Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

1. Обов'язкам батьків щодо виховання дитини кореспондує право дитини на належне батьківське виховання.

Поняття належного виховання дати досить важко, оскільки процес виховання дітей складається з великої кількості дій як таких, що мають правове значення, так і таких, що не мають правового змісту. Тому, з юридичної точки зору, належним вихованням є дотримання батьками всіх тих вимог, які пред'являє закон до процесу виховання дитини. Тобто, належно виховуючи дитину, батьки виконують всі обов'язки щодо виховання, а також дотримуються всіх заборон, які встановлені законодавством.

Як відомо, доктрина розглядає суб'єктивне право як єдність трьох правомочностей: права на власні дії, права на чужі дії, право на захист в разі порушення, невиконання або оспорювання. Але право дитини на належне батьківське виховання є виключенням з цього правила. Оскільки виховання — це процес впливу на особу, яку виховують, то право дитини на належне батьківське виховання, як правило, не включає в себе можливість вчинення дитиною певних юридично значимих дій. Дитина у процесі її виховання вчиняє фактичні дії щодо сприйняття або несприйняття виховних дій своїх батьків — вона слухає, запам'ятовує, в неї виробляються певні навички, звички тощо. Вказані процеси не підлягають правовому регулюванню і, отже, не можуть розглядатися як здійснення дитиною права на належне батьківське виховання. Тому слід зауважити, що право дитини на належне батьківське виховання не має класичної триєдиної структури і складається з двох правомочностей: права на чужі дії та права на захист. У контексті коментованої статті право дитини на належне батьківське виховання включає:

1) право дитини вимагати від батьків здійснення їхніх обов'язків щодо виховання належним чином, а також вимагати утримуватися від тих дій щодо виховання, які суперечать чинному законодавству;

2) право дитини на самозахист шляхом протидії неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї та право дитини звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, або безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Правом на належне виховання дитина наділяється з моменту народження. Однак у зв'язку з малоліттям вона не усвідомлює свого права, а тому і не може його здійснювати. До досягнення дитиною чотирнадцяти років (коли у дитини виникає право самостійно звернутися за захистом своїх порушених прав до суду) захист інтересів дітей здійснюється їхніми представниками, якими здебільшого є власне батьки1. Але сама природа права дитини на належне виховання виключає представництво інтересів дитини батьками у правовідносинах щодо належного виховання дитини. В цих випадках захист прав та інтересів дітей на себе бере держава, від імені якої виступають різні державні органи.

2. Слід зазначити, що зміст коментованої статті дещо суперечить її назві. Назва статті «Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання» передбачає, що стаття містить правові гарантії права дитини на належне батьківське виховання. Вказане право є особистим немайновим правом дитини. Але коментована стаття правові гарантії належного виконання батьками своїх обов'язків щодо виховання встановлює тільки у частині. Крім того, ці гарантії мають публічно-правовий, а не приватно-правовий характер. Всі інші частини коментованої статті містять вказівку на «батьківські обов'язки», «права та інтереси дитини», які включають в себе як немайнові, так і майнові права та обов'язки батьків та дітей. Отже, фактично коментована стаття встановлює гарантії не тільки немайнових, але й майнових прав дитини.

Крім того, зі змісту ч. 3 та 4 ст. 152 СК України випливає, що дитина має право звернутися до державних органів та громадських організацій за захистом будь-яких своїх сімейних прав та інтересів у разі порушення їх не тільки батьками, а й іншими учасниками сімейних відносин.

3. Стаття 51 Конституції України проголошує, що дитинство охороняється державою. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ст. 52). Вказані положення одержали також свій розвиток у Законі України «Про охорону дитинства». Відповідно до ст. 1 цього Закону охорона дитинства — система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм.

До системи державного контролю за здійсненням батьками обов'язків щодо належного виховання дитини входять всі ті органи, що наділені будь-якими контрольними повноваженнями щодо охорони дитинства. Разом вони розглядаються як єдина система, що виконує функцію контролю за належним вихованням та утриманням дітей батьками. До цих органів зокрема відносяться: а) Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; б) кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ (Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 року); в) районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.3 Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88); г) прокурори (ст. ст. 19, 36 Закону України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 р.) тощо.

Одним з основних завдань спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служб у справах дітей є ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок). Для здійснення цього завдання співробітники служб у справах дітей мають право: а) приймати з питань, що належать до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами та громадянами; б) звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; в) забезпечувати влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення; г) представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності; ґ) запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей з метою з'ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення тощо.

Кримінальна міліція у справах дітей є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ. З метою контролю за належним виконанням батьками їхніх обов'язків щодо виховання дітей на кримінальну міліцію у справах дітей покладаються такі обов'язки: а) виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; б) виявляти батьків, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей; в) виявляти, вести облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність; г) складати протоколи про адміністративні правопорушення батьків, які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей, інформувати відповідні служби у справах дітей; г) повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебування дитини про відомий факт залишення її без опіки (піклування) батьків.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їхньої компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах дітей здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації, здійснюючи діяльність щодо контролю за належним здійсненням батьками своїх обов'язків щодо виховання: розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами; розглядають спори, пов'язані з вихованням дітей; вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав дітей; беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав дітей; провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів дітей.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.