Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Фізичні особи можуть бути родичами дитини — дід, баба, брати, сестри тощо або сторонні особи. Сторонні особи теж можуть мати різну кваліфікацію. Вони можуть доглядати за дитиною на прохання батьків (сусіди), здійснювати догляд за дитиною на професійній основі (няні, гувернантки), мати спеціальну підготовку в тій чи іншій галузі (репетитори, спортивні інструктори). Вказані фізичні особи мають володіти високими моральними якостями, мати відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога (ч. 5 ст. 9 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 p.).

До юридичних осіб можуть відноситись різноманітні дошкільні, шкільні та позашкільні навчальні заклади. Залучаючи до виховання дітей юридичних осіб, батьки мають право на вибір навчального закладу в залежності від потреб дитини та можливостей батьків (ст.36 Закону України «Про дошкільну освіту»; ст.29 Закону України «Про загальну середню освіту»; ст.6 Закону України «Про позашкільну освіту»). Відвідування дитиною навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі…

4. Від залучення до виховання дитини інших осіб слід відрізняти передачу дитини батьками на виховання іншим особам (фізичним чи юридичним). Воно відрізняється тим, що при передачі дитини припиняється спільне проживання дитини з батьками. Відповідно до принципів Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях передача дитини на виховання має на увазі виховання дитини в іншій сім'ї, яке є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі потреби, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинне виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття. Така передача може бути як вимушеною (внаслідок відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалої хвороби батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки тощо), так і без наявності поважних причин. Передача дітей на виховання іншим особам може бути здійснена як з належним правовим закріпленням факту такої передачі (передача дитини під опіку, піклування, до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, під патронат), так і без такого оформлення (фактичне виховання дитини родичами чи іншими особами).

Чинне українське законодавство передбачає передачу дитини батьками на виховання не тільки фізичним, а й юридичним особам. Проте в даному випадку категорія юридичних осіб, до яких батьки мають право передавати свою дитину, є іншою, ніж тих юридичних осіб, які залучаються батьками до виховання дитини. Вказані заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Такі заклади можуть бути у вигляді будинків дитини та інтернатних закладів.

Будинок дитини є закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу — для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитися діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини — для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку віком від народження до чотирьох років. У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1–2 групи для здорових дітей.

Будинок дитини у своїй діяльності керується Типовим положенням про будинок дитини, яке затверджено Наказом МОЗ України від 18.05.98 р. № 123. До будинків дитини діти можуть прийматися за заявою про тимчасове влаштування дитини у будинок дитини одного або обох батьків (п. 3.1.6 Типового положення про будинок дитини).

Інтернатні заклади призначені для дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності — до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування. Існують наступні типи інтернатних закладів: а) дитячий будинок — навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках; б) загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; в) спеціалізована школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; г) спеціальна загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; г) загальноосвітня санаторна школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування. Інтернатні заклади у своїй діяльності керуються Положенням про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460.

У заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування, діти передаються тільки в тому разі, якщо немає змоги влаштувати їх до сім'ї — на усиновлення, під опіку або піклування, під патронат, у прийомну сім'ю або до дитячого будинку сімейного типу.

Якщо дитина передана батьками на виховання іншим особам у зв'язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою під час слідства, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року відповідна служба у справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

Таким чином, правові наслідки залучення батьками до виховання дитини інших осіб та передачі дитини на виховання іншим особам є різними. Але передача дітей на виховання до інтернатних закладів, залучення третіх осіб для надання допомоги у вихованні, встановлення над дітьми опіки чи піклування, коли батьки з тих чи інших причин самі не можуть виховувати дітей, не означає добровільної відмови від своїх прав та обов'язків щодо дитини. В усіх перелічених випадках батьки не звільняються від обов'язку батьківського піклування і не позбавляються своїх прав щодо дитини (див. коментар до ст. 15 °CК).

5. Сім'я зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, етичну, інтелектуально розвинуту особистість, готову до майбутнього трудового, суспільного і сімейного життя. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів. При здійсненні права на виховання дітей батьки використовують свої методи та форми виховання, які залежать від рівня їхньої педагогічної культури, традицій, що склалися в сім'ї, індивідуальних фізичних та інтелектуальних якостей дітей та багатьох інших обставин.

Під методами виховання у педагогіці розуміються способи взаємопов'язаної діяльності вихователів та вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання дітей в сім'ї — це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони мають свою специфіку: вплив на дитину індивідуальний, заснований на конкретних вчинках і пристосований до особи; вибір методів залежить від педагогічної культури батьків (розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю відносин в сім'ї тощо). Методами сімейного виховання є: переконання (пояснення, повчання, порада); особистий приклад; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). В деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються ситуації, що виховують. Різноманітні засоби вирішення виховних задач в сім'ї: слово, батьківський авторитет, навчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, режим дня, література, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і т. д.

Форми та методи виховання, які використовуються батьками в процесі виховання дітей, не повинні суперечити закону, моральним засадам суспільства. Так, законом прямо забороняються застосування до дитини будь-яких форм фізичного і психічного насильства, образи, недбале і жорстоке поводження з нею, експлуатація, включаючи сексуальні зловживання, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин, залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор (ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства від 26.04.2001 p.), втягнення неповнолітніх у діяльність з організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру (ст. 7 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.) тощо.

Моральні засади суспільства — це ті моральні норми, які прийняті у суспільстві, складають основу його уявлень про добро та зло, які слугують керівним фактором при здійсненні людиною будь-якої діяльності, в тому числі виховання дітей.

Основними моральними принципами, на яких ґрунтуються уявлення суспільства про виховання дітей, є повага до дитини, до її людської честі та гідності, врахування її особистих уподобань, особливостей її психічного та фізичного розвитку. Стримування власної волі дитини при її вихованні, прагнення до підкорення її всім велінням батьків, не зважання на уподобання дитини, її фізичний, моральний та психічний стан розцінюються як застосування до дитини відповідної форми насильства (в залежності від конкретної поведінки батьків), що суперечить моральним засадам суспільства. Крім того, суперечить моральним засадам суспільства, коли виховання здійснюється батьками шляхом подання дитині хибних прикладів — батьки ведуть аморальний або навіть злочинний спосіб життя. Заборона саме такої поведінки під час виховання дитини і міститься у ч. 3 коментованої статті.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.