Розділ 3. Правові підстави та умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі законів України про амністію

На нашу думку, в цій ситуації можливі два варіанти. В першому випадку обидві частини пред’явленого обвинувачення особа підпадає під дію закону про амністію, а в другому випадку, одна частина обвинувачення підпадає під застосування акту амністії, а друга частина обвинувачення особи – не підпадає під дію закону про амністію.

На наш погляд, в першому випадку суд повинен застосувати амністію до особи в частині пред’явленого обвинувачення, а в другому випадку – суд такого права не має. В першому варіанті, якщо особа має право на застосування щодо нього амністії в повному обсязі пред’явленого обвинувачення, то було би не логічно, щоб вона не мала права на застосування амністії в частині пред’явленого обвинувачення. Крім того, згідно з вимог ч. 2 ст. 21 КПК, суд зобов’язаний надати обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. При цьому звертаємо увагу суддів на те, що вони не вправі застосувати амністію до особи в повному обсязі, якщо остання не дає згоду на застосування амністії в частині пред’явленого обвинувачення[66].

В другому випадку ситуація зовсім інша. Якщо амністія не може бути застосована до особи в частині пред’явленого обвинувачення, то це означає, що відсутня якась передумова звільнення останньої від кримінальної відповідальності чи покарання.

Г) Четвертою передумовою звільнення від покарання чи пом’якшення покарання на підставі законів про амністію – є відбуття особою певного строку основного покарання встановлених цими законами.

Приклад: Вироком обласного суду від 08.07.1999 р. неповнолітнього М. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. Згідно ст. 46-1 КК суд застосував щодо М. відстрочку виконання вироку. На підставі п. “а ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. від відбування покарання його було звільнено. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що згідно ст. 1 цього Закону звільняються від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітні, засуджені за злочини, що є не тяжкими. Стаття 2 цього Закону передбачає можливість звільнення від відбування покарання тих неповнолітніх, які, хоч і засуджені за вчинення тяжких злочинів до позбавлення волі, але на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку покарання. Із матеріалів справи вбачається, що М. засуджено за злочин, якій згідно зі ст. 7-1 КК 1960 р. належить до категорії тяжких. При цьому не під час попереднього слідства, не в ході судового розгляду справи, він під вартою не перебував отже ніякої частини призначеного покарання не відбував. Таким чином, М. від призначеного йому покарання на п. «а» ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р. звільнено необґрунтовано[67].

У судовій практиці виникло питання про порядок застосування цієї передумови до так званих одноактних видів покарань (наприклад, до штрафу), які не відбуваються засудженим протягом певного часу? На нашу думку, при вирішенні цього питання необхідно керуватися ч. 1 ст. 26 КВК про те, що засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили. У разі несплати останнім штрафу добровільно протягом цього строку, його стягнення проводиться примусово (ч. 2 ст. 26 КВК). У зв’язку з цим, якщо ця особа сплатила повністю штраф, то це свідчить про те, що вона виконала цю передумову звільнення від покарання чи пом’якшення покарання на підставі закону про амністію, але якщо засуджений не сплатив добровільно штраф, або навіть сплатив тільки його частину, то це означає, що відсутня четверта передумова застосування акта амністії до цієї особи. Крім того, тлумачення статей 2-4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те що особи в таких випадках підлягають звільненню від так званих строкових покарань і в зв’язку з цим ці покарання відбуваються засудженими, тобто вони тривають у часі, проміжок яких визначається вироком суду. Однак штраф належить до так званих одноактних видів покарань і в зв’язку з цим не відбувається засудженим протягом певного часу.

Приклад : Вироком районного суду від 21.06.2004 р. Д. було засуджено за ч. 1 ст. 175 КК до штрафу у розмірі 3400 грн. Постановою того ж суду від 15.08.2005 р. Д. був звільнений від покарання за цим вироком на підставі п. «а» ст. 3 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування постанови про звільнення Д. від покарання на підставі акту амністії. Верховний Суд України скасував постанову суду і відзначив, що відповідно до п. «а» ст. 3 цього Закону від покарання звільняються особи, які засуджені до позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, але звільнення від покарання у виді штрафу Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. не передбачав, тобто це покарання повинно виконуватися. Оскільки Д. визначено покарання у виді штрафу, який повинен сплачуватися засудженим, тому суд безпідставно взяв до уваги сплату більшої частини штрафу як відбуття більшої половини призначеного основного покарання та неправильно звільнив засудженого від покарання у виді штрафу, призначеного йому вироком[68].

Аналіз Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те, що не має жодної групи осіб до яких може бути застосована амністія, незалежно від того, відбували чи не відбували вони основне покарання. Так наприклад, звільненню від покарання підлягають особи, зазначені у статті 1 цих Законів, а також жінки, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законами відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Особам, які відбули не менше третини призначеного основного строку покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі може бути скорочено на третину невідбута частина покарання, якщо вони були засуджені за злочини, вчинені з необережності, які вчинені вперше (п. “в” ст. 5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.).

З даних правил є тільки три виключення в цих законів:

- звільнення від покарання осіб, зазначених у статті 1 цих Законів, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- звільнення від покарання військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйонові, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;

- скорочення невідбутої частини покарання всім засудженим, які не підлягають звільненню від покарання по іншим підставам і які відбувають покарання у виді обмеження волі.

Крім цього необхідно визначити, що в законопроекті підготовленому Верховним Судом України, з метою реального забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, що була заподіяна вчиненим злочином, пропонується визначити таке відшкодування однією з передумов, за яких може бути застосовано звільнення від кримінальної відповідальності[69].

Таким чином, для наявності передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання необхідно, щоб:

   1) ця особа вчинила злочин (злочини), який віднесений законом про амністію до певної категорії злочинів, що підпадають під акт амністії;

   2) ця особа належала до тієї групи осіб, зазначених у законі про амністію і на які цей закон поширює свої дії;

   3) ця особа дала згоду на застосування щодо нього акту амністії;

   4) ця особа, як правило, відбула певний строк основного покарання, встановлений законом про амністію (тільки при звільненні особи від покарання).

Тільки наявність сукупності всіх підстав та умов обумовлює право особи бути звільненим від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію.