Розділ 3. Правила і прийоми системного тлумачення кримінального закону

Наприклад, одне правило виокремив О. Бойко, який зауважив, що кримінальне право не може не орієнтуватись на бланкетні установки, але в кардинальних питаннях рішення повинні ухвалюватися на основі норм кримінального закону[428].

С. Лисенков сформулював декілька правил мовного тлумачення, а саме: 1) словам і виразам слід надавати значення, що зафіксоване в літературній мові і є загальновживаним. Винятки можливі, коли відмінні від загальновживаних значення слів і виразів доводяться за допомогою інших способів тлумачення або містяться в офіційно визначених дефініціях; 2) якщо законодавець у законі або іншим шляхом визначив значення певного слова або виразу, то йому необхідно надавати тільки такого значення; 3) якщо в законі декілька разів використовуються одні й ті ж слова або вирази, то їм не можна надавати різного значення, за винятком випадків, коли це визначено в самому законі; 4) різним словам і виразам без достатніх для того підстав не можна надавати одного і того ж значення; 5) у праці тлумачення жодне слово або граматичний знак, що міститься в тексті закону, не можуть тлумачитись як зайві[429].

Т. Подорожна формулює таке правило: якщо є законодавча дефініція, то термін слід розуміти саме в такому значенні, яке вона встановлює; найбільш точно інтерпретувати термін можна лише за допомогою відповідного визначення[430]. Проте науковець не враховує у визначених правилах тієї можливості, що дефініцій одного терміна може бути декілька, а яку з них обрати серед інших за цими правилами не визначено.

О. Черданцев подає такі правила системного способу тлумачення:

1) якщо визначення терміна або інший спосіб його розкриття є в загальній частині кодексу, то таке визначення стосується до всіх норм цієї галузі;

2) якщо визначення є в нормах визначеного інституту, то безсумнівно воно охоплює всі норми відповідного інституту;

3) перед тим, як використовувати легальні визначення однієї галузі (або інституту) для інтерпретації норм іншої галузі (інституту), слід встановити, чи є в цій галузі інше легальне визначення, або за допомогою інших прийомів тлумачення встановити, чи не вживається цей термін у іншому смислі[431].

Л. Чулінда здійснила спробу виокремлення правил так званого юридико-лінгвістичного способу тлумачення, зокрема вивчала такі правила у окремому підрозділі дослідження.

Відтак дослідниця формулює та аргументує такі правила:

1) слова і словосполучення в нормативно-правовому акті мають таке ж значення, як і в літературній мові, якщо немає підстав для їх іншої інтерпретації;

2) якщо існує легальна дефініція терміна або якщо правотворець в інший спосіб визначив його значення, то саме в цьому значенні й повинен розумітися термін;

3) значення терміна, встановлене для однієї галузі права, не поширюється на інші галузі без достатніх підстав;

4) якщо в нормативно-правовому акті не визначено у будь-який спосіб значення юридичних термінів, то їм надається те значення, в якому вони вживаються в юридичній науці та практиці;

5) якщо в нормативно-правовому акті використано технічні або інші спеціалізовані терміни, значення яких не визначено правотворцем, то їм надається те значення, яке вони мають у відповідних галузях знань;

6) якщо термін неодноразово згадується в одному нормативно-правовому акті, необхідно виходити з того, що він вживається в одному значенні;

7) різним термінам не надається одного й того ж значення без вагомого обґрунтування;

8) окремі слова і словосполучення тексту нормативно-правового акта не можуть бути зайвими або позбавленими значення;

9) словам і словосполученням тексту нормативно-правового акта надається те значення, в якому вони вжиті правотворцем на момент його видання;

10) значення складних висловлювань встановлюється відповідно до синтаксичних правил мови, якою сформульовано текст нормативно-правового акта;

11) під час тлумачення тексту нормативно-правового акта, викладеного не на мові першоджерела, звертаються до тексту першоджерела[432].