Розділ 3. Правові підстави та умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі законів України про амністію

До другої групи осіб відносяться жінки та військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні. Так, жінки підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 10 років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання (п. “в” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.). На таких пільгових умовах за такий вид злочину можуть бути звільнені від покарання тільки особи із першої групи (ст. 2 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.). Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні підлягають звільненню від покарання за злочини невеликої та середньої тяжкості, без урахування строку відбуття призначеного їм покарання (п. “а” ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.), а також за тяжкі злочини, за які вони засуджені вперше, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання (п. “б” ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.).

До третьої групи відносяться інша група осіб, крім зазначених в першій та другій групі. Слід відзначити, що на цю групу осіб менш за всіх розповсюджуються дія законів про амністію. Між тим (про це ми вже раніше відзначали) ця група осіб має парадоксальну перевагу в деяких випадках перед першою групою осіб на підставі Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. при звільнені від покарання за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання більше 10 років але менше 12 років позбавлення волі. Так, згідно з п. «г» ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., п. “а” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., особи, крім зазначених у ст. 1 цих Законів, підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років. Особи, які ж зазначені у статті 1 цих Законів – можуть бути звільнені від цих видів покарань, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десять років...

Наприклад. В 2001 р. за ст. 414 ч. 3 КК (санкція кримінально-правової норми – покарання від 3 до 12 років позбавлення волі) було засуджено двох військовослужбовців, один з яких є учасником бойових дій, за порушення правил поводження з боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки, кожного до десяти років позбавлення волі. Так, згідно з п. “г” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. “звичайний” військовослужбовець буде звільнений від подальшого відбування покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом він відбув не менше половини призначеного строку основного покарання. Для того, щоб звільнитися від подальшого відбування покарання військовослужбовцю – учаснику бойових дій, треба приховати, що він є учасником бойових дій, так як дії ст. 3 цього Закону розповсюджуються тільки на осіб, крім зазначених у статті 1 цього Закону, де вказані у тому числі й учасники бойових дій.

На нашу думку, системний аналіз принципу гуманізму, положень Кримінального Кодексу України, Закону України “Про застосування амністії в Україні”, законів про амністію, дозволяє зробити висновок про те, що якщо амністія застосовується до всіх осіб, то вона безумовно поширюється і на пільгову (першу) групу осіб, вказаних в ст. 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.

2) Крім того, особа на яку поширюється дія законів про амністію, не повинна відповідати ознакам тієї категорії осіб, на яких дія закону про амністію не поширюється. Так згідно з ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні” не допускається застосування амністії :

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

д) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у пункті “г” цієї статті, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

В законах про амністію список осіб до яких не допускається застосування амністії набагато розширений. Так, згідно Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб які вчинили злочин, наслідком якого стала загибель двох чи більше осіб або яких притягнуто до кримінальної відповідальності за конкретний злочин вказаний в цих Законах.

Не дотримання судами цих вимог законів спричиняє помилкове застосування амністії до таких осіб.

Приклад перший: Постановою районного суду від 12.03.2004 р. кримінальну справу за обвинуваченням С. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК закрито на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Постановою районного суду від 05.04.2004 р. кримінальну справу за обвинуваченням Я. у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК закрито на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Із матеріалів справи вбачається, що С. та Я. недбало поставилися до виконання своїх посадових обов’язків щодо своєчасного усунення прориву водопроводу, також не здійснили заходів для того, щоб закопати котлован, і це спричинило загибель двох малолітніх дітей. Згідно з п. “з” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб, які вчинили злочини, що спричинили загибель двох або більше осіб. За таких обставин Верховний Суд України постанови суду скасував[50].

Приклад другий: Районний суд 12.07.2008 р. звільнив З. від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та провадження у справі закрив. Із матеріалів справи вбачається, що З. пред’явлено обвинувачення у злісному ухиленні протягом 2005-2006 р.р. від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання дитини. Верховний Суд України ухвалою від 21.02.2008 р. скасував рішення місцевого суду і визначив, що згідно з п. “е” ст. 7 цього Закону амністія не застосовується до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей інвалідів і вчинили злочин, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. Районний суд визнав, що З. учинив злочин, який посягав на охоронювані законом права та інтереси його неповнолітнього сина (12 серпня 1992 р.н.). Отже, до З. не може бути застосована амністія[51].

