Розділ 2. Поняття системного тлумачення кримінального закону

Водночас Є. Письменський, О. Черданцев вважають, що кримінально-виконавчі та кримінально-процесуальні правовідносини є похідними від кримінально-правових і співвідносяться з ними як форма і зміст[250].

В. Божьєв та Е. Фролов ключове місце у взаємозв'язку кримінально-правових норм та норм кримінального процесу надають нормам кримінального закону, адже саме кримінально-правові відносини можуть стати передумовою виникнення кримінально-процесуальних відносин[251].

Схожої позиції дотримуються і М. Палій та Є. Назимко, які зауважують на те, що якби не було кримінального права, то кримінально-процесуальне було б безпредметним[252].

О. Бойко ж зауважує, що галузь кримінально-процесуального права недавно виокремилась з кримінального права, а тому донині має потребу опиратись на регулювальні можливості основної чи первинної галузі[253].

Отже, юридична сила кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законів є однаковою, хоча кримінальний процесуальний та кримінально-виконавчий є похідними щодо кримінального закону.

До горизонтальних міжгалузевих зв'язків слід віднести зв'язки кримінального закону з такими галузями законодавства, як цивільне, адміністративне, екологічне, податкове, оскільки кримінальний закон регулює ті ж відносини, що і зазначені галузі. Зазвичай з цими галузями законодавства взаємодіють приписи Особливої частини кримінального закону, на що зауважують такі науковці, як М. Бару, О. Бастрикіна, Ю. Баулін, А. Безверхов, В. Борисов, Л. Кривоченко, В. Лук'янов, Н. Пікуров та інші.

Зв'язки субординації, координації. На думку В. Афанасьєва, структурні зв'язки бувають координаційними (забезпечують упорядкованість компонентів одного рівня організації) і субординаційними (спрямовані на підпорядкування компонентів різних рівнів)[254].

Отже, структура соціальної організації характеризується такими типами відносин компонентів, як субординації та координації.

Як відомо, субординація (пізньолатинське subordinatio, від лат. sub — під і ordination — упорядкування, приведення в порядок, організація) — вид службових відносин, що передбачає обов'язковість для нижчої за рангом (посадою, званням) службової особи виконання рішень (наказів) і вимог вищої особи, а також дотримання у цих правовідносинах правил службової дисципліни, етики і відповідальності.

В юридичній науці і практиці термін «субординація» використовується також для характеристики взаємовідносин між органами управління нижчого і вищого рівнів та взаємозв'язків (ієрархії) нормативно-правових актів різної юридичної сили: законів, указів Президента України, постанов Уряду тощо[255].

Координація (пізньолатинське coordinatio, від латинського co… — префікс, що означає спільність, сумісність, і ordination — упорядкування) — узгодження, поєднання, приведення до певного порядку чи відповідно до поставлених завдань частин чогось (понять, дій, речей тощо). Є функцією соціального управління, яка полягає в узгодженні, впорядкуванні різних частин системи управління. Координація у державному управлінні — одна з управлінських функцій, зміст якої полягає у забезпеченні впорядкування взаємозв'язків і взаємодії між учасниками процесу державного управління з метою узгодження дій та об'єднання зусиль на вирішення загальних завдань[256].

Як ми вже неодноразово зауважували, кримінальний закон повною мірою володіє ознакою системності кримінально-правових норм, які, своєю чергою, є ієрархічними і внутрішньоорганізованими.

Організованість, як зауважує Є. Тєнчов, передбачає інтеграцію цих норм в інститути і координацію між останніми, а ієрархічність — наявність між інститутами відносин субординації[257]. Як зауважує науковець, однією із закономірностей формування і функціонування системи права є виокремлення законодавцем у структурі кримінальних кодексів Загальної та Особливої частин, кожна з яких закріплює різні види кримінально-правових інститутів. Відтак у кримінальному законі правомірно закріплюють у структурі кодексів дві підсистеми юридичних інститутів (загальну і спеціальну). Підсистема інститутів Загальної частини кримінального закону має ієрархічний характер. Її утворюють: основний інститут функцій, визначені ним генеральні інститути злочину та покарання і деталізуючі їх загальні інститути. Між загальними інститутами одного рівня існують зв'язки координації[258].

Досліджуючи зовнішні зв'язки кримінального закону варто взяти до уваги ієрархію органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Хоча кримінальне законодавство становить лише КК, проте вплив усіх органів влади на нього через прийняття певних нормативних актів, так чи інакше пов'язаних з ним, є постійним. Згідно з яким саме законом чи іншим нормативно-правовим актом потрібно діяти у тій чи іншій ситуації, якому з них надати перевагу ми можемо вирішити, лише правильно визначивши зв'язки кримінального закону, а точніше його окремого припису, з тим чи іншим нормативним актом, що займає вище місце в ієрархії нормативно-правових актів серед інших, які також перебувають у взаємозв'язку з приписом кримінального закону, та має вищу юридичну силу порівняно з ними.

Хоча ми у своїх дослідження обґрунтували необхідність віднесення зв'язків координації та субординації до структурних зв'язків, частина науковців мають іншу позицію щодо цього питання. Зокрема, як зазначає Л. Тіунова, структура будь-якої системи безпосередньо пов'язана з її функціонуванням[259], такої ж позиції дотримується і Р. Тополевський[260], а С. Полєніна зазначає, що зв'язки координації та субординації слід відносити до функціональних зв'язків будь-якої органічної системи. Прикладом координаційного зв'язку в системі законодавства науковець наводить відносини між галузями законодавства, а прикладом субординаційних (ієрархічних) зв'язків — зв'язки, що формуються в межах однієї галузі законодавства між простими та кодифікаційними актами. Водночас дослідниця здійснює поділ зв'язків функціонування на предметно-функціональні (до яких відносить зв'язки координації та субординації) та зв'язки управління[261]. Проте з наведеного С. Полєніною видається неможливим розмежування зв'язків субординації та зв'язків управління, адже роз'яснення їх змісту науковцем ідентичне.

Значна частина науковців надає перевагу дослідженню функціональних зв'язків над структурними, пояснюючи це великою кількістю досліджень структурних зв'язків. До таких науковців можна віднести Ю. Власова, І. Спасибо-Фатєєву, О. Черданцева[262].

Проте їх дослідження стосувались права загалом та тлумачення права. Ми ж здійснюємо дослідження стосовно системного тлумачення кримінального закону, де основне місце займає структура статті кримінального закону, структура кримінального закону, його зв'язки та система кримінального закону, якою він є. Не заперечуючи необхідність дослідження функціональних зв'язків, ми водночас і не ідеалізуємо їх.

Як зауважує В. Кірін, якщо припис є частиною цілого, складовою закону, галузі законодавства, то і дії припису, виконання покладених на нього функцій не є ізольованими і завжди пов'язані з діями інших приписів. Відтак між приписами існують закономірні, такі, що ґрунтуються на системності, зв'язки, які науковець називає функціональними. Ми цілком погоджуємося з його позицією у тому, що виявлення зв'язків між приписами слід розглядати як необхідну умову застосування чинних приписів і розробки законопроектів[263].

Вважаємо, що досліджувати функціональні зв'язки кримінального закону слід з огляду на такі його елементи: припис кримінального закону, кримінальний закон.

О. Черданцев[264] та Ю. Власов[265] пропонують науковцям особливо під час використання системного способу тлумачення зауважити на функціональні зв'язки між нормами права.