Розділ 3. Правила і прийоми системного тлумачення кримінального закону

Вважаємо, що таку назву статті законодавець обрав без урахування зв'язків кримінального закону із ст. 6 Сімейного кодексу України та змісту диспозиції самої статті. З огляду на це, назва статті мали б звучати так «Розбещення особи, яка не досягла 16-річного віку» або «Розбещення малолітнього чи малолітньої».

Таке зауваження можна обґрунтовувати не лише до вказаної статті. Незрозумілою видається позиція законодавця, коли в частині статей КК України з їх назви розуміємо, що дії можуть бути одноактні або вчинені щодо однієї особи, а інші вже передбачають чисельність, наприклад, ст. 147 «Захоплення заручників», ст. 150 «Експлуатація дітей», ст. 164 «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей», ст. 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», ст. 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків», ст. 194-1 «Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики» та інші. Хоча, на перший погляд, зазначене більше становить проблему лінгвістики, проте це вказує на порушення зв'язків між диспозицією та назвою статті, що може викликати суперечності у разі застосування системного тлумачення кримінального закону.

Так можна охарактеризувати і зв'язок назви розділу із статтями, що в ньому знаходяться. Відтак вже неодноразово науковці звертають увагу законодавця на необхідність зміни назви ІІІ розділу КК України «Злочини проти волі, честі та гідності особи» у зв'язку із відмовою від статей у попередньому КК із відповідним об'єктом посягання.

Крім цього, варті уваги і висловлювання щодо необхідності зміни назви розділу ХVІ «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» на «Злочини у сфері комп'ютерної інформації»[463].

Правило: під час системного тлумачення кримінального закону слід використовувати системоутворюючі зв'язки з урахуванням їх сили.

Використання цього правила ґрунтується на тому, що системоутворюючий зв'язок між Загальною та Особливою частинами КК України має бути безпосереднім, жодна норма однієї з частин кодексу не має суперечити чи ставити під сумнів положення іншої частини. Цей висновок зумовлений тим, що кодекс — це звід кримінальних законів, які, звичайно, пройшли процес кодифікації. Як відомо, під час кодифікації закони, які їй піддаються, набувають змін. Ці зміни можуть стосуватися не тільки зовнішнього вигляду викладу певних положень, але й змісту. Видається, якщо виникають суперечності між ухваленими доповненнями до КК України та вже наявним чинним текстом, то тим же законом мають вноситися зміни до КК, щоб їх усунути. Так має бути в ідеалі, але яскравий приклад наводить В. Навроцький щодо того, що терміни Загальної частини не використовуються в тому ж значенні і в Особливій частині. Наприклад, у ч. 4 ст. 28 КК України передбачено, що злочин визнається вчиненим злочинною організацією… члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. — про злочини говориться у множині. Із окремих статей Особливої частини КК розуміємо, що злочинні організації певних видів можуть створюватися і для вчинення одного злочину. Відтак у ч. 1 ст. 255 КК України йдеться про створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.; ст. 257 КК — про організацію озброєної банди з метою нападу., участь у такій банді чи вчинюваному нею нападі[464]. Позиція Пленуму Верховного Суду України у цьому випадку викликає сумніви щодо дотримання правил системного тлумачення кримінального закону, адже у п. 17 своєї Постанови № 13 від 23 грудня 2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» зазначено: «бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки».

Отже, найперше необхідно встановити всі системоутворюючі зв'язки припису кримінального закону. Наприклад, для диспозиції статті Загальної частини кримінального закону характерними є зв'язки між її частинами, із назвою статті, із назвою інституту (розділу) Загальної частини. Саме згідно з такою послідовністю використання системоутворюючих зв'язків статті кримінального закону слід діяти насамперед під час її системного тлумачення.

Відтак, якщо виникає необхідність застосування ст. 69-1 КК України «Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання», то сама диспозиція статті спрямовує до ст. 66, яка є у тому ж розділі Загальної частини і дає роз'яснення того, що саме можна вважати обставинами, які пом'якшують покарання. Отже, маємо тлумачення терміна ст. 69-1 КК України на основі положень диспозиції статті 66 КК України.

У разі потреби після використання для тлумачення приписів Загальної частини системоутворюючих зв'язків у Загальній частині необхідно використати для тлумачення її приписів системоутворюючі зв'язки із положеннями Особливої частини КК України.

Наприклад, диспозиція статті Загальної частини кримінального закону може перебувати у зв'язку із диспозицією статті Особливої частини, із санкцією статті Особливої частини, із приміткою до статті Особливої частини кримінального закону.

Якщо говорити про зв'язок диспозиції статті Загальної частини та санкції статті Особливої частини кримінального закону, то М. Хавронюк зауважує на те, що лише на дванадцять видів покарань санкції статей Особливої частини КК України передбачають сотні варіантів застосування у різних поєднаннях і пропорціях, водночас передбачено: кілька десятків варіантів застосування штрафу; шість варіантів громадських робіт; три варіанти виправних робіт; три варіанти арешту; сім варіантів обмеження волі; тридцять дев'ять варіантів позбавлення волі[465].

Такий зв'язок може виявлятись і в іншому вигляді, а саме через колізії, які можуть виникнути між диспозицією статті Загальної частини та санкцією статті Особливої частини КК України. Відтак С. Шапченко зауважує на суперечності, що виникають між положеннями ч. 2 ст. 59 та ч. 3 ст. 289 КК України, а саме:

— ч. 2 ст. 59 КК України передбачає, що конфіскація майна встановлюється за «тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини»;

— в ч. 3 ст. 289 КК України конфіскація майна передбачена як обов'язкове додаткове покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за особливо обтяжуючих обставин. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 289 КК України таке заволодіння може бути вчинене з будь-якою, зокрема й некорисливою, метою[466].

Виникають і інші аналогічні колізії диспозиції ст. 59 КК України із санкціями окремих статей Особливої частини, зокрема ч. 11 ст. 158, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 203-1, ч. 2 ст. 216, ч. 1 ст. 332, ст. 334, ч. 1 ст. 361 та інших.

Можемо зауважити, що такі злочини можуть бути вчинені з корисливою і з хуліганською метою, тому виникає потреба її встановлення під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Крім цього, у ч. 1 та ч. 2 ст. 305 КК передбачено «конфіскацію наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що були предметом контрабанди». Однак законодавчо не обґрунтовано, як можна конфіскувати, наприклад, аналоги наркотичних засобів або їх прекурсори, якщо вони відповідно до ст. 1 Закону України від 15 лютого 1995 р. «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» заборонені до обігу на території України[467] і не можуть перебувати у законній власності особи, яка вчинила діяння, передбачене ст. 305 КК України.

Таку конфіскацію здійснити неможливо, оскільки згідно з ч. 1 ст. 59 КК України «конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого». Чому законодавець зауважив на обов'язкову конфіскацію цього предмета контрабанди незрозуміло, оскільки як речовий доказ у кримінальній справі він обов'язково буде вилучений і стосовно нього буде ухвалене рішення суддею під час винесення вироку особі, яка вчинила цей злочин.

Правило: використовуючи системоутворюючі зв'язки у системному тлумаченні кримінального закону, необхідно враховувати те, що зазвичай термін може мати легальне тлумачення у тому місці, де він вперше вживається.

Загалом у чинному кримінальному законі та інших нормативно-правових актах законодавець згідно з правилами законодавчої техніки та логіки здійснює аутентичне (легальне) тлумачення терміна (поняття) у тому місці, де він перший раз його вживає. Тобто, якщо у цій статті немає визначення терміна, то необхідно його шукати у попередньому тексті кодексу, а не у його продовженні. Хоча і в цьому не можна бути цілком переконаним, адже визначення терміна «службова особа» ще донедавна було закріплено законодавцем лише у примітці до ст. 364 КК України, тоді як до цього він вживається у значній частині статей, а саме у ст. 127, 132, 147, 149, 157, 158, 158-1, 159 КК України та інших. Вдалим рішення законодавця було виправити цю технічну помилку, закріпивши визначення терміна «службова особа» у Загальній частині КК України, оскільки цей термін є загальновживаним для кримінального закону і має бути визначений саме в Загальній частині КК.