Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Однією зі сфер суспільної свідомості, яка виконує найважливішу соціальну функцію регулювання поведінки людей у всіх областях суспільного життя, є мораль. Мораль виражається в способах обґрунтовування і здійснення етичних вимог. Суспільна мораль — система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість (ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року). Моральне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особи, з урахуванням віку і того середовища, яке визначальним чином впливає на ціннісні орієнтації дитини (сім'я, друзі тощо). Воно спрямовується на формування у дитини моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки.

Моральний розвиток — розвиток моралі, процес, за допомогою якого дитина починає приймати і інтерналізує стандарти вірного і невірного у своєму суспільстві. Моральний розвиток особи включає формування моральних потреб: потреби в праці, в спілкуванні, в освоєнні культурних цінностей, в розвитку пізнавальних здібностей і т. п. Ці потреби розвиваються в реальному досвіді діяльності і відносин дітей. В процесі багатоманітної діяльності формуються соціально корисні навички поведінки, етичні звички, стійкі відносини. В цілеспрямованій, суспільно корисній діяльності дитина виконує різні функції, кожна з яких готує її до певних соціальних обов'язків. Таким чином, турбуючись про моральний розвиток своєї дитини, батьки мають спрямовувати свій виховний вплив на формування уявлення дитини про суспільні ідеали, виховання моральних якостей, активної життєвої позиції. Також батьки мають виховувати у дитини повагу до людини як найвищої цінності суспільства, розвивати почуття гордості, честі та гідності, співчуття, відвертості, готовності допомогти. Вони мають дати дитині уявлення про моральні цінності людського життя та культуру, корегувати знання дитини про мораль, які одержані з різних джерел, сприяти моральному самовихованню дитини.

Велике значення у виробленні моральних звичок у поведінці дитини відіграє загальна атмосфера у родині. Способи поведінки дитини, які формуються, мають розгалужену мережу навчальних закладів всіх форм власності, обов'язковим є здобуття тільки загальної середньої освіти. Всі інші види освіти ґрунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.

Невиконання батьками свого обов'язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти може тягти за собою позбавлення їх батьківських прав на підставі п. 2 ст. 164 СК України.

11. Ще одним обов'язком батьків з виховання дитини є обов'язок готувати дитину до самостійного життя. Цей обов'язок полягає в тому, що батьки мають виробляти в дитини необхідні навички самообслуговування та трудові вміння, розвивати наполегливість, охайність, вправність, кмітливість та інші вольові та етичні якості. Вони мають сприяти формуванню у дитини високої культури, організованості, чіткості, точності, працелюбності, відповідальності, соціальної активності, ініціативності та творчих навичок. Підготовка до самостійного життя також має включати професійну орієнтацію дитини, ознайомлення її з різними професіями та спеціальностями. Батьки мають сприяти розвиткові у дитини організаторських здібностей, цілеспрямованості, вмінню планувати свою життєдіяльність, творчо оперувати отриманими знаннями, передавати їх іншим особам. Батьки також покликані розвивати технічну творчість дитини, формувати пізнавальний інтерес в тій чи іншій галузі знань. Діти мають залучатися батьками до виконання різноманітних домашніх обов'язків, до вирішення питань бюджету сім'ї та його використання тощо.

12. Частина 4 коментованої статті є ще одним прикладом закріплення у законі моральних норм. Вона покладає на батьків обов'язок поважати свою дитину. Батьки, виявляючи повагу до дитини, мають ставитися до неї як до особистості, враховуючи її бажання, інтереси, потреби.

13. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України). Принцип 6 Декларації прав дитини проголошує, що дитина має, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків. Але разом з тим батьки мають право передавати дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях, передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами). Разом з тим чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, але й юридичним особам (див. коментар до ст. 151 СК України).

Відповідно до ч. 5 коментованої статті основною умовою такої передачі є збереження батьківського піклування щодо дитини. Незалежно від причин та термінів передачі дитини на виховання іншим особам батьки зобов'язані піклуватися про дитину.

Турбота про дитину — це задоволення її моральних, фізичних та матеріальних потреб: виховання, догляд, годування, лікування, навчання тощо. З юридичної точки зору турбота про дитину — це комплекс немайнових та майнових обов'язків батьків щодо дитини. Ці обов'язки існують незалежно від того, чи проживає (перебуває) дитина разом з батьками (з одним з них). Вони не припиняються і тоді, коли батьки передають дитину на виховання іншим фізичним чи юридичним особам. Може змінюватись лише кількість цих обов'язків. За батьками, як правило, залишається повний комплекс майнових обов'язків — обов'язки щодо утримання дитини, а немайнові обов'язки виконуються батьками настільки, наскільки вони мають на це змогу, оскільки батьки мають виконувати їх особисто, а дитина більшість часу знаходиться не з батьками. Всі обов'язки батьків щодо турботи про дитину (особисті немайнові та майнові) припиняються тільки в разі усиновлення дитини (ч. 1 ст. 232 СК України). При цьому слід мати на увазі, що ці обов'язки припиняються не з моменту дачі згоди батьками на усиновлення дитини (ст. 217 СК України), а з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 СК України).

Таким чином, якщо батьки не позбавлені батьківських прав, то їх немайнові та майнові обов'язки припиняються тільки в єдиному випадку — в разі усиновлення дитини. В усіх інших випадках вони зберігаються за батьками, не дивлячись на те, що діти більшість часу знаходяться під наглядом інших осіб.

