Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону

Як зауважує О. Бойко, «вірус системних досліджень призвів до того, що за 20 років (1958–1976 рр.) наукова продукція досягла гіпнотичного рубежу в 1000 джерел, проте в наступні роки, особливо після розпаду СРСР і попереднього суспільно-економічного устрою взагалі, інтерес до системного підходу став зменшуватись»[171].

Нині цікавість до згаданого напряму, зокрема у кримінальному праві, відновлюється, про що свідчить проведення ІІ Російського Конгресу кримінального права, що відбувся 31 травня — 1 червня 2007 року на тему «Системність у кримінальному праві».

На думку О. Старіша, системний підхід — це розгляд складних, але цілісних за своєю сутністю об'єктів як систем, тобто сукупностей взаємодіючих елементів, спрямований на виявлення і вивчення типів зв'язків між елементами системи та зведення їх у єдину теоретичну картину. Системний підхід ґрунтується на основному положенні загальної теорії систем, відповідно до якого будь-який достатньо складний об'єкт із великою кількістю внутрішніх зв'язків прагне структуруватися, тобто розділитися на підсистеми, що порівняно слабо взаємодіють одна з одною. Він спрямований, з одного боку, на виявлення структури, а з іншого боку — на розкриття цілісності системи[172].

У системному підході прийнято вважати основним поняттям саме цілісність явищ[173].

Системний підхід ґрунтується на низці методологічних принципів такого змісту: 1) практично будь-який об'єкт може бути розглянутий як система; 2) існування прямих і зворотних зв'язків; 3) здатність кожної системи охоплювати сукупність елементів, одночасно виступаючи елементом більш складної системи; 4) властивості системи не дорівнюють сумі властивостей її елементів; 5) цілі окремих елементів не мають суперечити цілям самої системи; 6) ефективність системи[174].

Використання такого підходу найбільш повно відповідає реалізації у житті суті діалектичного закону про взаємозв'язок явищ і предметів у природі та суспільстві, їх взаємообумовленість тощо[175].

Коли предметом вивчення є системи з глибокою внутрішньою інтеграцією (типу організму), морфологічно і функціонально обмежені від середовища, акцентується на проблемі цілісності. Основна проблематика дослідження зосереджується навколо двох моментів: пошуку специфічних механізмів і зв'язків цілісності та визначення найбільш суттєвих і характерних форм взаємодії цілісного об'єкта із середовищем[176].

Системність знаходить своє відображення у кримінальному праві як багатоаспектному явищі — галузі права, галузі законодавства, галузі науки, навчальної дисципліни. Використання системного підходу тут обумовлюється розумінням кримінального права у будь-якому із наведених значень як цілісного системного утворення, яке формується із низки частин і множинності компонентів. Кримінальне право має багаторівневу структуру. Як галузь законодавства, воно є частиною системи іншого, більш високого рівня (системи законодавства), а його частини і більш дрібні компоненти (розділи, глави, статті), своєю чергою, становлять самостійні системи більш низького порядку[177].

Для того, щоб всебічно і повною мірою пізнати правове явище, дослідження не має бути локалізованим, ізольованим, відірваним від соціально-економічних відносин, які формуються в суспільстві. Предмет дослідження слід вивчати в межах усієї правової системи, у взаємозв'язку та взаємозалежності з іншими правовими явищами. Такий підхід дозволить правильно сформулювати завдання дослідження, допоможе зрозуміти причини виникнення, розвитку та руху досліджуваного правового явища, буде сприяти уясненню цілей і способів їх досягнення[178]. Системний підхід дозволяє вирішувати завдання, пов'язані із конструюванням системи кримінального законодавства[179]. Застосування системного підходу потребує від законодавця врахування раніше внесених змін. Ухваленню нових редакцій кримінального закону має передувати зіставлення проектованих новел із уже прийнятими[180]. Проте законодавець не завжди використовує системний підхід під час конструювання положень кримінального закону.

Загалом під час внесення змін і доповнень в систему законодавства слід брати до уваги те, що численність зв'язків у системі законодавства може не дозволити її негайно радикально переформувати. Існують залишки попередньої системи законодавства, певна інерція[181]. Таку «інерцію» щодо кримінального закону не можна вважати виправданою навіть у короткому часовому проміжку, із внесенням змін до законодавства одночасно слід враховувати і зв'язки цієї системи із кримінальним законом як її елементом.

На думку Л. Каска, відповідно до системного підходу, роль права полягає в тому, що воно є виразом зв'язків і відносин між елементами динамічної, статичної і субстанціональної систем такого об'єкта, як держава. Це обумовлено тим, що будь-яка система має три головні її складові: елементи (компоненти, частини), структура (зв'язки, відносини між елементами) і цілісність (з огляду на забезпечення елементами і структурою визначеної інтегративної якості чи ознаки об'єкта). Тому неможливо вивчати структуру якої-небудь системи незалежно від її складових елементів; структура (зв'язків, відносин) не існує окремо від елементів системи, тобто саме поняття зв'язків і відносин передбачає наявність елементів. Проте з іншого боку, дослідження елементів складу системи неможливе поза структурою. Поняття елемента системи існує лише тому, що встановлюються його зв'язки з певними іншими елементами, що забезпечують існування певної ознаки чи якості у об'єкта, що вивчається[182].

У проведених дослідженнях підтримуємо думку Н. Пікурова, який вважає, що системний підхід, як і будь-який інший спосіб пізнання істини, має сильні і слабкі сторони. До недоліків методу можна віднести закладену в ньому небезпеку надання системним ознакам начал, які зводять все лише до корисності для цілого і потребують пріоритету системи над її елементами.

У реальній дійсності системні зв'язки набагато багатші, динамічніші і не завжди передбачувані. Зміст системного об'єкта формується знизу вверх і зверху вниз, але залежно від його характеру може виникати перевага того чи іншого напрямку. Достатньо порівняти характер взаємозв'язку елементів усередині системи публічного і приватного права, щоб переконатись — все не є однотипним.

Для першого характерне переважання процесів організації, що потребує відповідно імперативного методу правового регулювання. Для другого більш прийнятними є самоорганізація, саморозвиток автономних суб'єктів, яким на основі диспозитивного методу надаються широкі можливості самостійного узгодження своїх інтересів[183].

Вивчення системи кримінального закону стає важливим не лише з науковою, але й з практичною метою, де він розглядається як органічне утворення, у якому існують елементи, взаємопов'язані один з одним.

Крім елементів та їх зв'язків, необхідно визначити характер таких зв'язків, їх зміст, системоутворюючі фактори, встановити процеси, які відбуваються всередині системи. Знання і врахування цих системних складових, факторів, процесів безпосередньо відображається у законотворчій і правозастосовній галузях. Системний підхід дозволяє вирішити завдання, пов'язані із конструюванням системи кримінального законодавства[184].

Крім цього, використання системного підходу є необхідним під час конструювання складу злочину, поза як передбачає:

1) врахування під час створення складу злочину його системних зв'язків з іншими правовими галузями;

2) врахування системоутворюючих зв'язків з іншими приписами кримінального права;

3) врахування під час формування складу злочину системних властивостей самого складу[185].