Розділ 3. Правила і прийоми системного тлумачення кримінального закону

Вважаємо, що такі дослідження у галузі тлумачення є ґрунтовними та цікавими, проте щодо кримінального закону мають свої особливості.

Захоплення виокремленням правил тлумачення поділяють не всі науковці. Наприклад, Н. Єфімова робить висновок, що зіставлення правил тлумачення з винятками з правил доводить, що будь-які рекомендації відносні і уможливлюють вільний вибір моделі інтерпретатора юристом[433]. Не можемо погодитись із нею щодо відносності рекомендацій у сфері тлумачення, адже такі висновки є її власною позицією і стосувалися окремих нечітко сформульованих правил, що лише може стимулювати до створення обґрунтованих правил.

З огляду на особливості системного тлумачення кримінального закону, вплив на нього законів формальної логіки та взаємозв'язку з іншими способами тлумачення вважаємо за необхідне виокремити такі види правил системного тлумачення кримінального закону:

— правила, які виникають із системних та системоутворюючих зв'язків кримінального закону;

— правила, які виникають із використання законів формальної логіки у системному тлумаченні кримінального закону;

— правила, які виникають із співвідношення тлумачення з іншими способами тлумачення кримінального закону.

Окрім існування правил системного тлумачення кримінального закону, істотною ознакою такого способу тлумачення є наявність притаманних йому прийомів. Як відомо, прийом — це спосіб виконання або здійснення чого-небудь; метод дослідження, вивчення чого-небудь[434]. Стосовно прийомів тлумачення та системного тлумачення зокрема, зауважимо, що існує мала кількість літератури, де б науковці називали та обґрунтовували використання тих чи інших прийомів такого тлумачення. Проте окремі дослідження у цьому напрямі все ж таки здійснювались.

Як зауважує О. Черданцев, системний спосіб тлумачення здійснюється з використанням таких його прийомів: 1) встановлення місця норми в системі права; 2) визначення зв'язку норми, що тлумачиться, з іншими нормами; 3) зіставлення взаємопов'язаних норм[435]. Щодо встановлення місця норми в системі права та інших прийомів системного тлумачення, то, як вважає науковець, окремим прийомам не можна надавати рівноцінне та самостійне значення. Наприклад, використання першого вказаного прийому і встановлення, до якої галузі права, інституту, законодавчого акта чи його структурної частини належить та чи інша норма, ще не дає достатніх підстав для того, щоб одну норму розглядати як основу для тлумачення іншої. Необхідно, щоб між ними були функціональні зв'язки і вони регламентували одні і ті ж суспільні відносини або відносини, близькі за змістом[436]. Цю позицію О. Черданцева підтримав у своєму дослідженні Ю. Власов[437].

Окремі науковці однобічно розглядають системне тлумачення, роз'яснюючи його зміст використанням лише одного з його прийомів. Відтак І. Алексєєнко стверджує, що уяснення сенсу норми здійснюється шляхом встановлення її системних зв'язків з іншими нормами[438].

Також і П. Люблінський зауважує на те, що окрема стаття закону не існує як ізольоване тіло, а є лише клітиною в складі загального організму законодавства; роль і значення її може бути встановлена лише у складі цілого. Цей прийом встановлення змісту закону можна назвати встановленням внутрішнього зв'язку закону. На його думку, у разі тлумачення незрозумілих частин кодифікаційного права насамперед необхідно використовувати цей прийом[439].

Аналіз поглядів різних дослідників щодо системи кримінального закону та законодавства загалом дав підстави сформулювати такі прийоми системного способу тлумачення:

1) встановлення місця норми в системі кримінального закону — під час цього прийому правозастосувач встановлює, до якої частини КК, інституту кримінального закону належить норма, що потребує тлумачення. Необхідність використання цього прийому пояснюється потребою врахування структури кримінального закону. Адже норми Загальної частини КК України, як відомо, мають загальний характер і можуть перебувати у зв'язку із будь-якою структурною складовою Особливої частини; найтісніші зв'язки певного інституту кримінального закону можуть знаходитись у межах самого інституту тощо;

2) встановлення інших норм, які перебувають у взаємозв'язку із нормою, що потребує тлумачення, на основі системоутворюючих зв'язків. Будь-який нормативно-правовий акт, зокрема і кримінальний закон, має свою структуру. Крім цього, ще однією властивістю кримінального закону є те, що він є системою. Існування системи обумовлюється існуванням системоутворюючих зв'язків. Законодавець розмістив норми кримінального закону у його структурних частинах з огляду на низку обставин: технічні особливості КК; коло відносин, які вони регулюють або охороняють; функції, які вони виконують та ін. із врахуванням зв'язків, які існують всередині кримінального закону як системи;

3) встановлення інших норм, які перебувають у взаємозв'язку із нормою, що потребує тлумачення, на основі системних зв'язків. Окрім системоутворюючих зв'язків кримінального закону, які ще можна назвати внутрішніми, кримінальний закон має і зовнішні зв'язки, оскільки він є структурною частиною більшої системи — системи законодавства. Структурні частини кримінального закону або його приписи перебувають у зв'язках із структурними частинами законодавства і формуються із врахуванням суспільних відносин, які вони регулюють;

4) встановлення юридичної сили всіх норм, які перебувають у зв'язку із нормою, що потребує тлумачення. Без встановлення юридичної сили норм, які перебувають у зв'язку із нормою, що потребує тлумачення, немає можливості обґрунтувати використання тої чи іншої норми під час тлумачення;

5) зіставлення, порівняння і розмежування норм, які перебувають у зв'язку із нормою, що потребує тлумачення. Використовуючи цей прийом правозастосувач має можливість виявити чи реально із використанням певних зв'язків витлумачити норму, що потребує тлумачення; зрозуміти, чи повною мірою здійснене тлумачення, чи виникає необхідність у застосуванні додаткових прийомів або способів тлумачення. Крім цього, виникає можливість встановлення суперечностей між нормами однієї чи різних юридичних сил.

Отже, лише встановлення норм, які перебувають у зв'язку з приписом кримінального закону під час його системного тлумачення, ще не дає підстав для негайного їх використання у цьому тлумаченні. Наприклад, залишається невирішеним питання притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне виготовлення самогону з недоброякісної сировини, що призвело до отруєння людей, оскільки хоч ч. 3 ст. 204 КК України і передбачає кримінальну відповідальність за незаконне виготовлення алкогольних напоїв з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, однак самогон не можна віднести до алкогольного напою, тому що визначення поняття алкогольного напою закріплене законодавцем у Податковому кодексі України від 2 грудня 2010 р. із вказівкою на те, що поняття, які викладено у ньому, вживаються в такому значенні лише в тексті цього кодексу[440]. Тому, хоча і є системний зв'язок між приписом кримінального закону та нормативно-правовим актом, використовувати його слід лише ретельно проаналізувавши таку можливість.

Деякі науковці вважають, що можна говорити про наявність певного «алгоритму тлумачення»[441], тобто про необхідність використання окремих способів тлумачення у певній послідовності. Наприклад, Д. Михайлович пропонує такий схематичний вигляд такого алгоритму: «граматичне тлумачення — логічне тлумачення — системне тлумачення — телеологічне тлумачення — історичне тлумачення». Таке твердження, на нашу думку, не може бути правильним, оскільки таку послідовність можна застосувати лише до окремих ситуації. Зазвичай послідовність застосування способів необхідно визначати безпосередньо у кожній ситуації. Крім цього, в окремому випадку можлива ситуація, коли у застосуванні певних способів тлумачення взагалі немає потреби, а якимось слід скористатися декілька разів. Водночас користування правилами граматики під час тлумачення чи, наприклад, законами формальної логіки ще не свідчить про застосування того чи іншого способу тлумачення, на чому ми вже наголошували раніше.

Інші дослідники надають особливого значення та надзвичайної важливості способам тлумачення. Зокрема С. Лисенков зауважує, що логічний спосіб тлумачення полягає у встановленні дійсного змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів мислення (формальної логіки) без застосування інших способів тлумачення[442]. Ми не погоджуємося з цим висловлюванням, оскільки важко обґрунтовано виокремити такі способи тлумачення, як логічне, системне, історичне та мовне, і сказати, що тлумачення можна здійснити лише одним з них. Дійсно, ці способи відрізняються, мають різні правила, принципи та прийоми тлумачення, проте у той же час взаємодіють.

Наприклад, під час здійснення тлумачення певної норми кримінального закону видається необхідним використання мовного способу тлумачення для з'ясування дійсного смислу певних слів. З'ясовуючи зміст юридичних термінів, використовуємо системний спосіб, оскільки визначення цього терміна можемо знайти у цій самій нормі і в іншій нормі цього ж нормативно-правового акта, або ж у нормі іншого нормативно-правового акта. Після з'ясування смислу термінів використовуємо логічний спосіб тлумачення і отримуємо попереднє тлумачення зазначеної норми закону.