Приклад третій: Вироком міського суду від 28.05.2008 р. С. було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 146 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 122 КК на 3 роки позбавлення волі. Згідно ст. 70 цього Кодексу йому остаточно було призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. суд звільнив С. від покарання. Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 23.07.2008 р. вирок стосовно С. скасував і відзначив, що міський суд помилково звільнив його від покарання на підставі п. “б” ст. 1 цього Закону, оскільки згідно п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. амністія не застосовується до осіб яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за незаконне позбавлення волі або викрадання людини (ст. 146 КК)[52].

Приклад четвертий: Вироком районного суду від 30.06.2004 р. Д. було засуджено за ст. ст. 191 ч. 5, 69 КК на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання. Постановою суду від 15.08.2005 р. на підставі п. п. “г”, “е” ст. 1, ст. 8 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. суд звільнив К. від відбування покарання. Верховний Суд України ухвалою від 28.09.2006 р. постанову суду скасував і відзначив, що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. амністія не застосовується до осіб яких засуджено за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах (ч. ч. 4, 5 ст. 191 КК)[53].

Між тим є непоодинокі випадки, коли суди помилково відмовляють особам в застосуванні щодо них амністії.

Приклад перший: Районний суд відмовив С. у звільненні від покарання на підставі акта амністії, оскільки той довгий час ухилявся від суду. Вищестоящий суд, змінюючи вирок, відзначив, що цей нормативний акт не передбачає зазначену обставини як таку, що не дозволяє застосувати амністію. Перелік підстав для не застосування амністії є вичерпаним і не жодна судова інстанція не вправі доповняти її на свій розсуд[54].

Приклад другий: Постановою районного суду від 28.10.1998 р. К. відмовлено у звільненні від покарання на підставі Закону України “Про амністії” від 24 липня 1998 р., оскільки той після засудження по ст. 106 ч. 1 КК 1960 р. до 1 року позбавлення волі з відстроченням виконання вироку на підставі ст. 46-1 КК 1960 р. строком на 1 рік, продовжує негативно поводитися із сусідами, які вже після ухвалення вироку зверталися в міліцію зі скаргами на нього. Верховний Суд України скасував рішення суду і відзначив, що згідно з п. “ж” ст. 9 названого Закону амністія не поширюється на осіб, які злісно порушують режим під час відбування покарання. Засуджені до позбавлення волі з відстроченням виконання вироку визнаються злісними порушниками режиму тоді, коли до них застосовувалися заходи адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення громадського порядку або трудової дисципліни. Як вбачається з матеріалів справи, К. за місцем проживання характеризувався негативно, із сусідами ворогував, і вже після ухвалення вироку останні скаржились на нього в міліцію, однак до адміністративної відповідальності у зв’язку з такою поведінкою К. не притягувався[55].

Приклад третій: Постановою районного суду від 15.09.2003 р. К. відмовлено у звільненні від покарання на підставі Закону України “Про амністії” від 11 липня 2003 р., оскільки той після засудження по ст. 185 ч. 2 КК до 3 роки позбавлення волі злісно порушувала режим у період відбування покарання. Верховний Суд України скасував рішення суду і відзначив, що суд не навів жодних мотивів на обґрунтування свого висновку про злісне порушення режиму відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що 02.04.2003 р. К. оголосили догану за те, що в надісланій йому посилці були виявлені гроші в розмірі 20 грн. Відповідно до існуючих на той час нормативних актів, як злісне порушення засудженим вимог режиму, зокрема розумілося виготовлення, зберігання, купівля і розповсюдження заборонених предметів. Проте К. ні одного з цих дій не вчиняв, а тому висновок суду про те, що К. є злісним порушником режиму відбування покарання, не можна визнати обґрунтованим[56].

Аналіз вищевказаних законів про амністію, відносно осіб до яких амністія не застосовується, свідчить про те, що між ними є різниця.