Розділ 3. Правові підстави та умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі законів України про амністію

Приклад: Вироком військового місцевого суду від 31.10.2001 р. рядовий М. був засуджений за ч. 1 ст. 408 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. був звільнений від відбування покарання. Колегія суддів військової судової колегії Верховного Суду України своєю ухвалою від 12.11.2002 р. цей вирок скасувала. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив дезертирство в 1996 р. Цей злочин, передбачений п. “а” ст. 241 КК 1960 р., відповідно до ст. 7-1 цього Кодексу належав до категорії тяжких. Оскільки ч. 1 ст. 408 КК 2001 р. за нього встановлено більш м’яку кримінальну відповідальність, до дії підсудного правильно кваліфіковані за цією статтею. Проте звільнення М. на підставі закону про амністію від покарання є помилковим, оскільки дія останнього поширювалася лише на злочини, передбачені КК 1960 р.[40].

Таким чином, якщо особа на день набрання чинності закону про амністію – не мала права на застосування щодо неї амністії, то таке право не може з’явитися у цієї особи і в майбутньому.

Між тим, якщо особа на день набрання чинності закону про амністію – мала право на застосування щодо неї амністії, то таке право вона не може втратити в майбутньому. Наприклад, якщо особа була інвалідом або жінка була вагітною на день набрання чинності цим Законом, а потім до моменту розгляду в суді питання про застосування до них амністії, особа перестала бути інвалідом, а у жінки скоївся, наприклад викидень, то суд повинен застосувати до них акт амністії, оскільки це право на застосування закону про амністію визначається на день набрання чинності цим Законом, а не на день розгляду цього питання в суді.

Приклад: Вироком місцевого суду від 12.01.2007 р. Р. був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК на 4 роки позбавлення волі за те, що 28.04.2002 р. порушив ПДР України в результаті чого загинула людина. Із матеріалів справи вбачається, що Р. був визнаний інвалідом 3 групи в період з 11.11.2003 р. по 30.11.2005 р. Місцевий суд, відмовляючи Р. в застосуванні щодо нього Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., зазначив, що суд виходить із того, що останній, ні на момент вчинення злочину, ні на момент постановляння вироку – інвалідом 3 групи не являвся, а тому в теперішній час ніщо не перешкоджає тому відбувати покарання. Апеляційний суд, змінюючи вирок і застосовуючи до Р. Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., зазначив, що для застосування амністії до Р. достатньо тільки того, щоб останній був інвалідом 3 групи на день набрання чинності цим Законом. Наявність підстав для застосування амністії не можуть припинитися із-за тривалого розгляду кримінальної справи судами, а тому поширюване тлумачення судом Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. про те, що Р. повинен був бути інвалідом, як на момент вчинення злочину, так і на момент постановляння вироку, слід вважати необґрунтованим[41].

До речі, згідно з п. 3 положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83, датою встановлення інвалідності вважається день надходження до медико-соціальної експертної комісії документів, необхідних для огляду хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за місяцем, на який призначено черговий переогляд хворого.

В судовій практиці може виникнути і зворотна ситуація, коли особа вчиняє, наприклад, злочин середньої тяжкості, але до набрання чинності актом про амністію, цей злочин визнаний законодавцем тяжким. Виникає питання, чи можливо до цієї особи застосувати Закон про амністію? На нашу думку, так, оскільки «відповідно до ст. 5 КК закон про визнання нетяжкого злочину тяжким зворотної сили не має. Тому особи, які винні в скоєнні злочинів, що на час вчинення не були тяжкими, але до набрання актом про амністію чинності законом визнані тяжкими, повинні вважатися такими, що засуджені за злочин, який не є тяжким»[42].

Однак, найбільш поширюваною в судовій практиці є ситуації, коли особа мала право на застосування щодо нього акту амністії, але в силу різних причин, закон про амністію до неї не був застосований. Після того, як закон про амністію набирав чинності, ця особа вчиняла інші злочини. При постановлені вироку, суд призначав покарання по кожному із обвинувачених злочинів, у тому числі і по тому злочину де підсудний мав право на застосування щодо нього акту амністії, а потім призначав остаточне покарання по сукупності злочинів на підставі ст. 70 КК. Така судова практика є помилковою, оскільки згідно з ч. 1 ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховується злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі, встановлених законом. І.О. Зінченко у зв’язку з цим правильно зазначила, що однією із якісних ознак множинності злочинів є те, що діяння у складі множинності мають бути юридично значущими, тобто вони повинні зберігати свої властивості, наприклад, особа не звільнялася від кримінальної відповідальності за наявності актів амністії (ст. 86 КК)[43].

На нашу думку, відсутня сукупність злочинів і тоді, коли особа мала законні права на звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, але в силу помилки суду вона не була звільнена від кримінальної відповідальності.

Виключається також призначення покарання за сукупністю вироків і тоді, коли особу було звільнено від покарання, призначеного за попереднім вироком, чи від подальшого його відбування за актом амністії.

Приклад: Вироком районного суду засудженій Т. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за раніше постановленим вироком суду і остаточно призначено покарання 3 роки позбавлення волі. Між тім, Т. був звільнений від відбування покарання за попереднім вироком на підставі Закону “Про амністію”. Отже суд, призначаючи остаточне покарання засудженому, допустив порушення ст. 71 КК. Верховний Суд України змінив вирок щодо засудженого Т., виключив застосування ст. 71 КК і приєднання покарання за попереднім вироком та визнав його засудженим за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі[44].

