Розділ 3. Правила кваліфікації повторності злочинів

В. О. Навроцький вважає, що кримінально-правова кваліфікація повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів, як законність, офіційність, об’єктивність, точність, індивідуальність, повнота, вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються, недопустимість подвійного інкримінування, стабільність. Видається, що ці принципи мають поширюватися і на вирішення питань кваліфікації множинності злочинів, зокрема повторності.

Особливу увагу під час кваліфікації повторності злочинів має бути приділено таким принципам як законність, точність, індивідуальність та повнота кваліфікації.

Слід сказати, що в правовій формі принцип законності отримав своє закріплення у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов’язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України», а також в низці інших статей Основного закону нашої держави (ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 19 та ін.). У кримінальному праві принцип законності діє у формулі «немає покарання без вказівки на те в законі». Це формулювання є ядром принципу законності у сфері кримінального права. На його основі вирішуються найважливіші питання цієї галузі: про джерела кримінального права, підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, про визначення поняття злочину, а також про правозастосовну діяльність державних органів у сфері кримінальної політики та тлумачення ними норм кримінального права.

У ст. 2 КК України законодавець визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Із цього положення випливає, що діяння, які є злочинами має визначатися виключно законом. На це вказує і п. 22 ст. 92 Конституції України, в якому говориться про те, що «виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них». Згідно з вимогами Конституції України, загальне визначення злочину дає ст. 11 КК України.

Принцип законності безпосередньо стосується питань кваліфікації злочинів. Кваліфікація як вид застосування закону є формою його вияву, проявом конкретного у правовому регулюванні суспільних відносин. Звідси випливає, що здійснюватися вона повинна лише на підставі закону і в точній відповідності до нього. У спеціальній літературі зазначено, що принцип законності визначає тенденції розвитку правозастосувальної діяльності та відображає зв’язок між реальною поведінкою та нормами права, а точніше відповідність між реальною (фактичною) поведінкою та вимогами права як нормативно-регулятивної системи[301]. Під реалізацією кримінально-правового принципу законності в правозастосуванні слід розуміти з'ясування компетентними органами точного й одноманітного розуміння кримінального закону в цілях встановлення точної відповідності певного діяння конкретній нормі кримінального кодексу, визначення винному покарання, а також застосування інших кримінально-правових заходів у строгій відповідності з положеннями кримінального закону[302].

Відповідно до цього, законність кваліфікації повторності злочинів виявляється у тому, що повинні бути враховані всі чинні кримінально-правові норми, які мають відношення до конкретного випадку. Крім цього, найбільш повно дія принципу законності при кваліфікації злочинів, зокрема і повторності злочинів, проявляється в таких положеннях:

— питання кваліфікації мають однаково вирішуватися на всій території держави;

— має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;

— законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;

— фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;

— при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи посягання, слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особливої частини КК, а не із санкції — можливого покарання;

— не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає відповідальності за вчинене посягання.

Узагальнюючи сказане, принцип законності стосовно повторності злочину можна вважати реалізованим, якщо закон застосований у повному обсязі, всі норми, що поширюються на конкретні діяння, враховані при оцінці повторності злочинів. Крім цього, закріплення в законі про кримінальну відповідальність правил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як у КК України регламентовано правила призначення покарання) сприяло б утвердженню принципу законності.

При кваліфікації повторності злочинів повинен забезпечуватись принцип індивідуальності кримінально-правової кваліфікації. Оскільки кожне суспільно небезпечне діяння, яке підлягає кваліфікації, своєрідне, неповторне, то його кримінально-правова оцінка повинна здійснюватись у кожному випадку окремо, самостійно. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, які збігаються за усіма ознаками, діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, а також за іншими індивідуальними особливостями. Тому й кримінально-правова кваліфікація, яка полягає у вичленованні з усіх встановлених ознак діяння тих типових, з якими кримінальний закон пов’язує правові наслідки, проводиться стосовно кожного діяння окремо. Це означає, що кожне суспільно небезпечне діяння повинно отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Однак самостійність кваліфікації діяння є певною мірою обмеженою. Обмежує її сам законодавець, пов’язуючи у певних випадках відповідальність за діяння, яке кваліфікується, з іншими актами поведінки цієї ж особи. Саме якщо в диспозиції статті Особливої частини передбачено повторність злочину чи рецидив, то кваліфікація передбачає врахування факту попереднього вчинення злочину чи засудження за нього.

Особливо важливо звернути увагу при кваліфікації повторності злочинів на забезпечення повноти кваліфікації — необхідності оцінки всіх діянь, вчинених особою. Необхідність проводити кримінально-правову оцінку всіх значущих, з погляду кримінального закону, діянь випливає з кримінально-правового принципу невідворотності відповідальності, принципу офіційності кваліфікації, процесуального принципу забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи. Повнота кваліфікації усіх діянь ґрунтується на обов’язку особи понести відповідальність за все вчинене чи, навпаки, на праві не зазнавати жодних негативних наслідків у разі вчинення дій, позитивних з позиції кримінального закону.

Щодо повторності, то суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи потрібно окремо кваліфікувати (відображати у формулі кваліфікації) ті злочини, з яких складається повторність. І в теорії, і на практиці багато питань вирішуються суперечливо.

Отже, необхідність забезпечення законності, повноти, точності та індивідуальності кваліфікації веде до визнання правильною таку кваліфікацію повторності злочинів, коли кожний злочин, що складає повторність, отримує окрему кваліфікацію. В. О. Навроцький на підтвердження правильності такого підходу наводить такі доводи:

1) така кваліфікація забезпечує повноту повторності, оскільки при цьому поза оцінкою не залишаться окремі епізоди (елементи повторності), кожний з яких становить самостійний злочин;

2) окрема кваліфікація кожного із елементів повторності дає можливість призначити справедливе покарання, оскільки воно призначатиметься з врахуванням правил, визначених в ст. 70 КК України;

3) захист прав потерпілих від злочину можна ефективно здійснювати тільки за умови, що вчинене проти кожного із них посягання отримає окрему кримінально-правову оцінку, а не буде заховане за загальною вказівкою на повторність;