Розділ 5. Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію

Таким чином можна зробити висновок про те, що ознаками “повного звільнення від покарання” слід вважати не тільки звільнення особи від основного та додаткового покарання, а також відсутність реального строку відбування покарання засудженим у процесі виконання вироку.

Виникає наступне запитання, а в якому порядку суд повинен розглядувати питання про застосування амністії, щодо осіб, вироки яких набрали законної сили?

Згідно ст. 8 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р. питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою засудженого, їх захисників чи законних представників.

Застосування цього Закону здійснюється щодо:

в) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі – за поданням цих органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;

г) засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,- за поданням відповідних керівників установ або за заявою самого засудженого, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою. Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь законний представник. За наявності належним чином оформлених повноважень в судовому засіданні бере участь захисник.

Згідно ст. 10 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 р. рішення про застосування або не застосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і має право давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляд справи. У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Звільнення від покарання здійснюється суддею районного суду за місцем відбування покарання засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйонові, осіб, а стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі – суддею районного суду за місцем проживання останніх.

Приклад: Вироком районного суду від 21.07.2006 р. З. був засуджений за ч. 2 ст. 296 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК він був звільнений від відбування покарання. Ухвалою апеляційного суду від 31.10.2006 р. вирок залишено без змін. У касаційній скарзі захисник вказує, що до З. не була застосована амністія. Із матеріалів справи вбачається, що З. 01.06.2006 р. вчинив злочин. Верховний Суд України, відмовляючи у скарзі, відзначив, що доводи захисника про необхідність застосування до З. п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 р., є безпідставними. Відповідно до п. «б» ст. 8 цього Закону виконання закону щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, покладається на суди за місцем відбуття покарання засудженим – за поданням органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника, а не на суд касаційної інстанції[182].

5.1 Порядок звільнення особи від додаткових видів покарання на підставі закону про амністію

Слід відзначити, що в судовій практиці немає єдиної точки зору про те, в яких випадках можливо звільняти особу від додаткового покарання, Однією із причин цього є те, що законодавець при прийнятті конкретних актів амністії, по різному підходить до цього питання.

Аналізуючи питання застосування або не застосування актів амністії до додаткових мір покарання, слід визнати, що всі акти амністії, прийняті під час незалежності України, можливо поділити на три групи:

1) Чотири акти амністії, в яких ці питання зовсім не розглядаються. Наприклад, постанова Верховної Ради від 11 березня 1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призиву на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”[183];

2) Вісім актів амністії, де заборонено звільняти осіб від додаткових мір покарання. Наприклад, згідно з ст. 14 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., особи на яких поширюється дія цього Закону, звільненню від додаткових видів покарань не підлягають;

Приклад: Вироком районного суду від 27.12.2007 р. Е. було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 5 років позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, за злочин, який той вчинив 26.08.2004 р. На підставі п. “є” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Е. був звільнений від основного та додаткового покарання, оскільки в суд була подана довідка лікаря із лікарні про те, що Е. боліє бронхіальною астмою середньої ступені тяжкості. Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду, зокрема відзначив, що згідно із ст. 14 цього Закону, особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, звільненню від додаткових видів покарань не підлягають[184].

Між тим, звертаємо увагу суддів на те, що Е. вчинив злочин 26.08.2004 р., а тому на нього поширюється дія Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., в ст. 14 якою вказано, що особи, які згідно з цим Законом звільняються від покарання, звільняються, як від основного так і від додаткового покарання[185]. Таким чином, якби суд застосував до Е. цей Закон, а не Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., то останній мав би право на звільнення і від додаткового покарання.

3) Дев’ять актів амністії, де зазначені конкретні умови, при яких особа може бути звільнена від додаткових мір покарання.

На наш погляд, особи повинні підлягати звільненню від додаткових мір покарання, коли ці питання зовсім не розглядаються в актах амністії, оскільки звільнення цих осіб від покарання, слід тлумачити, як звільнення від основного покарання, так і звільнення від додаткового виду покарання.

Якщо акт амністії забороняє звільнення осіб від додаткових мір покарання, то ці особи ні при яких обставинах не можуть бути звільненні від додаткових мір покарання. Наприклад, в ст. 18 Указу Президента України від 19.04.1995 р. “Про амністію із нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні”, зазначено про те, що особи, які підпадають під дію цього Указу, від додаткових мір покарання не звільняються[186].