Розділ 5. Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію

Головна різниця між ними полягає у тому, що вирок відносно неповнолітнього А. набрав законної сили і останній став відбувати реально покарання, а тому він може бути звільнений тільки від реальної кримінальної відповідальності, в той час як неповнолітній Б. підлягає звільненню від потенційної кримінальної відповідальності. При цьому тривалість часу перебування особи під вартою ніяким чином на питання виникнення судимості не впливає, якщо засуджений звільняється від покарання на підставі акта про амністію, як особа, яка не відбувала покарання[176].

Приклад: Вироком місцевого суду від 30.08.1977 р. С. був засуджений за ч. 2 ст. 144 КК РФ (ст. 140 ч. 2 КК України 1960 р. – В.Б.). Вищестоящий суд перекваліфікував його дії на ч. 1 ст. 144 КК, оскільки судимість за попередній злочин у С. була погашена, так як той був звільнений від покарання на підставі акта про амністію, при цьому не мало значення тривалість знаходження С. під вартою за попередньою кримінальною справою[177].

В України дану точку зору підтримує В.О. Паневін, який відзначає, що “звільнену від покарання особу слід вважати такою, що не має судимості, навіть тоді, коли вона до постановлення вироку чи ухвали апеляційного суду перебувала під вартою”[178].

Раніше ми відмічали, що юридичними підставами звільнення від покарання на підставі закону про амністію є конкретний акт амністії та рішення суду щодо кожної особи індивідуально, а передумовами звільнення від покарання є чотири елемента, які:

- характеризують вчинений злочин;

- характеризують особу, яка вчинила цей злочин;

- відбуття цією особою певного строку основного покарання або тримання особи певного строку під вартою в порядку запобіжного заходу;

- наявність згоди особи на застосування щодо нього амністії.

Аналіз Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. дозволяє зробити висновки про те, що в цих нормативних актах передбачені тільки звільнення від покарання або звільнення від невідбутої частини покарання.

1) Звільнення особи від покарання – тобто звільнення без всіляких умов від призначеного судом покарання, про що суд вказує в резолютивній частині вироку. Прикладом такого звільнення є:

- стаття 1 цих Законів, згідно з якою звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені із необережності, за які законом передбачено менш суворе покарання, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, осіб зазначених в цій статті;

- п. “а” ст. 4 вищевказаних Законів, згідно із яким звільняються від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйонові військовослужбовці, які були засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості.

- звільнення осіб від покарання, яких було звільнено від відбування покарання із випробуванням ( п. «в» ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., п. “б” ст. 8 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та ст. 9 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.).

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 14.02.2006 р. Т. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. Т. раніше був судимий 23.04.2005 р. за ст. 309 ч. 2 КК і на підставі ст. 71 КК до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком й остаточно призначено 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК Т. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Постановою місцевого суду від 15.07.2005 р. на підставі ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Т. було звільнено від покарання. В апеляційному порядку справа не переглядалася. Із матеріалів справи вбачається, що Т. вчинив останній злочин в жовтні 2005 р. Верховний Суд України, змінюючи рішення місцевого суду, вказав, оскільки Т. був звільнений від покарання на підставі акта про амністію, він визнається таким, що відбув покарання, тому суд не мав права призначати Т. покарання за правилами, передбаченими ст.. 71 КК. За таких обставин дії засудженого підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК. Крім того, підлягає виключенню із вступної частини вироку посилання на попередню судимість[179].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 05.02.2004 р. П. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі. П. раніше був судимий 12.06.2003 р. за ст. ст. 309 ч. 1, 317 ч. 1 КК і на підставі ст. ст. 70, 75 КК йому остаточно було призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі і звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Постановою місцевого суду від 10.09.2003 р. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., П. було звільнено від покарання. В апеляційному порядку справа не переглядалася. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив останній злочин 01.09.2003 р. Верховний Суд України, змінюючи рішення місцевого суду, вказав, що суд неправильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 309 КК, оскільки суд звільнив П. від покарання на підставі Закону України “Про амністію”, то відповідно до ч. 3 ст. 88 КК він є особою, яка не має судимості, тому кваліфікація його дій судом за ознакою повторності є неправильною[180].

(За ради об’єктивності слід визнати, що кваліфікація дій П. за ст. 309 ч. 2 КК (за ознакою повторності) фактично є правильною, оскільки П. 01.09.2003 р. вчинив умисний злочин під час іспитового строку, а тому відповідно до п. “г” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., амністія не могла бути до нього застосована постановою суду від 10.09.2003 року);

- звільнення особи від покарання, яка знаходилась певний строк під вартою в порядку запобіжного заходу. Головною ознакою цього виду звільнення від покарання – є вимога, щоб тривалість знаходження особи під вартою було не менше половини призначеного основного строку покарання.

2) Звільнення особи від невідбутої частини покарання, тобто звільнення засуджених від покарання під час його відбування останніми. Це основний вид звільнення передбачений законами про амністію, оскільки із всіх статей Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. де передбачено звільнення від покарання осіб, цей вид звільнення від покарання відсутній тільки в статті 1 цих Законів. Головною ознакою цього виду звільнення – є вимога, щоб засуджений відбув певний строк основного покарання, в залежності від характеру злочину, а також групи осіб, які вчинили цей злочин, актами амністії передбачені строк – не менше половини призначеного основного строку покарання. Без виконання цієї вимоги, засуджений не може бути звільнений від невідбутої частини покарання, тому не випадково ця вимога Законів включена нами, як обов’язкова передумова звільнення особи від покарання.

При цьому звертаємо увагу ще раз на те, що тлумачення статей 2-4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те що особи в таких випадках підлягають звільненню від так званих строкових покарань і в зв’язку з цим ці покарання відбуваються засудженими, тобто вони тривають у часі, проміжок яких визначається вироком суду. Наприклад, штраф належить до так званих одноактних видів покарань і в зв’язку з цим не відбувається засудженим протягом певного часу.

Приклад : Вироком районного суду від 21.06.2004 р. Д. було засуджено за ч. 1 ст. 175 КК до штрафу у розмірі 3400 грн. Постановою того ж суду від 15.08.2005 р. Д. був звільнений від покарання за цим вироком на підставі п. «а» ст. 3 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування постанови про звільнення Д. від покарання на підставі акту амністії. Верховний Суд України скасував постанову суду і відзначив, що відповідно до п. «а» ст. 3 цього Закону від покарання звільняються особи, які засуджені до позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, але звільнення від покарання у виді штрафу Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. не передбачав, тобто це покарання повинно виконуватися. Оскільки Д. визначено покарання у виді штрафу, який повинен сплачуватися засудженим, тому суд безпідставно взяв до уваги сплату більшої частини штрафу як відбуття більшої половини призначеного основного покарання та неправильно звільнив засудженого від покарання у виді штрафу, призначеного йому вироком[181].