Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Крім вказаних державних органів нагляд за дотриманням батьками прав та законних інтересів дітей здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді шляхом здійснення ними соціальної роботи, соціальної профілактики та соціального інспектування. Вказані заходи здійснюються відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. Вони спрямовані на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей, задоволення культурних та духовних потреб, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та запобігання такому впливу, здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів. За результатами соціального інспектування центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді мають право порушувати перед відповідними органами клопотання про застосування передбачених законодавством санкцій до громадян у разі порушення ними законодавства стосовно дітей (ст. 12 Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»).

Таким чином, в Україні створена розгалужена система державного контролю, що забезпечує право дитини на належне батьківське виховання шляхом попередження, виявлення та припинення правопорушень, які чиняться батьками у сфері сімейного виховання. Перелічені органи мають право притягати батьків до кримінальної або адміністративної відповідальності, клопотатися перед відповідними органами про притягнення батьків до відповідного виду відповідальності, а орган опіки та піклування та прокурор мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України).

4. Право дитини противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї є елементом права дитини на належне батьківське виховання, але правовий механізм його здійснення встановити досить важко. Це обумовлено тим, що неналежне виконання батьками своїх батьківських обов'язків є порушенням прав дитини. Дитина може захистити свої права у юрисдикційному порядку, який передбачений частинами 3 та 4 коментованої статті або шляхом самозахисту.

Під правом фізичної особи на самозахист у правовій літературі розуміється «можливість у разі порушення свого права або інтересу, права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Можливість самозахисту є одним з елементів права на захист».

Хоча у деяких нормах СК України і передбачається право певних осіб на самозахист, глава 2 СК України серед інших способів захисту сімейних прав та інтересів не передбачає такої форми їхнього захисту як самозахист, тому відповідно до ст. 8 СК України відносини, що виникають при здійсненні особою свого права на самозахист мають регулюватися нормами ЦК України.

Відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Вказана стаття здебільшого встановлює межі здійснення особою свого права на самозахист, не закріплюючи конкретних способів та (або) засобів здійснення цього права. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Вони мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Засоби протидії, які застосовуються фізичною особою, при здійсненні нею свого права на самозахист, мають бути такими, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Так, протидія дитини неналежному виконанню батьками своїх обов'язків може виражатися у відмові виконувати протиправні або такі, що принижують дитину, вказівки батьків; у вимозі до батьків про виконання їхніх обов'язків тощо.

Але дитина через свої дещо обмежені фізичні та розумові властивості, недостатність життєвого досвіду та неможливість адекватно відтворювати дійсність не може знайти таких способів самозахисту, які були б відповідними у взаємовідносинах з батьками, оскільки на боці батьків як дорослих осіб діє право сили. Тому дитині реалізувати право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї досить важко.

Одним з засобів, який сприяє здійсненню права дитини на належне батьківське виховання, є її право вільно висловлювати свої думки, яке передбачене ст. 13 Конвенції про права дитини, а також ст. 172 СК України. Відповідно до вказаної статті дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто. Саме висловлена дитиною думка може вплинути на поведінку батьків при виконанні ними своїх батьківських обов'язків щодо неї.

5. Більш ефективною формою захисту прав дитини є звернення її за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій або безпосередньо до суду. Частина 3 коментованої статті містить перелік тих органів та організацій, до яких дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів. До них закон відносить: а) органи опіки та піклування; б) інші органи державної влади; в) органи місцевого самоврядування; г) громадські організації.

Органами опіки і піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами, вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей.

В Україні до органів державної влади відносяться також Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; міністерства, Державні комітети України, центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, органи судової влади та інші.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Крім того, відповідно до Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 16.06.1992 р. в Україні можуть бути створені дитячі та молодіжні громадські організації. Молодіжні громадські організації — це об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів. Дитячі громадські організації — це об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян» зареєстровані об'єднання громадян користуються правом представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що є одною з гарантій захисту прав дітей, права яких порушені.

Право дитини на звернення до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом своїх прав та інтересів не обмежується її віком. Таке право має дитина, яка може висловити свою думку і усвідомлює свої інтереси. Це може бути як дитина, яка досягла 14 років, так і малолітня.

6. Стаття 9 Закону України «Про охорону дитинства» містить дещо розширений у порівнянні з ч. 3 коментованої статті перелік тих органів та установ, до яких дитина може звернутися за захистом своїх прав та інтересів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону діти мають право звертатися із скаргами про порушення своїх прав і законних інтересів, крім органів, вказаних у ч. 3 ст. 152 СК України, і до підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб.

Частина 3 ст.152 СК України не містить вказівки на те, якими саме засобами дитина може захистити свої порушені права та інтереси у державних органах. Таким засобом, як правило, є скарга, яка подається у відповідний орган особою, права якої порушені.

7. Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» від 7.02.2002 p.).

Коментована стаття містить виключення з загального правила про набуття фізичною особою цивільної процесуальної дієздатності, надаючи неповнолітнім право звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав та інтересів. Це виключення також передбачене ч. 2 ст. 29 ЦПК України. Відповідно до вказаної норми неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Такими відносинами зокрема є сімейні відносини, учасниками яких є неповнолітні особи. Особи у віці від 14 років мають право на безпосереднє звернення до суду за захистом будь-якого свого сімейного права та інтересу. Виключенням є положення ст. 128 СК, яка пов'язує виникнення права на подання позову про визнання батьківства з досягненням особою повноліття.

Засобом такого захисту є позов. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позовна заява подається в письмовій формі. Вона має відповідати вимогам, які містяться у ст. ст. 119 та 120 ЦПК України. Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ст. 18 СК України, крім того, закон допускає встановлення способів захисту сімейних прав та інтересів за домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування при здійсненні правосуддя» суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Отже, у неповнолітньої особи немає потреби звертатися за захистом своїх прав та інтересів спочатку до відповідних державних органів (органу опіки та піклування тощо), а потім до суду. Крім того, звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду (ст.19 СК України). Так само не позбавляє особу права на звернення до суду звернення за захистом до інших державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування