Розділ 2. Поняття системного тлумачення кримінального закону

З огляду на зазначене слід віднести до основної функції приписів Загальної частини КК України регулюючу функцію, а до приписів Особливої частини КК України — охоронну функцію. Такі висновки є небезпідставними, адже статті Загальної частини спрямовані на врегулювання кримінально-правових відносин, які виникають з моменту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки злочину. Такі приписи кримінального закону відповідно регулюють загальні положення; визначають, що належить до закону про кримінальну відповідальність; поняття злочину, його види та стадії; звільнення від кримінальної відповідальності; покарання та його види; призначення покарання та ін.

Оскільки регулююча функція приписів кримінального закону в Загальній частині КК України є домінуючою, то за відповідними горизонтальними зв'язками такі приписи найбільш взаємопов'язані з приписами кримінально-процесуального закону. Такий зв'язок виникає внаслідок того, що основною функцією положень кримінально-процесуального закону є регулююча функція, яка водночас виконується у межах кримінально-правових відносин, що виникають у разі вчинення злочину.

Як ми вже зауважили, основною функцією приписів Особливої частини КК України є охоронна. Знову ж таки, для виконання цієї функції кримінальний закон пов'язаний із кримінальним процесуальним законом. Крім цього, значна частина приписів кримінального закону за системними функціональними зв'язками пов'язана із приписами адміністративного закону, а точніше із приписами, що розміщені в Основних положеннях Кодексу про адміністративні правопорушення України, оскільки і у них основною функцією є охоронна.

Як зауважує Л. Брич, між такими приписами існує співвідношення певного характеру (ми б зауважили, що це системний функціональний зв'язок — Т. К.).

Співвідношення між нормами адміністративного та кримінального закону, на думку науковця, може мати такий характер: 1) склад злочину і склад адміністративного правопорушення передбачені нормами, що конкурують між собою; 2) склад адміністративного правопорушення і склад злочину є суміжними між собою; 3) склад адміністративного правопорушення і склад злочину передбачені нормами, що перебувають у колізії[282].

На думку О. Бойка, сусідство адміністративного та кримінального права запрограмоване близькістю їх предметів і методів. У результаті на міждисциплінарній межі назбиралась значна частина схожих деліктів і вона буде збільшуватись у зв'язку із постійним ускладненням соціальної організації людства[283].

У іншій своїй праці О. Бойко зауважує, що про високу ступінь спорідненості кримінального та адміністративного права свідчить зіставлення галузевих кодексів: 1) у сфері завдань; 2) за принципами переслідування деліктів; 3) за формами вини; 4) за віком відповідальності; 5) за крайньою необхідністю; 6) на неосудністю і її правовими наслідками; 7) за загальними правилами призначення покарання; 8) за переліком пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин; 9) за строками давності та ін.[284].

Окрім цього, донедавна йшлося про існування так званої адміністративної преюдиції, повернення до використання якої залишається актуальним і сьогодні. Як зауважує В. Тацій та В. Сташис, в КК України 2001 року у статтях Особливої частини відмовились від вказівки на адміністративну преюдицію як умову кримінальної відповідальності. Така умова призводила до того, що адміністративні проступки за повторного їх вчинення автоматично визнавались злочинними діями. Значна частина норм КК України 1960 року, якими були передбачені формальні склади злочинів (це стосується і норм з адміністративною преюдицією), трансформовані в новому кодексі в норми, які мають матеріальні склади злочинів[285].

Про проблеми, які виникали під час внесення змін до кримінального закону статей із адміністративною преюдицією, вказувала і С. Коліна, яка зауважувала, що законодавець, декриміналізуючи у 1982 році повторну дрібну спекуляцію, у 1986 році знову включає її в КК, проте з подвійною адміністративною преюдицією. Такі зміни пояснюються неврахуванням думки вчених під час розробки та обговорення законопроектів[286]. Проте частина науковців знову порушує питання з приводу повернення адміністративної преюдиції. Наприклад, О. Бойко звертає увагу науковців та законотворців на те, що доктрина має повернутись до обговорення питання необхідності і межах використання міжгалузевих преюдицій — на благо юриспруденції та для посилення кримінально-правових заборон[287].

Низка науковців вважають, що до функціонального призначення кримінально-правових відносин належать регулятивні та охоронні правовідносини[288]. А. Козявін зауважує, що традиційно право наділяють юридичними функціями (регулятивною та охоронною) і соціальними функціями, перелік яких і термінологія для їх позначення в юридичній літературі ще до кінця не визначені. Щодо соціальних функцій права загалом, то науковець визначає економічну, політичну, ідеологічну, культурно-історичну і функцію соціального контролю[289].

Б. Разгільдієв заперечує факт наявності регулятивних відносин у кримінальному праві, з чим ми категорично не погоджуємось. Він зауважує, що кримінальне право за своєю сутністю не може бути регулятивним, а тому і не може зумовлювати регулятивні правовідносини[290].

Ми не можемо погодитись із вказаними положеннями, оскільки вони можуть видатися правильними лише під час розгляду Особливої частини КК України. Наприклад, зокрема в Загальній частині КК України визначаються загальні положення, вина та її форми, обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його види й ін. Водночас і в Особливій частині КК України є норми, які свідчать про існування регулятивних правовідносин. Наприклад, до регулятивних можна віднести відносини, що виникають у разі застосування ч. 4 ст. 307 КК України щодо «особи, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання…», проте вони не виключають наявність охоронюваних відносин, що виникають у разі застосування цієї статті, та спрямовані на розкриття «злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом.» та збереження суспільних відносин, що оберігаються кримінальним законом.

Кожен науковець має власну думку з приводу того, як мають називатися зв'язки між нормами і чим вони характеризуються. Наприклад, Г. Чернобель вважає, що це логічні зв'язки. Він зауважує, що логічна взаємообумовленість правових норм на різних рівнях їх змістовного функціонування, їх різноманітні логічні зв'язки і взаємовідносини (галузеві і міжгалузеві) — універсальний логічний параметр нормативно-правової системи. Кожна правова норма — визначене кільце в загальній нормативній ланці чинного законодавства. У процесі функціонування, на думку науковця, вона логічно пов'язана з арсеналом інших норм права і реалізується повною мірою лише в межах цілісного нормативно-правового утворення[291].

З цього приводу можемо зауважити, що мислення — процес логічний. Фактично будь-які дії з розміщення норм права в тій чи іншій частині маси законодавства має бути логічним.

Як зазначається у тлумачному словнику, одним із тлумачень поняття «логіка» є «внутрішня закономірність» або «хід міркувань, умовиводів»[292]. Оскільки законодавство (зокрема кримінальний закон) є системою, то відповідно зв'язки між елементами системи (а також і структури системи) мають бути логічними. Тут враховується юридична сила норми; юридична сила нормативного акта; галузь права (тобто сфера впливу норми права та предмет її впливу) та ін. Проте законодавство є системою, яка певною мірою створюється суб'єктивно. Ознакою системи є існування її взаємопов'язаних елементів і ці елементи пов'язані саме системними зв'язками, які за своєю природою ніяк не суперечать законам формальної логіки. Отже, у своєму дослідженні щодо цієї категорії зв'язків ми переконані у необхідності назви «системні» зв'язки та «системоутворюючі» зв'язки.

П. Недбайло наполягає на тому, що для з'ясування дійсного змісту норми права важливе значення має логічний зв'язок норм права, який відрізняється від системного тим, що зміст норми права розкривається тут не на підставі місця, яке займає норма в системі цього акта, а на основі загальних принципів законодавства, тобто ширшого зв'язку норм права. У цьому і полягає особливість логічного способу тлумачення, а саме: у зіставленні правової норми, що тлумачиться, з іншими нормами в аспекті загальних вимог права[293].

Зв'язки кримінального закону із його принципами частина науковців вважає за необхідне відносити до функціональних зв'язків. Проте, на нашу думку, із цією позицією можна було б погодитись, якби такі принципи були чітко прописані у КК України. Оскільки нині вони не закріплені як такі у кримінальному законі, а лише виокремлюються науковцями серед інших його приписів, то вважаємо за необхідне дослідити їх окремо.

Зв'язки правових категорій кримінального закону з принципами. Значну увагу науковцями приділено встановленню структурних, функціональних та логічних зв'язків, оскільки вони є більш вираженими і завдяки цьому зручними для дослідження. Проте вплив на кримінальний закон загалом та на окремі його структурні частини здійснюють також принципи кримінального закону та принципи права. Як відомо, у КК України ці принципи не винесено в окремий розділ чи статті кодексу[294], як виокремлено в деяких інших сусідніх країнах, але унаслідок цього взаємозв'язок не стає меншим.

Питання дослідження окремих принципів вивчали низка науковців[295], для нашого ж дослідження найбільш цікавим є врахування законодавцем зв'язку кримінального закону з відповідними принципами під час формулювання його приписів і те, як можна використовувати такі зв'язки під час системного тлумачення кримінального закону.

На думку О. Бойка, в кримінальному законі наявні прямі вказівки про його зовнішні детермінанти. Наприклад, системний вплив середовища згадується в таких позиціях та варіантах: 1) пряма залежність КК від Конституції та міжнародного права; 2) обіцянка ігнорувати різноманітні варіанти соціальної ідентифікації злочинця з метою досягнення ідеалу рівності; 3) кримінальна відповідальність і покарання залежать від обставин, зовнішніх для злочину; 4) зв'язок кримінальної відповідальності з місцем злочину, фактом його засудження в іншій державі і наявності відповідних договорів; 5) ставка на вік і стан здоров'я та ін.[296]. М. Клейменов говорить про зв'язок кримінального закону із кримінально-правовим прогнозуванням[297]. Є. Прянішніков зауважує на те, що законодавчий акт знаходиться у складній системі зв'язків з низкою інших явищ. Одним із таких зв'язків є така єдність: явище дійсності — поняття — термін. Основним, визначальним та первинним у цій єдності є дійсність. Поняття є відображенням дійсності у свідомості людей, а термін є словесним виразом поняття. Іншою ознакою цієї єдності є те, що непостійним та мінливим елементом у ній є явище дійсності, більш незмінними поняття і найбільш стійкими є терміни[298].