сплати штрафу в дохід держави. Звідси можна зробити парадоксальний висновок, якщо хочеш щоб амністія була до тебе застосована, тобто ти будеш звільнений як від основного так і додаткового покарання, “не поспішай виконувати основне покарання”. На наш погляд, аналогічна ситуація була в ч. 1 ст. 69 КК, коли призначення більш м’якого покарання могло бути застосовано тільки до осіб, які вчинили більш тяжкі злочини (особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості) і не могло бути застосовано до осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості. Конституційний Суд України, розглядаючи це питання, у своєму рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 підкреслив, що норми зазначеної статті (ст. 69 КК – В.Б.) суперечать основоположному принципу правової держави – справедливості, оскільки особи, які вчинили злочини невеликої тяжкості, поставлені в гірші умови, ніж ті, які вчинили більш тяжкі злочини....Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах[201]. Як відзначав Голова Верховного Суду України В.В. Онопенко “Справедливість у державі може забезпечити лише справедливий суд”[202]. Тому тяжко не погодитися з В. Речицьким у тому, що, несправедливість, вчинена від імені права, обурює людей значно сильніше, ніж несправедливість, вчинена від імені окремої особи. Саме звідси ця майже нелюдська вимогливість до тих, хто застосовує право – суддів...[203].

При застосуванні амністії виникають деякі питання, пов’язані з таким додатковим видом покарання, як конфіскація майна. Наприклад, чи підлягає подальшому виконанню це додаткове покарання, якщо до дня набрання чинності закону про амністію воно не було виконано, або було виконано частково?

В теорії кримінального права по цьому питанню існує точка зору, що в цих випадках додаткове покарання у виді конфіскації майна – виконанню не підлягає[204].

Така ж точка зору існує і в судовій практиці. “У разі, коли на підставі акта про амністію засуджений підлягає повному звільненню від покарання і вирок не набрав законної сили, амністія поширюється на конфіскацію майна незалежно від того, чи було на день видання акта про амністію вилучено належне засудженому майно”[205]. Верховний Суд України в п. 6 постанови Пленуму № 11 від 21.12.1990 р. “Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних з виконанням вироків”, відзначив, що “у порядку ст. 411 КПК суди можуть також вирішувати питання, що виникли після винесення вироку в процесі його виконання, зокрема, про невиконання вироку в частині конфіскації майна, якщо актом амністії... засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії... вирок у частині конфіскації майна не був виконаний”[206].

Акти про амністію можуть бути застосовані і до тих осіб, які не можуть бути звільнені на підставі цих нормативних актів від кримінальної відповідальності чи покарання. Наприклад, згідно з ст. 5 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. може бути скорочена на половину невідбута частина покарання особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цих Законів і які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також згідно з п. “а” статті 5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. може бути скорочена на третину невідбута частина покарання особам, засудженим до обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цих Законів і які відбувають покарання у виді обмеження волі.

Даний вид амністування передбачений ч. 1 ст. 74 КК і “тягне за собою цілий ряд позитивних юридичних наслідків. По-перше, зменшується строк покарання, який повинен відбувати засуджений; по-друге, скорочується той строк, після відбуття якого застосовується умовно-дострокове звільнення; по-третє, у випадках скорочення покарання у зв’язку з прийняттям нового акта амністії враховується скорочений раніше строк, що свідчить про можливість неодноразового застосування такого виду амністування; по-четверте, скорочується строк погашення судимості, – як внаслідок того, що його обчислення почнеться раніше (в момент звільнення), так і завдяки тому, що можуть змінюватися правові підстави погашення судимості”[207].

Ми повністю згодні з даною точкою зору С.М. Школа за виключенням того, що скорочений строк покарання може змінювати правові підстави погашення судимості, оскільки згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості”, суди мають ураховувати, що у ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або строку фактично відбутого покарання, у той час як у КК 2001 р. – залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання[208].