Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

Вони зауважують, що нові статті КК можна розміщувати в кінці кодексу, водночас зберігаючи простоту нумерації, проте таке буде лише ускладнювати процес уніфікації, буде порушено структуру Особливої частини, і застосування КК ускладниться[148].

Унаслідок недостатньої систематизованості законодавства та окремих елементів цієї системи виникають значні труднощі під час їх тлумачення та правозастосування.

Як прогнозує М. Хавронюк, проблема досконалої структури Особливої частини КК України буде існувати ще тривалий час[149] і з урахуванням зарубіжного досвіду пропонує нову структуру КК України[150].

Ми підтримуємо позицію С. Шапченка, який виокремив такі моменти, де можна і потрібно здійснювати узгодження:

1) в межах окремих статей КК, їх окремих частин, пунктів чи приміток;

2) окремого інституту Загальної частини КК України (співучасть у злочині, множинність злочинів та ін.);

3) окремого розділу Особливої частини КК України;

4) декількох інститутів Загальної частини;

5) деяких розділів Особливої частини КК України;

6) Загальної частини загалом;

7) Особливої частини загалом;

8) Загальної та Особливої частин КК загалом.

Таке узгодження може здійснюватись на концептуальному, спеціально-юридичному і технічно-юридичному рівнях[151].

Такої ж позиції дотримуються і П. Андрушко[152] та А. Безвєрхов[153]. Як вказує С. Шапченко, об'єктом узгодження можуть бути будь-які «фрагменти» КК — назви розділів, назви статей, зміст окремих статей, їх окремих частин, пунктів та приміток; метою таких дій є усунення суперечностей між такими «фрагментами», подолання їх неповноти та інших виявів несистемності.

Крім цього, на думку П. Андрушка, необхідне узгодження положень проектів законів про внесення змін і доповнень до КК, обумовлених необхідністю імплементації в національне кримінальне законодавство положень міжнародних договорів (конвенцій), згоду на які надано законодавчим органом шляхом їх ратифікації, а також узгодження положень КК України, які знаходяться в його статтях з бланкетною диспозицією, з положеннями основного (регулятивного) законодавства, яким визначається правомірність або неправомірність тих чи інших дій, відповідальність за незаконне вчинення яких передбачена відповідними статтями КК України, і насамперед узгодження вживаної термінології.

Ми погоджуємось із твердженням П. Андрушка, який зазначає, що системне узгодження КК України є дуже важливим правилом законодавчої техніки і від його дотримання залежить «якість» самого кримінального закону[154].

Сфері термінології кримінального закону присвячує своє наукове дослідження понятійного апарату Особливої частини КК України З. Тростюк[155]. Висновки, окреслені в монографічному дослідженні щодо кримінально-правових термінів, близькі нам за своєю суттю.

Варто виокремити кілька ознак, які обґрунтовано можна вважати основними під час здійснення тлумачення приписів кримінального закону як цілісної системи, а саме:

1) кримінально-правовий термін має бути однозначним. Одному кримінально-правовому поняттю має відповідати один кримінально-правовий термін, і навпаки, різні поняття та категорії повинні позначатися відмінними кримінально-правовими термінами;

2) кримінально-правовий термін відрізняється стійкістю. Якщо законодавець визнав за необхідне ввести певний кримінально-правовий термін, він повинен послідовно використовуватися у всьому тексті Особливої частини КК України;