Розділ 2. Поняття системного тлумачення кримінального закону

Ю. Власов зауважує на визначення зв'язків тлумачення норм права і державної політики залежно від напрямів її проведення та методи впливу соціальних інтересів на тлумачення правових норм. Як зауважує науковець, соціальні інтереси здійснюють опосередкований вплив на тлумачення норм права через державну політику і систему правових норм, систему цінностей, суспільних норм і суспільну свідомість та безпосередньо через суб'єктів тлумачення, котрі є носіями цих інтересів[299]. Про це йдеться і у М. Ковальова, який зауважує, що кримінальний закон є явищем політичним[300], а, отже, вплив політики на нього є постійним.

М. Шаргородський надає вагомого значення зв'язку тлумачення закону з правосвідомістю особи, яка тлумачить закон. Таку позицію відстоює науковець у зв'язку з тим, що залежно від того, яку ідеологію та інтереси якого класу відстоює особа, яка здійснює тлумачення, ці норми будуть витлумачені так чи інакше[301].

М. Ковальов із цього приводу зауважує, що особливо яскраво такий вплив правосвідомості буде виявлятись у тому разі, коли береться до уваги індивідуальний рівень правосвідомості особи, яка може впливати на законодавчі рішеньня[302] або ухвалювати рішення стосовно офіційного тлумачення того чи іншого закону, що здійснюють судді Конституційного Суду України.

З огляду на вказане вважаємо обґрунтованим під час визначення поняття системного тлумачення кримінального закону включення до нього такої істотної ознаки, як потреба врахування системних та системоутворюючих зв'язків кримінального закону.

Крім уже вказаних ознак, слід також зауважити на те, що системне тлумачення кримінального закону — це спосіб тлумачення, тому у формулюванні його ознак та поняття потрібно врахувати і це.

Загалом науковці не надають особливого значення визначенню понять способів тлумачення. Відтак, проаналізувавши дослідження Ю. Власова, можна зробити висновок, що основною відмінністю логічного способу[303], мовного способу[304], системного способу[305], історичного способу[306] є існування характерних для них прийомів та правил тлумачення.

М. Дурманов пояснював граматичне (філологічне) тлумачення як уяснення смислу закону шляхом етимологічного і синтаксичного розбирання буквального тексту закону[307]; системне тлумачення як зіставлення аналізованого припису кримінального закону з іншими положеннями того ж закону або іншого закону[308]; історичне тлумачення як встановлення смислу закону шляхом дослідження тих уявлень, які були покладені в основу закону[309].

П. Люблінський вважав, що історичне тлумачення — встановлення смислу на основі історії закону (мотивів законодавця, підстав його прийняття), а системного — встановлення смислу із зіставлення цього законодавчого припису з іншими[310].

О. Черданцев у своїх дослідженнях вважав за необхідне оперувати такими термінами і їх поняттями: «прийом» — окрема дія (правило); «спосіб» — сукупність таких правил (прийомів), однорідних у певному сенсі; «метод» — сукупність способів тлумачення[311], отже вважає, що окремий спосіб тлумачення може характеризуватись існуванням сукупності правил (прийомів), характерних для цього способу.

О. Піголкін, говорячи про окремі способи тлумачення правової норми, також зауважує на необхідність використання певних прийомів залежно від виду тлумачення[312].

Оскільки системне тлумачення кримінального закону — це спосіб його тлумачення, а спосіб передбачає існування певних дій, прийому або системи прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось»[313], то ще однією істотною ознакою системного тлумачення кримінального закону слід визнати наявність певних прийомів, за допомогою яких здійснюється таке тлумачення.

Хоча О. Черданцев і ототожнював поняття прийомів та правил способів тлумачення[314], проте ми не вбачаємо для цього достатніх підстав, адже прийом — це спосіб виконання або здійснення чого-небудь; метод дослідження, вивчення чого-небудь[315], а правило — в найпростіших випадках це речення виду: (за якихось умов) дозволяється (чи вимагається) здійснити (чи не здійснити) таке (дії чи бездіяльність)[316]. Отже, ці терміни слід розрізняти і ототожнювати їх не можна, а іншою істотною ознакою системного тлумачення кримінального закону слід визнати наявність певних правил, за допомогою яких здійснюється таке тлумачення.

Оскільки дослідження прийомів та правил тлумачення щодо кожного зі способів потребує особливої уваги, а щодо системного тлумачення кримінального закону розглянуто науковцями лише поверхнево, то вважаємо за необхідне розглянути це питання в окремому розділі.

Крім цього, можна виокремити й інші ознаки системного тлумачення кримінального закону, проте вважаємо, що їх не слід вважати істотними, такими, які потрібно вносити до змісту цього поняття. До таких ознак належать такі:

1. Якість застосування системного способу тлумачення кримінального закону прямо залежить від якості систематизації законодавства та кримінального закону.

Стосовно систематизації, то у праві під нею розуміється діяльність щодо забезпечення системності права, щодо приведення чинних нормативних актів в єдину, узгоджену, цілісну систему; діяльність, спрямовану на впорядкування системи законодавства. У загальноправовій літературі вважається загальноприйнятим поділ систематизації на дві основні якісно відмінні у своїй юридичній природі форми: а) кодифікацію права і б) інкорпорацію чинних нормативних актів[317].

На думку окремих науковців, систематизація законодавства здійснюється у таких формах, як інкорпорація, консолідація та кодифікація[318]; інші ж виокремлюють ще форму обліку[319]. На думку деяких науковців, існують лише такі види систематизації, як інкорпорація та кодифікація[320].

Окремі дослідники розділяють такі поняття, як кодифікація та систематизація[321]. Інші вважають, що кодифікація все-таки — це форма систематизації[322], але водночас із консолідацією, є також формою правотворчості[323]. Деякі правознавці говорять про кодифікацію як про «більш високий вид правотворчості, що забезпечує системний розвиток права»[324]. Проте водночас не заперечують, що це форма систематизації, оскільки в її процесі здійснюється упорядкування нормативного матеріалу.

Низка науковців найвищим етапом систематизації вважають «створення зводу законів». До них належать О. Бойко, В. Навроцький, Н. Пархоменко, В. Опришко[325].

Із систематизацією, як зауважують Л. Кругліков та Л. Смірнова, діє уніфікація, під якою вони розуміють здійснюваний правотворчими органами процес, що забезпечує єдине правове регулювання схожих (однорідних) або співпадаючих (тотожних) суспільних відносин під час створення або вдосконалення нормативно-правових приписів або їх елементів[326]. Як зауважують В. Ортинський та О. Марін, уніфікацією є фактично зворотній диференціації процес зменшення обсягу нормативного матеріалу, об'єднання чи усунення з тексту закону спеціальних чи конкретизуючих норм із збереженням існуючого обсягу криміналізації[327].