Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

У кримінальному праві відповідні дослідження здійснюють В. Козяр («Постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування кримінального законодавства: теоретико-прикладні проблеми»), О. Дрючин («Офіційне тлумачення законів України про кримінальну відповідальність у механізмі кримінально-правового регулювання»), О. Панчак («Доктринальне тлумачення закону про кримінальну відповідальність»)[71].

Системне тлумачення частково розглядали всі науковці, які досліджували тлумачення права або тлумачення норм права (чи закону) загалом. Проте такі дослідження були поверхневими і потребують додаткового опрацювання. Зокрема не було здійснено чіткого розмежування системного та інших способів тлумачення, не було чітко виокремлено його поняття, унаслідок чого без належної уваги залишились проблеми встановлення відповідних його прийомів та правил.

Незважаючи на достатню увагу науковців до тлумачення права та тлумачення закону, спостерігаємо підміну використання суміжних понять із тлумаченням, зокрема науковці часто оперують термінами «герменевтика» та «інтерпретація», окремі науковці використовують такі терміни, як «коментар» (коментування) та «семантика». З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне розмежувати поняття, які криються під цими термінами.

Дослідження понять, окреслених вказаними термінами, проводяться досить ґрунтовно, а особливу популярність має термін тлумачення норм права (а також тлумачення права). Наприклад, у науковій літературі з цього приводу існують публікації таких науковців, як Ю. Власов, В. Волвенко, С. Лисенков, П. Рабінович, О. Черданцев та ін.

На цьому етапі розвитку суспільства нової актуальності набуває термін герменевтика, зокрема герменевтика юридична, про що свідчать публікації С. Квіта, О. Марченко, П. Рабіновича, В. Титова та ін.

Термін коментар (лат. соmmеntаrius — записна книжка, записки, замітки, тлумачення) в юриспруденції — це тлумачення змісту законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів тощо. Вказаний термін має важливе значення для правильного розуміння права[72].

В перекладі з англійської commentary — коментар, commentator — коментатор, тлумач[73]. Вважаємо, що хоча термін «коментар» і може вживатися для заміни терміна «тлумачення нормативного акту, закону», але більш доцільним є його вживання для позначення специфічних книг, таких як Коментар до Кримінального кодексу, Кримінально-процесуального кодексу та ін.

Крім цього, коментуватися можуть і інші джерела, що містять певну інформацію.

Термін семантика (грец. — той, що означає, означую) — це розділ логіки, що вивчає поняття і судження, особливо під час запису їх у вигляді висловів формальних систем. До завдань семантики найперше належать уточнення таких загальнологічних понять, як смисл, відповідність, предмет, множинність, логічна послідовність, інтерпретація[74]. На семантичному аспекті тлумачення акцентують О. Марченко, С. Острога, Ж. Павленко, В. Титов[75].

Зазначені науковці вважають, що більшість труднощів інтерпретації пов'язані із самою мовою права, яка, незважаючи на її близькість до природної національної мови, має безсумнівну специфіку, анітрохи не меншу, ніж мова медицини. Водночас вона вкрай рідко нормується законодавством — важко, наприклад, послатися хоча б на одну норму законодавства України, що закріплює лексику і логіку тлумачення правових текстів та приписує правила розуміння і вжитку правових термінів. Тому під час повноцінної інтерпретації правових текстів потрібен вихід за межі права в царину логічних і філологічних норм, далеко не завжди взятих до уваги законодавцем і тим більше правозастосовуючими інстанціями.

Завдяки семантиці задається значення і з'ясовується смисл правових текстів.

Роз'яснення терміна інтерпретація (лат. іnterprеtаtіо — роз'яснення, тлумачення) спрямовує до терміна «тлумачення»[76]. Крім цього, у деяких статтях науковці термін «інтерпретація» вживають як синонім до терміна «тлумачення», а саме С. Лисенков[77], П. Рабінович[78], А. Селіванов[79], В. Титов[80], О. Черданцев[81] та ін., хоча з роз'яснення терміна «герменевтика» С. Квітом розуміємо, що інтерпретація є її складовою[82]. Поза межами герменевтики (наприклад, у семіотиці, для якої знак — одна з найголовніших категорій[83]) слово «інтерпретація» використовують також у деяких інших значеннях.

В перекладі з англійської іnterprеtаtіоn — тлумачення, пояснення, інтерпретація[84]. Терміном «інтерпретація» у герменевтиці зазвичай позначають усно чи письмово викладене (артикульоване) розуміння. Ю. Власов у проведених ним дослідженнях установив, що інколи науковцями висловлюються думки, що тлумачення норм права вживається у трьох різних значеннях — з'ясування, роз'яснення та інтерпретація. Під інтерпретацією у цьому разі розуміють з'ясування співвідношення обсягу норми права, що тлумачиться, з обсягом її тексту. На думку Ю. Власова, це не зовсім правильний погляд, оскільки термін «інтерпретація» значно ширший, ніж класифікація результатів тлумачення за обсягом, і тут правильніше говорити про результати, які отримує суб'єкт тлумачення після з'ясування смислу норми права[85].

Герменевтика (від грец. — пояснюю) — в теорії та філософії призначена полегшувати розуміння й інтерпретацію текстів та інших виявів людського життя.

Терміни «розуміння» та «інтерпретація» є центральними в герменевтиці. Об'єктами розуміння та інтерпретації в герменевтиці спочатку були різні тексти. Герменевтику і сьогодні часто визначають як діяльність, націлену на розуміння та інтерпретацію текстів. У вузькому значенні інтерпретація — текст про текст.

Найпоширенішими різновидами таких текстів тривалий час були коментарі у вигляді не лише з'ясування значення окремих слів, висловів чи фрагментів тексту, а й осмислення цілого твору.

Розуміння та інтерпретацію текстів пов'язували з урахуванням їх поділу на різновиди залежно від змісту — релігійні, літературні, юридичні, історичні. Це і мають на увазі, коли говорять про галузеву (регіональну) герменевтику — теологічну, філолого-літературну, юридичну, історичну[86]. Як зауважує В. Суслов, загальна герменевтика як філологічна дисципліна сформувалась у кінці XVII — на початку ХІХ ст., а філософською проблематика герменевтики стала завдяки В. Дільтею та Ф. Шлейермахеру[87].

С. Квіт виокремлює, що герменевтика, крім вказаного, створює певні правила тлумачення і способи їх застосування, сам процес інтерпретації[88].

На думку А. Колодія, категорія праворозуміння першоджерельна у юридичній герменевтиці. Це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на основі «живої історичної мови» відбувається становлення конкретного історичного права.

Юридична герменевтика тлумачить право як продукт герменевтичного праворозуміння, яке конструюється засобами мови[89].