Відсутня сукупність вироків також і тоді, коли особа мала право на звільнення від покарання, призначеного за попереднім вироком за актом амністії, але не була звільнена від покарання.

Приклад: Вироком районного суду від 10.11.1998 р. С. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 4 роки позбавлення волі за злочин який той вчинив 2.08.1998 р. На підставі ст. 43 цього Кодексу йому остаточно було призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою того ж суду від 12.07.2001 р. С. було відмовлено в застосуванні щодо нього Закону України «Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України» від 26.06.1997 р. Із матеріалів справи вбачається, що вироком міського суду від 6.07.1995 р. С. був засуджений за злочин вчинений з необережності на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, а постановою районного суду від 3.06.1997 р. його було умовно-достроково звільнено від покарання на 1 рік 8 місяців 21 день. Верховний Суд України, застосовуючи до С. акт амністії та виключаючи з вироку вказівку суду про застосування щодо С. ст. 43 КК 1960 р., відзначив, що С. після фактичного відбуття половини призначеного строку покарання, був умовно-достроково звільнений на підставі ст. 52 КК 1960 р. Тобто на момент набрання чинності Законом С. вважався особою, яка підпадала під дію ст. 4 цього Закону і підлягав звільненню від частини покарання, не відбутою за попереднім вироком, оскільки згідно з вимогами цієї статті Закону, особи які були засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, і на день набрання чинності цим Законом відбули не менш третини призначеного строку покарання, звільняються від останнього[45].

(Більш детально ці питання будуть розглянуті в розділі 6 «Застосування амністії при сукупності та рецидиву злочинів»).

Б) Другим елементом передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності є її відповідність певній характеристиці особи, яка вчинила злочин, передбачений законом про амністію. Це характеристика також складається із позитивних та негативних ознак, що характеризують цю особу[46].

1) Так, особа повинна відповідати ознакам тієї категорії осіб, на яких поширюється дія закону про амністію. Першу і найчисленнішу групу таких осіб складають особи які потребують особливої уваги та захисту держави. Наприклад, до них відносяться неповнолітні, особи похилого віку, інваліди, тяжко хворі, та потерпілі внаслідок Чорнобильській катастрофи. До цієї групи відносяться також особи які мають заслуги перед Вітчизною – ветерани війни, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Необхідно відзначити, що звільненню від кримінальної відповідальності на підставі Законів України про амністію підлягають тільки особи цієї групи. Практично, тільки ця група осіб на підставі закону про амністію може бути звільнена від покарання за злочини невеликої та середньої тяжкості, без урахування строку відбуття призначеного їм покарання (ст. ст. 1, 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.). Тому судді повинні повно виясняти дані про особу яка відноситься до цієї категорії осіб, оскільки інші особи не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання за злочини невеликої та середньої тяжкості, без урахування строку відбуття призначеного їм покарання, на підставі закону про амністію.

Неповне дослідження даних про вину особу призводить до помилкового застосування закону про амністію до осіб, які не відносяться до першої групи осіб.

Приклад перший: Вироком районного суду від 27.12.2007 р. Е. було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, за злочин, який той вчинив 26.08.2004 р. На підставі п. “є” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Е. був звільнений від цих покарань, оскільки в суд була подана довідка лікаря із лікарні про те, що Е. боліє бронхіальною астмою середньої ступені тяжкості. Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду, відзначив, що згідно п. “є” ст. 1 цього Закону звільняються від покарання особи, які на день набрання чинності даним нормативним актом в установленому порядку визнано хворими на туберкульоз, онкологічні захворювання, СНІД та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України № 3/6 від 18.01.2000 р. Відповідно до п. 9.2 цього Переліку бронхіальна астма середньої ступені тяжкості відноситься до тих захворювань, які є підставою для застосування амністії, однак згідно з п. п. 10.2 та 10.4 цього нормативного акту, висновок про це захворювання робиться лікарняною комісією в складі голови та чотирьох лікарів після обов’язкового лікування хворого в стаціонарних умовах, а не одноособово лікарем алергічного кабінету[47].

Приклад другий: Вироком районного суду від 28.03.2006 р. З. було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК на 4 роки позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду від 13.07.2006 р. на підставі п. “е” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. З. був звільнений від покарання, оскільки він є інвалідом другої групи. Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, відзначив, що згідно з змістом цього Закону, обставини, які є підставою для його застосування, мають існувати на день набрання чинності цим законом, тобто на 23.06.2005 р. Тому акт огляду МСЕК про встановлення З. інвалідності від 26.06.2006 р. не міг бути підставою для звільнення його від покарання[48].

Приклад третій: Постановою районного суду від 24.01.2006 р. кримінальну справу за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, закрито на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду, відзначив, що суд залишив поза увагою вимоги ст. 12 цього Закону, згідно з якою під дію ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. підпадають зокрема, особи, що мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом чинності. Копія свідоцтва про народження дитини К. в матеріалах справи відсутня. Якщо виходити з даних у довідці Лозівської ЦРЛ К. народила дитину після набрання чинності 23.06.2005 р. Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Відомостей про наявність у К. інших неповнолітніх дітей в матеріалах справи немає[49].