14. Коментована стаття містить заборону застосування до дитини будь-яких форм насильства, і тим самим вона є важливою гарантією попередження насильства у сім'ї, оскільки така заборона стосується найближчих родичів дитини — її батьків. Частина 6 забороняє застосовувати до дитини будь-які види експлуатації, а ч. 7 — фізичне та психологічне насильство.

Одним з проявів насильства над дитиною є її експлуатація. Згідно з Конвенцією про права дитини 1989 р. і Конвенцією про заборону і негайні заходи по викорінюванню якнайгірших форм дитячої праці 1999 р. експлуатація дітей включає: економічну експлуатацію (будь-яку роботу, яка може представляти небезпеку для їх здоров'я або служити перешкодою в отриманні ними освіти, або наносити шкоду їхньому здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку), сексуальну експлуатацію (використовування в незаконній сексуальній діяльності, проституції, дитячій порнографії), викрадення, торгівлю дітьми або їх контрабанду, будь-яку іншу форму експлуатації дітей. Як видно, поняттям експлуатація не охоплюється фізичне та психічне насильство, яке також заборонено застосовувати до дитини.

Заборона експлуатації дитини не суперечить обов'язку батьків готувати дитину до самостійного життя, що передбачає, між іншим, залучення її до суспільно-корисної праці, праці з самообслуговування, а також різних видів домашньої праці. Отже, вказана діяльність дитини стає експлуатацією тоді, коли вона представляє небезпеку для її здоров'я або служить перешкодою в отриманні нею освіти, або наносить шкоду її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку. Тобто через те, що батьки покладають на дитину численні обов'язки по веденню домашнього господарства, дитина не відвідує закладу освіти, мало спить, недостатньо їсть, часто хворіє, має певні ознаки відставання розумового розвитку, обмежений світогляд тощо. Всі інші види експлуатації дитини є недопустимими при будь-яких обставинах.

Соціальними наслідками жорстокого поводження з дітьми є труднощі соціалізації, порушення зв'язків з однолітками, тому у жертв насильства з'являється пристрасть до алкоголю, наркотиків, здійснення дрібних злочинів, і часто це закінчується їх виявом в кримінальному середовищі. Діти після насильства самі виявляють гнів по відношенню до більш слабких, у них яскраво виявляється агресивність. Діти, що піддаються жорстокому ставленню з боку своїх батьків, мають особливі риси: фізичні недоліки, інвалідність або затримки в розвитку, погані манери, важкий характер, поведінкові труднощі. Є також докази того, що насильство над дітьми — циклічна проблема. Історії сімей, де діти піддаються насильству, показують поведінкові моделі, що повторюються, у відношенні до власних дітей. Діти, що пережили зловживання, схильні до того, щоб, стаючи дорослими, проявляти насильницьку батьківську поведінку в ставленні до власних дітей.

Юридичними наслідками застосування до дітей батьками будь-яких видів експлуатації є позбавлення батьків батьківських прав на підставі п. 5 ч. 1 ст. 164 СК України, а також притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

15. Покарання — один з найстаріших методів виховання. Покарання може здійснюватися в різних формах — від фізичного насильства над дитиною до морального приниження особи. Проблема застосування методу покарання завжди була дискусійною. З дуже давніх часів педагогами та психологами ведеться боротьба за відміну фізичних покарань і покарань, що ображали честь і гідність дитини. На необхідність врахування особливостей психіки дитини під час застосування батьками до неї заходів виховного впливу вказувалося і у юридичній літературі. «Здійснення батьківських прав не може супроводжуватись приниженням людської гідності дітей, застосування батьками заходів впливу не повинно мати характер катувань, жорстокості, фізичного чи психічного насильства»'.

Батьки є вільними у виборі засобів та методів виховання, але виховні заходи не можуть бути такими, що принижують людську гідність дитини. Людську гідність дитини зокрема принижує застосування до неї фізичних покарань, яке розглядається чинним законодавством як фізичне насильство. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р. фізичне насильство в сім'ї — це умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності. Воно може тягнути за собою, крім позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності.

Застосування до дитини фізичних покарань є порушенням її права на особисту недоторканість, яке захищається нормами цивільного права (ст. 289 ЦК України). Під особистою недоторканістю розуміється недоторканість людської особи як такої, як живої фізичної істоти. Посягання на особисту недоторканість можуть бути найрізноманітнішими, включаючи порушення фізичної, етичної, психічної, інформаційної недоторканості. Право на особисту недоторканість покликане надати дитині можливість бути досить незалежною у суспільстві, захистити її від рабства та підневільного існування.

16. Відповідно до ст. 16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність. Перше поняття про людську честь та гідність дають дитині її батьки. Вони ж грають основну роль у формуванні самооцінки дитини, а тому законом на них покладається обов'язок не порушувати честі та гідності дитини, якому кореспондує право останньої на повагу до її честі та гідності. Гідність та честь дитини є недоторканними (ст. 297 ЦК України).

Недоторканість гідності дитини — це проблема забезпечення поваги до неї, її людських прагнень і прав з боку інших людей, перш за все її батьків, та суспільства в цілому. Отже, забезпечення поваги до дитини саме по собі є повагою до її честі та гідності. Будь-які прояви неповаги до дитини є приниженням її людської честі та гідності.