Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

4) історичний спосіб. Водночас в окремих науковців ідеться не про способи тлумачення, а про засоби, методи, прийоми[109].

Зауважимо на те, що у тлумачному словнику «спосіб — певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось»[110], «засіб — спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити щось»[111], «метод — прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності»[112].

З огляду на вказане, найбільш доречним є використання поняття «спосіб», адже засіб вказує на використання лише одного прийому, а не на можливість використання їх сукупності, а метод не передбачає досягнення відповідної мети, яка є обов'язковою для способу.

Як відомо, можна виокремити три види порівняльних висновків про результат з'ясування змісту норми права: 1) адекватне тлумачення; 2) розширювальне тлумачення; 3) обмежувальне тлумачення.

Процес роз'яснення норми права поділяється на два основні види: офіційне та неофіційне тлумачення. Цікаву думку, яку, як ми вважаємо, слід використовувати і під час законотворення, висловлено в роз'ясненні терміна «тлумачення міжнародних договорів», а саме, що договір має тлумачитись добросовісно згідно з наданням термінам їх звичайного значення[113].

В. Борисов зазначає, що тлумачення закону про кримінальну відповідальність полягає у з'ясуванні і всебічному розкритті його змісту для точного застосування[114].

Частина науковців висловлюють думки на підтримку вживання терміна «тлумачення права»[115], а інші — «тлумачення норм права»[116] чи «тлумачення закону»[117]. Ю. Власов вважає, що для практичної мети більш придатним є термін «тлумачення норм права», оскільки він не викликає принципових зауважень за сутністю[118]. Ми, своєю чергою, з огляду на наявні позиції науковців та із врахуванням специфіки нашого дослідження, вважаємо за необхідне оперувати терміном «тлумачення кримінального закону». Крім цього, закон, на відміну від права, є чітко визначеним, закріпленим та більш доступним для дослідження. Вважаємо, що найперше слід дослідити тлумачення кримінального закону, а тоді вже аналізувати кримінальне право. Саме на основі тлумачень кримінального закону ухвалюються рішення у кримінальних справах, а дослідження тлумачення кримінального права стає в основному надбанням науки, а не практики.

Щодо системного тлумачення, яке є предметом нашого дослідження, то зазначимо, що у більшості підручників з кримінального права, наукових працях, а також юридичних словниках замість терміна «системне тлумачення» вживається «систематичне тлумачення»[119], що абсолютно невірно, оскільки систематичність означає повторюваність певного явища, а не його місце серед інших явищ. На думку П. Матишевського, такий термін, як «систематическое толкование», було помилково вжито багато десятиліть тому в російськомовних джерелах, після чого він традиційно некритично відтворюється.

Термін же «системний» (щодо тлумачення кримінального закону) — це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями цього чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді й в усій національній правовій системі[120].

Водночас погодитися із змістом, який вкладають науковці у підручниках із кримінального права у системне тлумачення кримінального закону, важко, адже воно є значно обмежене. Зокрема, у підручниках системне тлумачення розкривається як з'ясування змісту закону про кримінальну відповідальність через порівняння його з положеннями цього чи інших законів[121].

Маємо визнати, що юристи-практики здебільшого зауважують, що хоча вони потребують тлумачення кримінального закону, проте використовують для такого тлумачення лише коментарі до КК України, оскільки видатні науковці сьогодення присвятили свої дослідження тлумаченню КК України і результати їх наукових праць викладені там.

Проте кількість не завжди означає якість. На нашу думку, точно діяти згідно з даними коментарів під час застосування кримінального закону не можна, оскільки невідомо, наскільки якісно викладено коментар до певної статті і чи становить він особисту думку окремого науковця, чи результат системного опрацювання низки законів. Про можливі перешкоди, які виникають у користувача коментарів окремих статей КК України, О. Марін зауважує, що жоден із досліджених ним способів коментування не може бути визнаний таким, що адекватно відображає правову природу юридичної конструкції кримінального закону[122]. Така позиція відстоюється й іншими науковцями[123].

Позитивним, з огляду на зазначене, вважаємо такий виклад коментаря, де відображено, на чому ґрунтуються висновки, зроблені авторами, або подано витяги з відповідних нормативно-правових актів. Відтак у Науково-практичному коментарі КК України за редакцією М. Мельника, М. Хавронюка[124] після кожної статті зазначається перелік законів та нормативно-правових актів, які стали підґрунтям для коментування цієї статті. За допомогою таких вказівок кожен бажаючий, незважаючи на значний обсяг законодавства України, має можливість переконатися у доцільності висновків, зроблених під час коментування, та у правильності тлумачення певної статті авторським колективом.

Одним із прикладів викладу пов'язаних із статтею КК України нормативно-правових актів є напрацювання Г. Яремко, викладені у додатках до дисертаційного дослідження щодо Особливої частини КК України[125].

На думку М. Мельника, коментатори закону звільняють практичних працівників від значного обсягу аналітичної діяльності щодо розуміння закону, полегшуючи їм процес застосування кримінального закону.

Проте існують загальні проблеми коментування кримінального закону, які необхідно враховувати під час використання того чи іншого коментаря, а саме: якість самого кримінального закону та його статус; значна чисельність існуючих коментарів; коментування кримінального закону традиційно не обмежується лише тлумаченням конкретних положень КК, а й передбачає рекомендації щодо кваліфікації злочинів за їх сукупністю, врахування особливостей відповідальності за той чи інший злочин, вчинений у співучасті чи на стадії підготовки або замаху, відмежування конкретного злочину від суміжних злочинів та інших правопорушень; системний характер законодавства та його нестабільність[126].

Треба також враховувати і той факт, що дуже часто звичайний правозастосувач має у користуванні надзвичайно малу кількість коментарів, унаслідок чого не може порівняти позиції декількох науковців, які тлумачать приписи кримінального закону для ухвалення правильного рішення.

Дійсно, сьогодні науковці-правники не мають змоги упоратись із величезною кількістю нормативно-правових актів. Аналітичні методи окремих наукових дисциплін, які спрацьовують під час вивчення окремих явищ і процесів, не відповідають вимогам сучасної науки.

Виникло питання розробки нової парадигми досліджень, яка допомогла б з'ясувати усі горизонтальні і вертикальні зв'язки між окремими явищами і процесами, дати якісну оцінку тлумачень, наданих у чисельних джерелах, щодо змісту тієї чи іншої статті кримінального закону.

Питання системного тлумачення кримінального закону не є новим для науки кримінального права і отримало належне визнання під час офіційного тлумачення[127], проте залишається низка положень, які потребують свого вирішення: