Розділ 3. Правила кваліфікації повторності злочинів

4) при такій кваліфікації можна забезпечити її індивідуальність. По-перше, різну правову оцінку отримують діяння осіб, які вчинили неоднакову кількість злочинів, що утворюють повторність, — при кваліфікації лише за частиною статті, яка передбачає повторний злочин, однакову оцінку отримають і посягання того, хто вчинив десятки злочинів, і той, хто вчинив відповідний злочин лише вдруге. По-друге, можна диференціювати відповідальність співучасників злочинів, вчинених у співучасті, коли повторність наявна в посяганні лише деяких із них;

5) окрема кваліфікація кожного із злочинів, які утворюють повторність, вимагається при кваліфікації з посиланням на статті Загальної частини КК. Такі посилання можуть здійснюватись щодо конкретних злочинів, а не повторності загалом[303].

Названі принципи кваліфікації повторності злочинів визначають загальні вимоги, пропоновані правозастосувачеві з метою забезпечення правильної кваліфікації злочинів. Дотримання цих принципів дає можливість точно кваліфікувати суспільно небезпечні діяння у випадку повторності їх вчинення і в такий спосіб забезпечити реалізацію кримінальної політики української держави, вираженої і закріпленої в кримінальному законодавстві України.

3.2. Кваліфікація повторності злочинів за наявності у статті, яка передбачає відповідальність за повторний злочин, кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно»

З урахуванням того, чи передбачена у відповідній частині статті КК України кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно», слід виділити такі випадки кваліфікації повторного злочину:

— кваліфікація злочинів за наявності кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», якщо інших ознак не передбачено в статті Особливої частини КК України;

— кваліфікація повторності злочинів за наявності кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК України;

— кваліфікація повторності злочинів за наявності ознак, передбачених різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК України.

3.2.1. Кваліфікація злочинів за наявності кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», якщо інших ознак не передбачено в статті Особливої частини КК України

У КК України поняття повторності злочинів вжито законодавцем в нормах і Загальної, і Особливої його частин. У Загальній частині КК України дається поняття повторності злочинів і визначено її наслідки. В Особливій частині повторність у більшості статей виступає ознакою складу злочину і впливає на кримінальну-правову кваліфікацію вчиненого. Саме наявність у відповідних частинах статей Особливої частини КК України повторності як кваліфікуючої ознаки створює певні непорозуміння як під час вирішення питання, скільки особа фактично вчинила злочинів, так і під час складання формули кваліфікації.

У правозастосовній практиці виникають певні колізії щодо кваліфікації дій, які утворюють повторність злочинів. Судова практика свідчить, що вплив повторності злочинів на кваліфікацію залежить від виду повторності. У разі наявності повторності тотожних злочинів усі вони охоплюються тією самою статтею Особливої частини КК України, в якій передбачено відповідальність за повторне вчинення такого злочину. Повторність однорідних злочинів потребує самостійної кваліфікації кожного злочину за відповідною статтею Особливої частини КК України, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Наприклад, Франківський районний суд м. Львова засудив А. за ч. 1 ст. 186 КК України; ч. 2 ст. 185 КК України за те, що він 12.09.2008 р. близько 17.30 год. у м. Львові по вул. Городоцькій неподалік СЗШ № 11, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, відкрито викрав, швидко забравши у Б. з руки, мобільний телефон «Сіменс А-65» із сім-картою вартістю 25 грн., на рахунку якої були 5 грн., чим завдав потерпілому, якому належав мобільний телефон, матеріальну шкоду на загальну суму 280 грн.

Окрім цього, А. повторно, 05.02.2009 р. близько 16.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння в приміщенні кафе «Ротя», що на вул. В. Великого, 1, у м. Львові, побачивши, що ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, заснув за столиком, скористався цим та таємно викрав, а саме зняв з його шиї золотий ланцюжок, 585-ї проби, вагою 10,5 грам, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 2573,15 грн[304].

Як бачимо, дії підсудного вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки він вчинив відкрите викрадення чужого майна, та за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він таємно викрав чуже майно, за кваліфікуючою ознакою «повторно». Кваліфікація повторності однорідних злочинів не викликала у суддів труднощів.

Однак, судді, прокурори, слідчі не мають єдиного погляду щодо того, в яких випадках вчинення особою двох і більше самостійних злочинів належить кваліфікувати за ознаками повторності, а в яких — за ознаками сукупності. Зокрема, суди по-різному вирішують питання щодо кваліфікації закінчених тотожних злочинів. Деякі місцеві суди, даючи юридичну оцінку злочинів, склад яких передбачений різними частинами статті, кваліфікують їх окремо за кожною з цих частин, а інші — вважають кваліфікацію дій за ч. 1 ст. 185 КК зайвою. Такої ж позиції дотримується більшість апеляційних судів, і при розгляді таких справ вироки змінюють, виключаючи як зайву кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 185 КК України. Апеляційні суди вважають, що суди першої інстанції при кваліфікації повторності тотожних злочинів помилково застосовують правила про кваліфікацію повторності однорідних злочинів, коли перший із вчинених злочинів кваліфікується за частиною першою статті, яка передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочину, а другий — за частиною другою за ознакою повторності.

Наприклад, Сколівський районний суд Львівської області засудив Ш. за те, що 15 червня 2005 р. він незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21063 вартістю 10 тис. грн., що належав потерпілому Ч., завдавши йому значної матеріальної шкоди. Пізніше, 28 червня 2005 р., Ш. повторно незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21043 вартістю 10 тис. грн., що належав потерпілому Ж., чим завдав йому значної матеріальної шкоди. 1 липня 2005 р. Ш. з автомашин ЗІЛ-131 та ВАЗ-2121, що належали потерпілому П., таємно викрав бензин та інше майно загальною вартістю 619 грн. Цього ж дня Ш., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, із салону автомашини «Пежо-306», що належав потерпілому Ф., таємно викрав його майно загальною вартістю 3 тис. 428 грн.

Дії засудженого органи досудового слідства і суд першої інстанції кваліфікували за ч. 1 ст. 289; ч. 2 ст. 289; ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України. Ухвалою апеляційного суду Львівської області вирок суду щодо Ш. змінено і з обвинувачення виключено ч. 1 ст. 289 та ч. 1 ст. 185 КК України, оскільки повторність є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 289 та ч. 2 ст. 185 КК України і додатково кваліфікувати дії засудженого ще й за ч. 1 ст. 289 та ч. 1 ст. 185 КК України не було потреби[305].

Верховний Суд України в одних випадках дотримується такої ж позиції, в інших — іншої. Так, 3 квітня 2008 р. Верховний Суд України розглянув касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Бахчисарайського районного суду, яким на підставі ст. 70 КК України Р. за вчинення двох злочинів засуджено на п'ять років позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України. Р. визнаний винним у незаконному заволодінні чужим транспортним засобом (моторолером вартістю 1 тис. грн.), вчиненому 29 червня 2006 р. в с. Голубінка Бахчисарайського району. Ці дії Р. суд кваліфікував за ч. 1 ст. 289 КК України. Цим же вироком суду Р. також визнаний винним у вчиненні аналогічного злочину повторно — 29 березня 2007 р. він незаконно заволодів чужим моторолером вартістю 1 тис. 200 грн. у с. Червоний Мак цього ж району. Ці дії Р. суд кваліфікував за ч. 2 ст. 289 КК України. У касаційному поданні прокурор просив вирок змінити, виключити як зайву кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 289 КК України та відповідно призначити покарання за ст. 70 КК України.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України залишила касаційне подання прокурора без задоволення, а вирок Бахчисарайського районного суду стосовно Р. змінила, вказавши, що його дії за ч. 1 та ч. 2 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно, оскільки відповідно до ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, і кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

В іншій ухвалі — від 19 жовтня 2006 р., Верховний Суд України за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області змінив вирок Коростишевського районного суду та ухвалу апеляційного суду цієї області стосовно Г., яка засуджена за низку злочинів, зокрема за те, що в серпні 2003 р. вона незаконно придбала і зберігала у своєму будинку наркотичний засіб (макову солому) вагою 788 грамів без мети збуту. У липні 2004 р. в будинку Г. було виявлено 546 грамів макової соломи, яку вона незаконно придбала і зберігала без мети збуту. Ці дії засудженої були кваліфіковані судом за ч. 1 та ч. 2 ст. 309 КК України. Змінюючи вирок і виключаючи з нього засудження Г. за ч. 1 ст. 309 КК України, Верховний Суд України вказав, що «у відповідності зі ст. 32 КК України повторністю злочинів визначається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Отже, вчинення двох чи більше тотожних злочинів, передбачених однією статтею, повинні кваліфікуватися за тією частиною статті, якою передбачено таку кваліфікуючу ознаку як повторність. Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання Г. зайво кваліфікував її дії і за ч. 1 ст. 309 КК, оскільки ч. 2 цієї статті передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно»[306].

Місцеві суди також практикують кваліфікацію повторності тотожних злочинів за однією і тією ж статтею Особливої частини КК України, в якій передбачено відповідальність за повторне вчинення такого злочину. Наприклад, у проваджені Франківського районного суду м. Львова перебувала кримінальна справа за обвинуваченням К. у тому, що 07.07.2009 р. о 05.00 год. К., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, зайшов через металеві ворота у подвір’я будинку № 53а на вул. Котляревського у м. Львові, звідки таємно викрав декоративні рослини вартістю 150 грн. кожна, чим завдав потерпілій особі матеріальної шкоди на загальну суму 600 грн.