Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

У радянський період в КК УРСР 1922, 1927, 1960 років не передбачалось окремого розділу щодо множинності, а її випадки фіксувалися в законі за допомогою таких понять, як: повторність, неоднократність, систематичність, вчинення злочину у виді промислу, сукупність злочинів, вчинення злочину особою, що має судимість, рецидив, тощо. Одні з названих видів множинності виступали в якості конститутивних чи кваліфікуючих ознак певних злочинів і впливали на їхню кваліфікацію, інші — впливали на призначення покарання чи звільнення від нього[152]. Різноманіття законодавчої термінології для позначення окремих випадків вчинення декількох злочинів призвело до активних дискусій в науці кримінального права щодо виділення видів (форм) множинності.

Так, В.М. Кудрявцев формами множинності злочинів називав сукупність злочинів (ідеальну і реальну), неоднократність і рецидив[153].

Р.Р. Галіакбаров, М.А. Єфімов і Є.А. Фролов виділяли дві форми множинності злочинів: повторність злочинних діянь і сукупність злочинів. Ю.М. Юшков розглядав три її види: повторність, сукупність злочинів та їх фактичну множинність. Щодо останнього виду цей автор мав на увазі випадки неодноразового вчинення особою злочинів, які не знаходять відображення у кваліфікації вчиненого діяння[154].

Дві форми множинності злочинів: повторність і рецидив виділяв П.К. Кривошеїн. Так само про дві форми (ідеальну сукупність і повторність) писав і Ю.А. Красиков, однак, в межах повторності цей автор розглядав повторність, передбачену Загальною частиною КК, і повторність, передбачену Особливою частиною КК. На думку Ю.А. Красикова, перша з них враховується в якості обтяжуючої обставини, а також при регламентації порядку і меж призначення покарання при вчиненні декількох злочинів чи за декількома вироками. Інша (повторність в Особливій частині КК) враховується при диференціації відповідальності за окремі види злочинів[155].

В.П. Малков розрізняв два види множинності злочинів: повторність і ідеальну сукупність. При цьому повторність він поділяв на рецидив і фактичну повторність[156]. Пояснюючи свою точку зору, В.П. Малков зазначав, що «в якості підстави розмежування (виділення) форм множинності ми пропонуємо обирати не юридичний критерій (за однією чи кількома статтями КК кваліфікується вчинене, чи була особа засудженою за раніше вчинений злочин, тощо), а соціальну ознаку — характер поведінки особи при вчиненні двох чи більше злочинів: чи поєднується вчинена нею множинність злочинних діянь з моментом їхнього повторення»[157].

На нашу думку, кожна із наведених точок зору має право на існування хоча б тому, що ґрунтується на тих чи інших логічних критеріях поділу (класифікації) множинності на окремі види (форми). Однак, як справедливо зазначає М.І. Бажанов, більш правильними є ті класифікації видів множинності, які підставою обирають норми чинного кримінального права, базуються на положеннях КК, тому що саме з цими поняттями кримінальний закон пов'язує відповідні правові наслідки — кваліфікацію злочину, особливості призначення покарання чи звільнення від нього[158].

У розділі VII Загальної частини КК України законодавець називає видами множинності повторність, сукупність та рецидив злочинів. Вони і будуть розглянуті в наступних розділах цієї роботи.

1.4.1. Повторність починів

У частині 1 ст. 32 КК України передбачено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього кодексу. У частині 3 цієї ж статті повторністю визнається також вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, якщо це прямо встановлено в Особливій частині КК.

Виходячи з ч. 1 і ч. 3 ст. 32 КК можна виділити кількісні і якісні ознаки повторності злочинів.

Кількісна ознака.

Особа (група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів. Дана ознака означає, що повторність не можуть утворювати правопорушення, а також суспільно небезпечні діяння, які не мають ознак злочину, що визначені в ч 1 ст. 11 КК України. Наприклад, особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, а після одужання скоїла злочин, передбачений тією самою статтею, що і перше діяння. В цьому випадку повторність злочинів виключається за відсутністю її кількісної ознаки.

Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України не визнала повторності в діях засудженого, який вчинив умисне вбивство на ґрунті особистих стосунків, оскільки за раніше вчинене суспільно небезпечне діяння — позбавлення життя двох осіб у стані неосудності — до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру, і правильно кваліфікувала їх за ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно з вироком П. було засуджено за вбивство Т. за таких обставин. 25 липня 2003 року в м. Часов Яр Донецької області П. зустрів раніше незнайомого йому Т., якого запросив до себе додому. Там вони разом вживали спиртні напої до 27 липня 2003 року. В цей день приблизно о 18 годині вони посварилися, і під час сварки Т. вдарив П. металевим предметом по голові, а потім з метою позбавлення життя декілька разів вдарив П. ножем, дерев’яною палицею і металевим кронштейном. Від колото-різаного поранення шиї настала смерть Т. Після вбивства Т розчленував труп, кінцівки і голову викинув у лісосмузі, а тіло — в канал річки Сіверський Донець.

Винність П. в умисному вбивстві Т. підтверджується зібраними і дослідженими у судовому засіданні доказами, яким надана правильна юридична оцінка Із матеріалів справи також випливає, що 28 лютого 1998 року П., будучи неосудним вчинив вбивство двох осіб Д. і П. П., і до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру у виді поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом.

На підставі подання адміністрації Слов’янської психіатричної лікарні Слов’янським міським судом Донецької області була винесена постанова від 3 жовтня 2002 року про скасування примусового лікування П. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи П. як під час вчинення злочину, так і в теперішній час ніяким хронічним психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності, які б позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, не страждає, а має психопатію та хронічний алкоголізм.

Взявши до уваги висновки експертизи, а також те, що при вчиненні попереднього суспільно небезпечного діяння П. був неосудним, тобто не являвся суб’єктом злочину, колегія суддів постановила, що його дії правильно кваліфіковані судом за ч. І ст. 115 КК України, тому що вчинений злочин не є повторним[159].

Якісні ознаки.

1. Злочини при повторності мають передбачатись однією і тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК, тобто бути юридично тотожними, однаковими за своїм юридичним складом (ч. 1 ст. 32 КК).

Тотожними злочинами є такі злочини, які повністю співпадають за своїми об’єктивними та суб'єктивними ознаками і передбачені однією і тією самою статтею Особливої частини КК (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два шахрайства). Цей вид повторності називається повторністю тотожних злочинів.