Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

Як зауважує Т. Подорожна, юридична герменевтика — це наука про розуміння, тлумачення та застосування змісту законодавчого тексту, яка визначає семантичні прийоми його формулювання і сприйняття[90].

П. Рабінович вважає, що юридична герменевтика набуває особливої актуалізації, оскільки у деяких сучасних працях з філософії права герменевтичному підходу надається мало не визначальне значення в обґрунтуванні й оцінці природних явищ. Науковець підтримує думку, що герменевтика має стати так званою «універсальною мовою»[91]. П. Рабінович вказує, що герменевтика — загальна теорія розуміння і має «виходи» мало не на всі етапи та зони правового регулювання, що є підставою для застосування цієї науки в загальнотеоретичному правознавстві.

Крім цього, в герменевтиці нині вироблено такі поняття, положення, методики, процедури, використання котрих дозволяє піднести наукову і практико-прикладну розробку тлумачення юридичних норм на якісно новий рівень. Йдеться, наприклад, про поняття смислу, поняття інформативності тексту та класифікацію текстів залежно від цієї ж властивості, а також про такі поняття, як адекватність смислової інтерпретації, інтерпретаційна модель, інтерпретаційний «зсув» (здвиг), переосмислювання («перекодовування») тексту, рівень семіосоціопсихологічної підготовки суб'єктів, семіосоціопсихологічна група.

Зазначені поняття дозволяють, зокрема, виявити ступінь відповідності тлумачення закону задуму (волі) законодавця, рівень інформативності закону, ступінь підготовленості, здатності адресатів законів до його адекватного тлумачення та ін.[92]. Частина науковців розуміють юридичну герменевтику як тлумачення юридичних норм[93].

В широкому розумінні тлумачення визначають як пізнавальний процес, спрямований на розуміння та пояснення явищ природи або суспільного буття. Як зауважує О. Черданцев, термін «тлумачення» в широкому смислі може бути спрямований і на розуміння правових норм[94].

Тлумачення права є безумовно необхідним з низки причин, а саме: 1) норми права, що містяться в нормативних актах, виражаються за допомогою слів та певних формулювань; щоб зрозуміти їхній смисл та значення, а також логічний зв'язок між ними, необхідна розумова діяльність; 2) норми права мають загальний і абстрактний характер, а застосовуються до конкретних фактів та ситуацій; складність та багатоманітність останніх зумовлюють в процесі вирішення юридичних справ різноманітні питання, що належать до змісту норм права; 3) особливості формулювання норм права: їх стислість, лаконічність, можливість незбігу тексту статті зі смислом норми, використання різної спеціалізованої термінології, посилань на інші норми; 4) недосконале і неадекватне використання законодавчої техніки, відсутність якісної, точної і зрозумілої мови нормативного акта, що спричиняє неконкретність або неоднозначність формулювань тексту норми; 5) норми права регулюють суспільні відносини лише у взаємодії, тобто в системі, де дія однієї норми зумовлює дію іншої. Щоб зрозуміти дійсний смисл правової норми, необхідно знайти і дослідити її смислові зв'язки з іншими[95].

Тлумачення — багатозначний термін. З одного боку, це певний процес мислення, пізнання, спрямований на з'ясування явищ і об'єктів та результат цього процесу. З іншого, це пояснення результату з'ясування, яке має вияв у сукупності висловлювань мови, які надають зазначеним явищам і об'єктам певного значення[96].

Однак зі словом «тлумачення» можна пов'язувати особливий смисл, відтінок, позначаючи ним вільнішу, «спекулятивну» інтерпретацію — на противагу «інтерпретації», яку здійснюють з дотриманням певних принципів і правил[97].

Щодо тлумачення норм права[98], то, на думку Ю. Власова, В. Нагребельного, це інтелектуально-вольова діяльність, спрямована на з'ясування (усвідомлення) і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої у нормі права, а також результати цієї діяльності. У правовому регулюванні роль тлумачення норм права обмежується правильним розумінням дійсного змісту норми права та його розгорнутим, обґрунтованим роз'ясненням іншим суб'єктам права[99].

Ми схильні до поданого визначення, хоча в деяких словниках та довідниках під час роз'яснення вказаного терміна немає положень про включення до нього результаттів діяльності з'ясування і роз'яснення волі законодавця[100], а сама «воля законодавця» прирівнюється до «змісту норм права»[101]. Крім того, у деяких юридичних словниках відсутні взагалі такі терміни, як тлумачення чи інтерпретація, відповідно і їх роз'яснення[102].

Окремі науковці вважають, що під тлумаченням у власному значенні цього слова слід розуміти усвідомлення змісту норм права, оскільки саме усвідомлення відображає гносеологічну природу тлумачення, його спрямованість на пізнання смислу правових явищ. Що стосується роз'яснення, то воно визначається як подальший етап після тлумачення[103]. Нормативно-правові акти, які є результатом тлумачення, називають деколи інтерпретаційними актами.

У контексті тлумачення науковці також говорять і про аналогію. Щодо аналогії у кримінальному законі, то ч. 4 ст. 3 КК України передбачає: «Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено». Проте чи насправді це так? Сумніваємось. Звичайно, у значній кількості випадків аналогію застосувати неможливо, але у низці випадків цілком реально.

Як зауважує О. Черданцев, на практиці нерідко простежується використання аналогії як логіко-систематичного прийому розкриття змісту норм права[104]. Таке застосування аналогії можливе у разі включення до змісту диспозиції статті кримінального закону висловів «інші обставини», «інші тяжкі наслідки», «інші дії» тощо. Такої ж думки дотримується В. Грищук, який зазначає, що можливість своєрідної аналогії збережена (прихована) шляхом застосування оціночних понять у нормах кримінального закону, тлумачення (оцінка) яких є переважним правом суду[105].

О. Панчак із цього проводу зауважує, що використання таких умовиводів за аналогією у тлумаченні є не лише допустимим прийомом, але й корисним, оскільки забезпечить системність, несуперечність у тлумаченні та однаковий підхід до розуміння схожих положень[106]. В. Навроцький обґрунтовує позицію про допустимість аналогії у процесі застосування положень Загальної частини КК України[107].

Чи можна говорити про те, що застосування закону за аналогією є тлумаченням? Вважаємо, що така позиція є необґрунтованою, адже під «застосуванням закону за аналогією» розуміють застосування його за існування прогалин у законодавстві, тобто застосування до законодавчо неврегульованої ситуації тих положень закону, які регулюють найбільш схожі відносини[108].

Саме завдяки тлумаченню приписів кримінального закону у його зв'язках можна виявити такі прогалини, а тоді ухвалювати рішення про можливість їх тлумачення за аналогією.

Процес з'ясування здійснюється за допомогою таких способів тлумачення:

1) логічний спосіб;

2) мовний спосіб;

3) системний спосіб;