Розділ 3. Правила і прийоми системного тлумачення кримінального закону

Хоча наявність такого розділу і не стосуватиметься безпосередньо правил тлумачення кримінального закону, проте активно сприятиме однаковому тлумаченню окремих його приписів, допоможе частково врахувати системоутворюючі та системні зв'язки кримінального закону.

Якщо ж охарактеризувати кримінальні кодекси деяких держав ближнього зарубіжжя, то видається, що вони не надто відрізняються від КК України. Правил тлумачення у досліджених КК немає, як і у КК України, проте існують інші відмінності, які мають фрагментарне значення для тлумачення кримінального закону.

Наприклад, немає окремого розділу щодо тлумачення термінів та термінологічних зворотів у КК Естонської Республіки[450] (але у цьому кодексі не передбачено надання визначення певних термінів у примітках, як у КК України); КК Республіки Таджикистан (проте у примітках до ст. 244 «Крадіжка» є визначення поняття «викрадення»; в примітці до ст. 260 «Фіктивне підприємництво» подано визначення терміна «дохід», який має тлумачитись саме так у цій главі та ін.)[451]; КК Республіки Казахстан (терміни та термінологічні поняття тут роз'яснюються лише у диспозиціях його статей та в декількох примітках, які розміщені в кінці статей. Крім цього, ст. 366 КК називається «Поняття військового злочину» і, відповідно, роз'яснює зміст цього терміна, але ця стаття містить лише диспозицію)[452]; КК Республіки Грузія (тлумачення певних термінів здійснюється в перших частинах окремих статей; ст. 307 КК «Державна зрада» цілком присвячена розкриттю змісту терміна «державна зрада»; у ст. 382 КК «Поняття злочинів проти військової служби» дається визначення відповідного поняття)[453]; КК Республіки Латвії (визначення термінів надаються безпосередньо в статтях КК)[454].

Кримінальні закони деяких країн дещо краще сформульовані у сфері вирішення цієї проблеми. Наприклад, у КК Республіки Узбекистан є розділ восьмий Особливої частини, який цілком присвячений роз'ясненню вживаних у кодексі термінів і називається «Правове значення термінів» (у цьому розділі міститься роз'яснення 45-ти вжитих у цьому кодексі термінів та термінологічних зворотів)[455]; КК Республіки Молдова містить окрему главу ХІІІ, у якій дається визначення певних термінів, що вживаються у цьому кодексі (відмінністю від КК Республіки Узбекистан є те, що роз'яснення кожного терміна винесено в окрему статтю (ст. 120–134 КК)[456]; КК Республіки Білорусь містить у Загальній частині окрему статтю, де надається визначення окремих термінів (ст. 4 має назву «Роз'яснення окремих термінів Кримінального кодексу», і в ній подано визначення 16-ти термінів, які найбільш часто вживаються у КК; крім цього, визначення певних термінів є у примітках, які розміщені на початку окремих глав (зокрема 24, 25, 26, 29, 30, 35, 37) та на початку одного розділу (розділ Х))[457]; КК Болгарії після глави ХІ Загальної частини цього КК міститься Додаткове положення, у якому у ст. 93 дається роз'яснення змісту певних термінів[458].

Як вже зауважувалось, правил тлумачення кримінального закону немає у жодному із досліджених КК зарубіжних держав, відповідно немає правила системного способу тлумачення кримінального закону, які хоч інтуїтивно використовуються під час правозастосування, проте ще не набули офіційного визначення та закріплення.

Слід зазначити, що у зв'язку з відсутністю закріплення правил тлумачення кримінального закону в КК під час дослідження вироків у кримінальних справах у Єдиному державному реєстрі судових рішень України простежити використання тих чи інших правил системного тлумачення виявилось неможливим, адже у вироках немає пояснення щодо обґрунтування того чи іншого тлумачення припису кримінального закону. Проте під час вивчення вироків у кримінальних справах виявлено низку зауважень, які можуть засвідчити про можливі порушення внаслідок необґрунтованого тлумачення, а саме:

1. Деякі суди у вироках у кримінальних справах щодо порушення статей КК України із бланкетною диспозицією зазначають лише те, який нормативно-правовий акт було порушено без вказівки на те, порушення яких статей, пунктів, параграфів відбулося.

Наприклад, Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області у кримінальній справі № 1-102/2009 від 3 вересня 2009 року щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 263 ч. 1, 15, 263 ч. 1 КК України, у вироку встановлено: «оцінюючи та аналізуючи детально досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії підсудного слід кваліфікувати за ст. 263 ч. 1 КК України, оскільки він носив та зберігав вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу, а також вчинив замах на збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу»[459]. Однак у жодній частині вироку немає вказівки на те, що положеннями певного закону передбачена обов'язковість отримання дозволу для вогнепальної зброї.

2. Окремі суди у вироках у кримінальних справах щодо порушення статей КК України із бланкетною диспозицією не розкривають суті допущеного порушення. Наприклад, Старосамбірський районний суд Львівської області у кримінальній справі № 1-75/2009 від 28 грудня 2009 р. щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у вироку зазначає: «Своїми діями С. порушив вимоги: пунктів 1.1; 1.2, 1.3, абзац 1 п. 1.4, підпункт «б» п. 2.1, підпункт «в» п. 2.8, пунктів 11.2, 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, підпункт «б» п. 12.9, пункт 13.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094»[460], проте суть порушень не розкрив.

Відтак вважаємо за необхідне сформулювати та охарактеризувати правила системного тлумачення кримінального закону з огляду на зазначені їх види, визначити особливості їх застосування.

3.2.1. Правила, які виникають із системних та системоутворюючих зв'язків кримінального закону

Маємо зауважити, що хоча нами і обґрунтовується необхідність письмового закріплення відповідних правил системного тлумачення кримінального закону, проте низка правозастосувачів, використовуючи відповідні прийоми та правила, не поєднують їх використання із системним тлумаченням.

Наприклад, під час опитування окремої категорії правозастосувачів (слідчих працівників міліції) було встановлено, що вони використовують під час тлумачення приписів кримінального закону його окремі системоутворюючі зв'язки (зв'язки між приписами Загальної та Особливої частин КК України) та системні зв'язки (зв'язки окремих приписів Особливої частини КК України з іншими нормативно-правовими актами законодавства), однак не вказують, що використовують системне тлумачення а отже, не розуміють змісту системного тлумачення.

Враховуючи окреслене, правозастосувачі потребуватимуть роз'яснення окремої термінології та особливостей використання запропонованих у дослідженні правил тлумачення кримінального закону.

Правило: під час системного тлумачення кримінального закону у разі існування системоутворюючих і системних зв'язків у приписі кримінального закону насамперед слід враховувати його системоутворюючі зв'язки.

Це правило активно використовується під час правозастосування. Наприклад, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» у частині першій вказується на необхідність врахування норми КК України; положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи організацій[461].

Крім цього, з огляду на таку послідовність викладу, вказану у Постанові, можна зробити висновок про вказівку на пріоритетність застосування положень Загальної частини.

Проте, якщо норму кримінального закону неможливо витлумачити лише за допомогою системоутворюючих зв'язків, ті ж постанови Пленуму Верховного Суду спрямовують до інших нормативно-правових актів. Наприклад, у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звернено увагу суддів на необхідність використання зв'язку кримінального закону із Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме із статтями 173, 173-1, 174, 178, 179, 181, 181-1, 182, 183 та інші схожі спрямування.

Маємо зауважити, що загалом науковцями та правозастосувачами правильно використовуються системоутворюючі зв'язки норм кримінального закону. Однак деякі зауваження виникають стосовно зв'язків із назвою статті кримінального закону, оскільки періодично під час формулювання кримінального закону законодавець не передбачав необхідності врахування зв'язку норми кримінального закону із назвою статті, де вона розміщена. Звичайно, назва статті кримінального закону має лише інформативну функцію, проте і цю функцію завдяки законодавцю вона не може виконувати належно. Зокрема ст. 156 КК України називається «Розбещення неповнолітніх». Вважаємо, що у цій статті мало б йтися про вчинення певного діяння, потерпілими від якого мали бути хоча б дві особи у віці від 14 до 18 років. Однак уже в першій частині цієї статті частково йдеться про малолітню особу (причому про одну, а не двох чи більше, як зазначено в назві статті). Аналізуючи законодавство, видається, що поняття терміна «неповнолітній» не охоплює поняття терміна «малолітній», адже неповнолітньою є особа від 14 до 18 років, а малолітньою — до досягнення нею 14 років[462].

Враховуючи зміст диспозиції статті та її зв'язок із назвою статті, слід було б зауважити, що кваліфікувати за частиною першою цієї статті можна було б лише вчинення розпусних дій щодо особи у віці від 14 до 16 років. У другій же частині вказаної статті взагалі йдеться лише про малолітню особу.