Розділ 3. Правила кваліфікації повторності злочинів

Кваліфікуючі ознаки, які не вплинули на остаточну кваліфікацію дій особи, обов’язково повинні бути відображені в юридичному формулюванні обвинувачення, а їх наявність, як правило, має враховуватись під час вибору конкретного заходу кримінально-правового впливу (наприклад, як показник ступеню тяжкості у призначенні покарання). Така кваліфікація злочинів ґрунтується на тих підставах, що кримінальний закон, встановлюючи відповідальність за повторність злочинів, враховує цю кваліфікуючу ознаку, що значно обтяжує вчинення злочину і відповідальність та суттєво підвищує міру покарання за нього.

3.3. Кваліфікація повторності злочинів за відсутності у статті, яка передбачає відповідальність за повторний злочин, кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно»

Повторність як кваліфікуюча ознака злочину утворюється вчиненням злочину вдруге не завжди, а лише тоді, коли повторність безпосередньо вказана у диспозиції кримінально-правової норми. У багатьох статтях Особливої частини КК законодавець не визначає повторність злочинів і за повторне їх вчинення не посилює відповідальності. Наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень двом або більше потерпілим кваліфікується і карається як один злочин. Якби навіть злочинець заподіяв тяжкі тілесні ушкодження десятьом або двадцятьом потерпілим в різний час, то й тоді його діяння кваліфікуватимуться як один злочин, тобто як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

У Постанові від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» Пленум Верховного Суду України цієї проблеми не торкнувся. Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена у статті Особливої частини КК (наприклад, особа вчинила два умисні тяжкі тілесні ушкодження), розглядається як обставина, що обтяжує покарання. Якщо особа відповідає за два однакові злочини, а в КК немає спеціальної норми про це, то вчинене кваліфікується за відповідною статтею, яка передбачає злочин. При цьому додаткова кваліфікація окремих злочинів шляхом повторного посилання на одну і ту саму статтю не робиться. У цьому випадку два злочини підпадають під ознаки однієї і тієї ж норми[342].

Видається, що в таких випадках кожен злочин повинен отримувати самостійну кримінально-правову оцінку і це має відображатись у формулі кримінально-правової кваліфікації, наприклад: десять тілесних ушкоджень — десять разів ч. 1 ст. 121 КК України. Така кваліфікація демонструє єдність позиції щодо кримінально-правової оцінки кожного окремого злочину самостійно, за певних характерних для них обставин.

Судово-слідча практика йде шляхом відображення у формулі кваліфікації таких випадків лише одного посилання на відповідну частину статті Особливої частини КК. Наприклад, Черняхівським районним судом Житомирської області було засуджено Т. за ч. 1 ст. 286 КК України за те, що 17 грудня 2008 р. Т., рухаючись з м. Малина в напрямку до смт Черняхів Житомирської області на власному автомобілі марки «Шевролет», не вибрав небезпечної швидкості, не врахував дорожніх умов, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху та вчинив зіткнення з автомобілем «Черрі», який у цей час рухався йому назустріч.

У результаті зіткнення пасажир автомобіля «Шевролет» Б. отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому обох кісток лівої гомілки та закритого перелому правої променевої кістки в типовому місці з переломом шиловидного відростка ліктьової кістки, котрі належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до довготривалого розладу здоров’я.

Пасажир вищевказаного автомобіля Я. отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої поєднаної травми тіла забійної рани на нижній губі, забійної рани правої гомілки та закритого перелому правої малогомілкової кістки, котрі належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до довготривалого розладу здоров’я[343].

Такої ж позиції дотримується Пленум Верховного Суду України, який у п. 6 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року зазначив, що порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК України, слід кваліфікувати як один злочин за тією її частиною, яка передбачає більш тяжкі наслідки. При цьому у вироку необхідно зазначити всі кваліфікуючі ознаки. Як бачимо з положень Постанови, питання про те, що різним особам було спричинено різні наслідки, передбачені у різних частинах ст. 286 КК, вирішено кваліфікувати як один злочин.

Проте така кваліфікація, на нашу думку, є необґрунтованою. Винний заподіяв шкоду двом потерпілим, і незважаючи на те, що ця шкода є однаковою, його діяння утворює повторність злочинів. Підтвердженням такої позиції є те, що у самій диспозиції ч. 1 ст. 286 КК України мова йде про встановлення відповідальності за заподіяння вказаної там шкоди одній особі-потерпілому. Отже, закон безпосередньо вказує, що охороняє інтереси кожного потерпілого окремо, відповідно і покарання винний повинен нести за заподіяння шкоди кожному з потерпілих окремо, а це означає, що і кваліфікувати фактичне заподіяння шкоди кожному з потерпілих потрібно як самостійний злочин.

Тому у вищенаведеному прикладі судово-слідчої практики правильною, на нашу думку, була б наступна кваліфікація — ч. 1 ст. 286 та ч. 1 ст. 286 КК України. За такими ж правилами, на наше переконання, повинні вирішуватись випадки вчинення декількох злочинів, кожен з яких містить ознаки одного і того ж кваліфікованого складу злочину — тобто кожен зі злочинів повинен отримувати самостійну кримінально-правову оцінку (два хуліганства, вчинені групою осіб, чи два такі ж злочини, вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї).

Кваліфікація злочинів, у випадках, коли кваліфікуюча ознака «повторно» не передбачена, вимагає кваліфікувати кожен фактично вчинений злочин, як самостійний, і формула кваліфікації у такому випадку буде відображати усі фактично вчинені злочини. Тобто скільки вчинено злочинів, стільки ж і посилань на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК.

Кожен зі злочинів повинен отримати самостійну кримінально-правову оцінку і самостійне відображення у формулі кваліфікації і у випадку вчинення різнорідних злочинів.

Так, Вінницьким районним судом Вінницької області П. було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 187 та ч. 1 ст. 309 КК України, за те, що у квітні 2003 року перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс декілька ударів кулаком А. у голову, чим заподіяв А. тяжке тілесне ушкодження. У липні 2003 року П. за попередньою змовою з К., застосовуючи насильство, що було небезпечним для життя і здоров’я, та погрожуючи пістолетом, проникли у будинок Л. з метою заволодіти майном потерпілих.

При спробі втекти з місця вчинення злочину П. і К. були затримані працівниками міліції. Під час затримання у П. було виявлено і вилучено 10,452 г марихуани[344].

У такому випадку повторність буде впливати на призначення покарання.

Така кваліфікація свідчить про те, що злочини, які утворюють повторність злочинів, незалежно від їх характеристики як тотожні, однорідні та різнорідні, слід кваліфікувати відповідно до одного правила кваліфікації повторності злочинів за сукупністю статей.

За результатами дослідження, викладеними у цьому розділі роботи, можна зробити такі загальні висновки:

1. Розглянувши підстави кримінально-правової кваліфікації, можна сказати, що фактичною підставою кваліфікації стосовно повторності злочинів слід вважати інформацію про вчинені діяння, фактичні обставини, що підлягають правовій оцінці. Нормативна підстава кваліфікації повторності злочинів полягає у виявленні того, які кримінально-правові норми використовуються при кваліфікації та на які статті кримінального закону слід посилатися у випадку повторності злочинів.

2. Вироблено систему загальних правил кваліфікації повторності злочинів, насамперед, з погляду реалізації таких принципів кримінально-правової кваліфікації як законність, індивідуальність, точність та повнота.