Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

8. Крім судових органів батьки мають право звернутися за захистом прав своєї дитини до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Це органи, основною функцією яких є здійснення заходів щодо охорони дитинства. Орієнтовний перелік яких міститься у п. 3 коментаря до ст. 152 СК України. Батьки мають право звернутися за захистом прав дитини до вказаних органів шляхом пред'явлення скарги або з заявою. На сьогоднішній день механізм захисту прав дитини у адміністративному порядку не встановлений.

9. Переважне право на захист прав та інтересів дитини серед державних органів має орган опіки та піклування. Відповідно до ст. 19 СК України батьки мають право на звернення до органу опіки та піклування за захистом сімейних прав та інтересів дитини. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє батьків права на звернення до суду.

Батьки мають право на звернення до органів опіки та піклування для вирішення спору щодо прізвища (ст. 145 СК) або імені (ст. 146 СК) дитини; для вирішення спору щодо зміни одним з батьків прізвища дитини (ст. 148 СК); для встановлення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 158 СК); для вирішення спорів, які виникають між батьками щодо управління майном дитини (ч. 6 ст. 177 СК). Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення батьки не звернулися за захистом прав або інтересів дитини до суду.

10. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки мають право на самозахист своєї дитини. Поняття самозахисту та межі здійснення особами свого права на самозахист містяться у ст. 19 ЦК України, норми якої підлягають застосуванню відповідно до ст. 8 СК.

Стаття 19 ЦК України передбачає право особи на самозахист не тільки свого порушеного права, а й прав інших осіб від порушень і протиправних посягань. Як зазначається у науковій літературі «законодавець у тексті СК використовує термін «самозахист» не як відносно-правовий, а як спеціально-правовий. Спеціально-правовий характер поняття самозахисту законодавець визначає шляхом вказівки на те, що відповідні особи мають «право на самозахист» як одну з форм захисту…». Це пояснюється тим, що «само» як перша частина складного слова може вказувати не тільки на спрямування дії, названої другою частиною слова на самого себе, але й на здійснення чогось без стороннього впливу, без якої-небудь допомоги. Таким чином, термін «самозахист» з урахуванням загальновизнаної язикової формалізації може розумітися в тому числі і як захист суб'єктом кого-небудь чи чого-небудь без сторонньої допомоги, стосовно норми СК, яка коментується, — і як захист уповноваженою особою прав відповідних учасників сімейних відносин без звернення до суду чи інших компетентних органів, які покликані надати допомогу у захисті права.

Таким чином, право батьків на самозахист дитини полягає у можливості у разі порушення права чи інтересу дитини, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків без звернення до суду чи інших компетентних органів, які покликані надати допомогу у захисті прав дитини.

11. Законодавець ставить застосування батьками форми захисту прав дитини в залежність від віку та працездатності дитини. Так, права дитини батьки можуть захищати як шляхом самозахисту, так і шляхом звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій (у юрисдикційному та у не юрисдикційному порядку). Батьки мають право захищати права дитини, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дитини, цивільна процесуальна правоздатність якої є неповною (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).

У юрисдикційному порядку батьки мають право захищати права повнолітніх дочки, сина як законні представники без спеціальних на те повноважень лише у разі їхньої непрацездатності. Повнолітні працездатні дочка, син здійснюють своє право на захист самостійно або через представника, якими можуть серед інших осіб бути і їхні батьки, на загальних підставах, передбачених нормами ЦПК України..

У не юрисдикційному порядку батьки мають право на захист як дітей, так і повнолітніх дочки, сина. При цьому не має значення, чи є повнолітні дочка, син працездатними, чи ні.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківську права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

1. Коментована стаття встановлює загальні принципи здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків, а також окреслює межі їх здійснення. Ця стаття має розглядатися в якості основних засад здійснення як немайнових, так і майнових прав батьків щодо дитини, а також щодо виконання немайнових та майнових батьківських обов'язків.

2. Повага як одна з найважливіших вимог моральності має на увазі таке ставлення до людей, в якому практично (у відповідних діях, мотивах, а також в соціальних умовах життя суспільства) визнається гідність особистості. Поняття поваги, що склалося в моральній свідомості суспільства, передбачає: справедливість, довіру, уважне ставлення до їх переконань, спрямувань, чуйність, ввічливість, делікатність, скромність. Таким чином, батьки, виявляючи повагу до дитини, мають ставитися до неї як до особистості, враховуючи її бажання, інтереси, потреби. Батьки зобов'язані спрямовувати свою виховну діяльність таким чином, щоб дитина відчувала, що вона теж є людиною. Виховний вплив батьків не повинен стримувати прагнення дитини до самовираження, вони зобов'язані допомогти дитині сформуватися як особистості. Дитина не повинна стати втіленням нездійснених мрій батьків, а має розвивати власні здібності, здійснювати власні бажання. Про повагу до дитини свідчить також невтручання в здійснення нею права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або недопущення незаконного посягання на її честь і гідність. Заборона таких дій прямо передбачена ст. 16 Конвенції ООН про права дитини. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Повага до людської гідності дитини батьками і іншими членами сім'ї справляє істотний вплив на розвиток повноцінної особистості. Невиправдане і жорстоке насильство, пригноблення, несправедливість, придушення свободи, нерівність, приниження гідності, недовір'я, грубість є порушенням вимоги поваги до дітей.

Утвердження (санкціонування) певних стандартів самооцінки людської особистості є важливим завданням моральної самосвідомості. До форм такого санкціонування належить уявлення про честь і гідність людини. Істотно, що в обох випадках (щодо честі й щодо гідності) йдеться не просто про самооцінку, про певний її ціннісний стандарт. Високо чи низько оцінює себе в кожному конкретному разі та чи інша особа, залежить від її вдачі, поведінки, обставин; але на базі морального усвідомлення себе в неї формується певний загальний стандарт самооцінки, певна сукупність критеріїв власної життєвої реалізації. Цього загального стандарту вона, з одного боку, повинна сама дотримуватися у своїй поведінці. З іншого ж боку, якщо даний ціннісний стандарт є достатньо обґрунтованим, особа має також вимагати його дотримання і від тих, хто її оточує. Повага власної честі і гідності з боку інших — невід'ємне право кожної людини.

Поняття честі та гідності — це перш за все моральні категорії, які розробляються здебільшого такою наукою, як етика. Здобутки цієї науки використовуються юридичною наукою при вивченні питань захисту честі та гідності як фізичних осіб взагалі, так і дітей зокрема. Так, М.С. Малєїним свого часу були запропоновані наступні визначення честі та гідності, які в тих чи інших модифікаціях зустрічаються в роботах й інших вчених. Честь — це соціальна оцінка особи, яка формується відповідно до суспільно значущих вчинків, дій людини. Вона визначається сукупністю моральних якостей особи як члена суспільства, громадянина держави, члена колективу, сім'ї, представника професії тощо. Сукупністю цих якостей і кожною з них окремо визначається суспільна значущість, цінність конкретної особи в цілому або в якійсь області суспільних відносин з погляду духовних, моральних, етичних вимог і переконань суспільного ладу. Людина усвідомлює своє становище в суспільстві, колективі, і ця внутрішня самооцінка є уявленням особи про власну гідність. Таким чином, честь і гідність взаємопов'язані зовнішні і внутрішні критерії, моральні оцінки особи і в той же час — найважливіші духовні блага, невід'ємні від особи і такі, які її персоніфікують.

Перше поняття про людську честь та гідність дають дитині її батьки. Вони ж грають основну роль у формуванні самооцінки дитини, а тому законом на них покладається обов'язок не порушувати честі та гідності дитини, якому кореспондує право останньої на повагу до її честі та гідності. Гідність та честь дитини є недоторканними (ст. 297 ЦК України).