Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

3) для кримінально-правового терміна є характерною системність, тобто взаємозв'язок з іншими термінами термінологічної системи Особливої частини КК[156].

Аргументи з цього приводу були вже висунуті П. Андрушком[157], слушними у цьому разі є також висловлювання таких науковців, як Д. Керімов[158], Л. Кругліков, М. Міхаєва[159], Л. Смірнова[160], Ю. Петров[161] щодо підтримки точності, простоти та чіткості юридичної мови.

Недостатня системність термінології, викладеної в КК України, — лише один із виявів того, що кримінальний закон тільки в ідеалі можна назвати системою. Проте проблема не лише в тому, чи може бути кримінальний закон системою, а в тому, що він є складовою більшої системи — системи законодавства. З огляду на вказане, слід охарактеризувати такі терміни, як система законодавства, законодавство про кримінальну відповідальність.

Розглядаючи чинний КК України, а саме ч. 1 ст. 3, читаємо, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. На думку М. Хавронюка, з указаних положень можна зробити висновок, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність — це один кодифікований закон і єдине джерело кримінального права — це КК України[162].

Хоча питання джерел кримінального права не є предметом дослідження, з огляду на погляди Л. Круглікова та О. Спірідонової щодо КК Російської Федерації від 1996 р. та, проектуючи їх висновки на КК України, бачимо, що окрім Кодексу, який є серцевиною, ядром кримінального законодавства, до джерел також належать: а) конституційні положення кримінально-правового характеру; б) кримінально-правові положення міжнародних договорів України, які не потребують прийняття внутрішніх державних актів застосування; в) окремі нормативні акти СРСР, які поки чинні на території України; г) кримінальні закони, які втратили свою силу щодо діянь, учинених в майбутньому, але розповсюджених на діяння, вчинені в минулому (в період дії цих законів) та інші[163].

Також беззаперечним є те, що хоча нові закони, які передбачають кримінальну відповідальність і підлягають включенню в Кодекс, допускають певний відрізок часу до моменту їх фактичного включення в комплексний закон, проте цей факт не зупиняє їх дії.

Як відомо, існує багато варіантів класифікації систем. На думку О. Старіша, системи поділяються на: 1) закриті та відкриті (залежно від рівня взаємодії системи та середовища); 2) статичні й динамічні; 3) фізичні і концептуальні; 4) природні і штучні (штучні, своєю чергою, поділяються на технічні та людино-машинні (відповідно до структури і функціонування); 5) складні, великі і прості системи[164].

З огляду на це, видається, що кримінальний закон — відкрита, динамічна, концептуальна, складна, штучна система. Підставою для визначення кримінального закону відкритою системою є те, що КК України становить законодавство України про кримінальну відповідальність, а згідно з ч. 2 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність, ухвалені після набрання чинності Кодексу, включаються до нього після набрання ними чинності.

Отже, до кримінального закону відповідно можна вносити зміни та доповнення. Водночас внесення таких змін можливе лише Верховною Радою України, що забезпечує стійкість та цілісність кримінального закону як системи.

Динамічною системою кримінальний закон можна охарактеризувати, оскільки навіть за короткий термін з моменту прийняття КК України до нього внесено у 2002 році зміни двома законами про кримінальну відповідальність; у 2003 році — десятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2004 році — п'ятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2005 році — дев'ятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2006 році — сімома законами про кримінальну відповідальність; у 2007 році — шістьма законами про кримінальну відповідальність; у 2008 році — п'ятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2009 році — сімнадцятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2010 році — шістнадцятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2011 році — п'ятнадцятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2012 році — десятьма законами про кримінальну відповідальність; у 2013 році — шістьма законами про кримінальну відповідальність. Концептуальною систему кримінального закону можна вважати завдяки тому, що вона, на відміну від фізичної, існує в просторі розумовому і є сукупністю зорганізованих ідей, тоді як фізичні системи заявляють про своє існування на фізичному рівні. Звичайно, кримінальний закон є штучною системою, оскільки створений людьми для задоволення власних потреб. Крім цього, кримінальний закон — складна система, бо він є складовою великої системи — системи законодавства, яка має в підпорядкуванні прості системи.

З огляду на особливе значення системи кримінального закону та системи законодавства, відповідного статусу слід надати системному підходу під час пізнання положень кримінального закону. Відомо, що структура наукової методології різноманітна.

Відтак вона дозволяє розрізняти такі різновиди методів пізнання:

а) всезагальні (філософські);

б) загальнонаукові, якими користуються всі або більшість областей пізнання;

в) спеціальнонаукові.

У вказаному переліку рівнів методологічних засобів системний підхід має загальнонауковий характер і його можна ефективно використовувати в різноманітних галузях наукового пізнання.

Об'єктом системного дослідження є явища дійсності, які утворюють систему[165].

Ґрунтується системний підхід на пізнанні всезагальних ознак реальної дійсності і є пізнавальним інструментом для їх адекватного вивчення[166].

Системний підхід як один із загальнонаукових методів пізнання дійсності отримав розповсюдження ще в радянській юридичній науці. Зацікавлення до нього виявляють В. Кузьмін[167], Л. Тіунова[168], О. Черданцев та ін., оскільки такий підхід досить повно відображає взаємозв'язки явищ та предметів у суспільстві, їх взаємний вплив один на одного. Як зазначає Л. Тіунова, необхідність у цьому підході виникає у зв'язку із потребою у комплексному вдосконаленні соціальних процесів і механізмів. Виникає необхідність переходу від системних досліджень окремих феноменів правової матерії до осягнення механізмів їх взаємодії, розкриття складних процесів на основі аналізу їх структури[169].

Системний підхід завжди використовувався науковцями, проте дослідженнями Б. Ганьби, встановлено, що увага до цього напряму поступово зменшилась у 1960-80-х роках. У спеціальній літературі майже не друкувались наукові праці, присвячені цій проблемі[170].