Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

1. Визнаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права та обов'язки, законодавство надає уповноваженій особі і право на їх захист. Право на захист — це передбачені законом вид і міра поведінки уповноваженої особи, права якої зазнали посягання, що полягають у можливості вчинення самостійних дій, спрямованих на поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, а також зверненні до юрисдикційних органів для здійснення захисту прав.

Як всяке суб'єктивне право, право на захист включає як засоби матеріально-правового характеру, так і засоби процесуально-правового характеру, що взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільно-правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного чи громадського органу за захистом свого права з вимогою застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру.

Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначена законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа. Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього, брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.

Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету — забезпечити повний, всебічний, швидкий захист суб'єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.

2. Необхідність захисту прав дитини виникає у будь-якому випадку, коли відбувається порушення її прав — незалежно від того, чи усвідомлює це сам потерпілий (дитина). Під захистом прав дитини розуміється — відновлення порушеного права, створення умов, які компенсують втрату прав, усунення перешкод на шляху здійснення права та інтересів.

Об'єктом правового захисту в цьому разі є насамперед суб'єктивні права, які належать дитині. В міжнародному праві передбачається необхідність захисту прав дитини від наступних посягань: а) довільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя або посягання на честь і гідність; б) всіх форм фізичного або психічного насильства, образи або зловживання, відсутності турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації; в) економічної експлуатації і виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров'я або служити перешкодою в отриманні нею освіти або завдавати шкоди її здоров'ю і фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку; г) незаконного споживання наркотичних засобів і психотропних речовин; д) всіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання; е) нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження або покарання; ж) всіх інших форм експлуатації, які завдають шкоду будь-якому аспекту добробуту дитини (ст. 16, 19, 32–34, 37 Конвенції про права дитини). Таким чином, дитина повинна бути захищена від всіх негативних як фізичних, так і етичних дій. При цьому від порушення, невизнання або оспорювання мають бути захищені майнові та немайнові цивільні права, сімейні права дитини, її права в сфері трудового, кримінального, адміністративного права та процесу, а також в інших галузях права.

3. Серед осіб, які здійснюють захист прав дитини, в першу чергу названі її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності. Вказане право батьків також пов'язане з обов'язком батьків піклуватися про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, оскільки порушення прав дитини може вплинути на її розвиток. Батьки є законними представниками своїх дітей і без спеціальних повноважень (довіреності) виступають на захист їхніх прав з будь-якими фізичними і юридичними особами, у тому числі в судах. Представляти права і інтереси дитини можуть як обидва батьки, так і один з них за погодженням між ними. Причому батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.

4. Коментована стаття передбачає право батьків на захист прав дитини як у юрисдикційній формі (за допомогою суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування), так і у не юрисдикційній (самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина). При цьому слід мати на увазі, що відносини, які виникають при реалізації батьками права на захист дитини шляхом звернення до компетентних державних органів, регулюються нормами процесуального права. Ті відносини, що виникають при самозахисті батьками прав дитини, регулюються нормами матеріального права.

5. Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції та іншими законами України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини у цивільному, кримінальному процесі, а також при розгляді у суді справ про адміністративні правопорушення.

Цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник — виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції — захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Відповідно до ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси дитини захищаються у суді їхніми батьками. Але з цього правила існує виключення, яке встановлене ч. 3 ст. 11 ЦПК України. Суд залучає відповідний орган чи особу, ким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Такими органами, як правило, є органи опіки та піклування, які відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав дітей, беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав дітей.

За загальним правилом процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Але, оскільки цивільна процесуальна дієздатність виникає тільки при досягненні фізичною особою вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 29 ЦПК України), а у деяких випадках неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та обов'язки в суді (ч. 2 ст. 29 ЦПК України), до досягнення дитиною чотирнадцяти років батьки повністю замінюють дитину у цивільних процесуальних відносинах, а після досягнення дитиною чотирнадцяти років батьки можуть діяти у цивільному процесі поряд з дитиною. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК України, надано повну цивільну дієздатність (ч. 3 ст. 29 ЦПК України). Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

Крім того, ч. 3 коментованої статті надає батькам право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. В тому разі, якщо право на звернення до суду за захистом своїх прав мають повнолітні працездатні дочка, син, батьки не мають права звертатися до суду як законні представники без спеціальних на це повноважень. Вони мають право брати участь у справі як представники повнолітніх працездатних дочки, сина на загальних підставах. Захист у суді прав та інтересів дитини їхніми батьками не позбавляє і батьків права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками своїх дітей (ст. 38 ЦПК України).

Повноваження батьків мають бути підтверджені свідоцтвом про народження дитини, оригінал якого або затверджена суддею копія, приєднується до справи (ст. 42 ЦПК України). Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа, що бере участь у справі (ст. 44 ЦПК України).

Частина 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» забороняє батькам без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовлятися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Аналогічне правило міститься і у ч. 2 ст. 177 СК. Отже, здійснення батьками повноважень в цивільному процесі повинне узгоджуватися з правилами ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України.

6. Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином захистити права та законні інтереси низки учасників процесу — обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача.

Батьки як законні представники дитини представляють інтереси неповнолітніх обвинувачених, а також інтереси потерпілого, який не досяг повноліття при провадженні у кримінальній справі через пряму вказівку у законі. Законні представники у кримінальному процесі можуть бути як самостійними учасниками процесу (законні представники обвинуваченого та підсудного), так і користуватися процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (законні представники потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача).

Батьки можуть бути представниками дитини, яка є потерпілим, цивільним позивачем чи цивільним відповідачем у кримінальній справі. При цьому вони користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (ст. 52 ЦПК України). Допит свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого — віком до шістнадцяти років проводиться в присутності батьків (ст. 168 КПК України).

7. Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми, у справах про адміністративні правопорушення мають право представляти їхні батьки, що мають статус законних представників. Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу (ст. 270 КпАП України).