Розділ 5. Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію

Тому не випадково, що суди, застосовуючи акти амністії, в одній і тій же ситуації звільняють осіб, як від покарання, так і від відбування покарання. Приведемо тільки декілька прикладів із судової практики.

Приклад перший: Вироком обласного суду від 08.07.1999 р. неповнолітнього М. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. Згідно ст. 46-1 КК суд застосував щодо М. відстрочку виконання вироку. На підставі п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. від відбування покарання його було звільнено. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що згідно ст. 1 цього Закону звільняються від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітні, засуджені за злочини, що є не тяжкими. Стаття 2 цього Закону передбачає можливість звільнення від відбування покарання тих неповнолітніх, які, хоч і засуджені за вчинення тяжких злочинів до позбавлення волі, але на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку покарання. Із матеріалів справи вбачається, що М. засуджено за злочин, якій згідно зі ст. 7-1 КК 1960 р. належить до категорії тяжких. При цьому ні під час попереднього слідства, ні в ході судового розгляду справи, він під вартою не перебував отже ніякої частини призначеного покарання не відбував. Таким чином, суд звільнив М. від призначеного йому покарання за п. “а ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. необґрунтовано[146].

Приклад другий: Вироком районного суду від 19.09.2006 р. К. було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК на 3 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік, а на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнив від відбування покарання. Ухвалою апеляційного суду від 20.12.2005 р. вирок залишено без зміни[147].

Приклад третій: Вироком районного суду від 15.03.2007 р. З. було засуджено за ст. 128 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки. Постановою того ж суду від 31.07.2007 р. З. було звільнено від відбування покарання з випробуванням за вироком суду від 15.03.2007 р. на підставі ст. 86 КК та п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.[148].

Зауважимо, по перше, що ні один із вищевказаних Законів України «Про амністію», ні ст. 86 КК – не передбачають звільнення осіб від відбування покарання. По друге, виникає питання, а в чому сенс двічі звільняти засудженого від відбування покарання?

Враховуючи вищевказане, важко не погодитися з В.О. Навроцьким у тому, що “термінологічні недоліки, що мали місце в раніше чинному кримінальному законодавстві України, переважно не усунуті, з’явилися нові. Тому в теорії кримінального права та правозастосовній практиці існує багато труднощів, пов’язаних зі з’ясуванням змісту та розкриттям об’єму понять, якими оперує новий КК України”[149].

Виникають питання, в чому є схожість та відмінність між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”?

На нашу думку схожість між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що особи у цих випадках звільняються від основного покарання. Що ж стосується звільнення від додаткового покарання, то особи можуть бути, а можуть і не бути звільнені від додаткового покарання. Так, якщо особі було призначене основне та додаткове покарання, то вона може бути звільнена як від основного так і від додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 49 КК), а також може бути звільнена, як від відбування основного так і додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 79 ч. 1 КК). Між тим, при звільненні від відбування покарання із випробуванням (ст. 75 КК) особа звільняється тільки від відбування таких основних видів покарання як покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років. В той же час, ця особа повинна реально відбувати такі призначені їй додаткові покарання як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК). Також, наприклад, при звільнені від покарання на підставі Указу Президента України “Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України” від 27 червня 1996 р. особи, які звільняються від основного покарання “від додаткових мір покарання не звільняються”[150].

Таким чином, на нашу думку, схожість між повним або частковим звільненням особи від покарання згідно ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні” та повним чи частковим звільненням цих осіб від відбування покарання (ст. 2 цього Закону), полягає у тому, що в перших випадках ця особа звільняється як від основного так і від додаткового покарання, а в других випадках вона звільняється тільки від основного покарання.

Перша відмінність між кримінально-правовими термінами “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”, на наш погляд, полягає у тому, що в останньому випадку приєднання загальновживаного слова “відбування” до першого терміну надає цьому кримінально-правовому терміну нове правове значення “звільнення особи”, яке полягає у тому, що звільнення осіб в першому випадку має безумовний характер, а в другому – умовний характер. C.І. Зельдов правильно відзначав, що звільнення від покарання на відміну від звільнення від відбування покарання може бути тільки повним і безумовним[151]. Безумовний характер звільнення особи від покарання полягає у тому, що він не пов’язується з будь-якими умовами і не може бути скасований в майбутньому. Звільнення від покарання не залежить від наступної поведінки особи, а тому “жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набуття законної сили відповідним правозастосовним актом суду”[152]. В другому випадку підхід до звільнення осіб від відбування покарання зовсім інший. Особа звільняється під певні умови своєї поведінки або обставин. На неї можуть бути покладені певні обов’язки, наприклад, пройти курс лікування від алкоголізму, не вчиняти адміністративних правопорушень, попросити пробачення у потерпілого.... (ст. ст. 76, 78, 79, 81, 82, 83 і 107 КК) і тільки після закінчення певного строку (іспитового строку) така особа може бути звільнена вже від покарання, (а може і не бути звільнена) від призначеного покарання. Таким чином, звільнення від відбування покарання може бути попередньою стадією звільнення від покарання (ст. ст. 78 ч. 1, 79 ч. 4, 83 ч. 4), але не навпаки. На нашу думку, це і є головною відмінністю між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”. У зв’язку з цим, у частинах 1 та 2 ст. 84 КК мова повинна йти не про звільнення хворих від покарання, а про звільнення цих осіб від відбування покарання, оскільки згідно ч. 4 ст. 84 КК, у разі одужання цих осіб вони повинні бути направлені для відбування покарання, тобто їх звільнення носить умовний характер. На наш погляд, частина 4 цієї статті КК тому не поширюється на військовослужбовців засуджених до службового обмеження, арешту або триманню в дисциплінарному батальйоні, які під час відбування покарання були визнані непридатними до військової служби, оскільки їх звільнення носить безумовний характер, тому що вони звільняються від покарання, а не від відбування покарання.

Слід відзначити, що, не дивлячись на те, що Законом України “Про застосування амністії в Україні” передбачається як звільнення осіб від покарання, так і звільнення осіб від відбування покарання, конкретними Законами України “Про амністію” в абсолютній більшості, передбачено тільки звільнення осіб від покарання яке носить безумовний характер. Виключенням з цього правила є статті 6 Закону України “про амністію” від 11 травня 2000 р. та Закону України “про амністію” від 5 липня 2001 р., де було застосовано звільнення осіб від відбування покарання, яке виразилося у тому, що невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена особам на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років, які вперше були засуджені до позбавлення волі і невідбута частина покарання в яких на день набрання цим Законом чинності становила менше трьох років, при цьому іспитовий строк дорівнювався строку невідбутої частини покарання[153]. Такий вид звільнення осіб від відбування покарання на підставі акта амністії суперечив вимогам Кримінального кодексу України 1960 року, оскільки “інститут умовного засудження, відповідно до ст. 45 КК України 1960 р., застосовувався лише при призначенні покарання”[154], а не в період реального відбуття покарання. Таким чином слід визнати, що сучасними Законами України “Про амністію” передбачено звільнення осіб від покарання. Не відрізнення в цих випадках звільнення від покарання від звільненні від відбування покарання приводить до судових помилок.

Приклад: Вироком місцевого суду від 18.11.2002 р. Ю., останній раз судимого 03.08.1995 р. за ст. 86-1, ч. 2 ст. 140 КК на 10 років позбавлення волі, 31.07.2000 р. на підставі п. «б» ст. 9 Закону України «Про амністію» від 11 травня 2000 р. строк покарання скорочено на ½ частину, а 10.08.2001 р. звільнений від покарання на підставі п. «в» ст. 3 Закону України «Про амністію» від 05 липня 2001 р. засуджено за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 71 КК до покарання за даним вироком приєднано покарання за попереднім вироком і остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі. Верховний Суд України змінив рішення суду і відзначив, що суд, признаючи Ю. покарання за вироком від 18.11.2002 р., безпідставно застосував положення ст. 71 КК. Посилання суду у мотивувальній частині на ст. 14 Закону України «Про амністію» від 05 липня 2001 р. як на підставу призначення Ю. покарання за правилами сукупності вироків, є безпідставним, оскільки дана стаття містить таку вказівку щодо осіб, до яких застосовано ст. 6 цього Закону, а Ю. був звільнений від покарання на підставі п. «в» ст. 3 вказаного акту про амністію, тобто його повністю звільнено від невідбутої частини покарання без встановлення щодо нього іспитового строку[155].

Друга різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає в різних правових наслідках у разі вчинення нового злочину в певний строк (іспитовий строк). Якщо в останньому випадку (ст. ст. 78 ч. 1, 79 ч. 6, 81 ч. 4, 82 ч. 6, 83 ч. 6 і 107 ч. 5 КК) суд призначає особі покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК, то в першому випадку – призначення покарання особі за сукупністю вироків не допускається, особі призначається покарання тільки за вчинення останнього злочину. Так, наприклад, згідно ст. 15 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р., у разі застосування амністії до осіб, яким замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на умовне засудження, суд встановлює іспитовий строк на строк невідбутої частини покарання. У разі вчинення особою, до якої було застосовано амністію на підставі статті 6 цього Закону, протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтею 43 Кримінального кодексу України (1960 р. – В.Б.)[156].

При цьому звертаємо увагу на те що, якщо у особи є одночасно підстави для звільнення її як від відбування покарання, так і для звільнення її від покарання, то суд повинен звільнити цю особу тільки від покарання. Звільнення особи від відбування покарання в цьому випадку погіршує його становище, а значить суд порушує його права.

В зв’язку з цим, на нашу думку, слід визнати неправильною судову практику тих місцевих судів які, постановляючи вирок, спочатку на підставі ст. 75 КК звільняють особу від відбування покарання, а потім на підставі акта амністії, звільняють засудженого вже від покарання, оскільки звільнення особи від відбування покарання в цьому випадку немає жодного правового сенсу.

Третя різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що в першому випадку особа звільняється від всіх видів покарань, передбачених ст. 51 КК, а в другому випадку, засуджений звільняється від відбування тих видів покарань, які вказані в ст. ст. 75, 79, 80, 83, 84 та 104 КК.

Четверта різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у виникненні (або не виникненні) стану судимості, оскільки згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості”, судимість може бути врахована при кваліфікації повторного злочину чи при призначенні за нього покарання, а також в інших випадках, передбачених КК та законами України (обмеження можливості обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, застосування умовно-дострокового звільнення від покарання, амністії тощо)[157].

При звільнені особи від відбування покарання остання у всіх випадках має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення судимості наприклад на умовах передбачених п. 1 ч. 1 ст. 89 КК. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання. В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” відзначено, що при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починається обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість[158].

Більш складна ситуація виникає із наявністю (або відсутністю) судимості при звільнені особи від покарання, оскільки в теорії кримінального права по цьому питанню немає єдності. Однак, вирішення цього питання має велике значення, тому що, як правильно відзначали О. Литвак та О. Палійчук, “при розгляді питань, пов’язаних із соціальною адаптацією осіб, звільнених від покарання на підставі акта про амністію, необхідно враховувати ще один законодавчий важіль впливу на поведінку звільнених – обмеження правового статусу в зв’язку із дією інституту судимості”[159].

Не внесло ясності в вирішенні цієї проблеми і конкретні вимоги ч. 3 ст. 5 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, в якій вказано про те, що питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання, оскільки “білою плямою” кримінально-правової науки залишається відповідь на запитання: чому звільнення від покарання на підставі акта про амністію є спеціальними винятковими інститутами звільнення від покарання, а “правила судимості” застосовуються до звільнених на основі акта про амністію загального характеру. Адже логічною видається теза про те, що саме особливостями процедури звільнення від покарання на підставі акта про амністію повинна бути продиктована особлива процедура зняття і дострокового погашення судимості”[160]. Слід відзначити, що після прийняття Закону України “Про застосування амністії в Україні”, питання про погашення судимості вирішувалися в деяких актах про амністію. Так, згідно ст. 15 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р., у разі застосування амністії до осіб, яким замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на умовне засудження, суд встановлює іспитовий строк на строк невідбутої частини покарання. Строк погашення судимості цим особам вирішується відповідно до частини третьої статті 55 Кримінального кодексу України (1960 р. – В.Б.)[161].