Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Таким чином, покарання, які принижують людську гідність дитини і не пов'язані з застосуванням до дитини фізичного насильства, можуть полягати у забороні дитині займатися улюбленою справою (спортом, інтелектуальною або художньою творчістю, читати, танцювати, грати на музичних інструментах тощо), спілкуватися з однолітками, обмежувати її свободу пересування, відвідувати різні культурні заходи (цирк, театр, кінотеатр тощо) тощо. Але заборона вищевказаної поведінки не є приниженням людської гідності дитини, якщо вона встановлюється з метою захисту законних прав та інтересів дитині (див. коментар до ст. 155 СК України).

Так, відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини дитина має право вільно шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини (ст. 13 Конвенції). Дитина повинна мати доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини (ст. 17). Дитина має право на свободу думки, совісті та релігії (ст. 14).

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

1. Завдяки природній близькості між батьками та дітьми, тому особливому емоційно-психологічному мікроклімату, створити який можливо лише в умовах родини, інтенсивності та результативності впливу на дітей, сімейне виховання виступає необхідною умовою успішного формування особистості У зв'язку з цим кодексом вперше закріплено принцип переважного права батьків на виховання своїх дітей перед всіма іншими особами. Право на здійснення особистого виховання дітей покликане сприяти найефективнішому здійсненню батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини. Здійснюючи право на особисте виховання своїх дітей, батьки тим самим виконують обов'язки щодо виховання дітей та забезпечують реалізацію права на одержання належного сімейного виховання. Тому сутність батьківського права на особисте виховання своїх дітей полягає перш за все в активному його здійсненні шляхом виконання батьківських обов'язків

Право на виховання дитини — це особисте немайнове право батьків. Воно є таким, що тісно пов'язане з особою, атому не може бути передане іншим особам. Батьки не можуть бути позбавлені цього права не інакше як за рішенням суду та на підставах, передбачених чинним законодавством (ст. 164 СК України). Батьки не мають передавати будь-кому свої права на виховання дитини, не можуть відмовитися від них, не припиняються вони і тоді, коли батьки разом з дитиною не проживають.

Пріоритетність батьківського виховання забезпечується наявністю у батьків цілого комплексу інших немайнових прав, які покликані забезпечити ефективне виконання батьками їхніх прав та обов'язків по вихованню дитини. Так, батьки мають право:

— на безперешкодне спілкування з дитиною (ст. ст. 153, 157, 168 СК);

— на визначення місця проживання дитини (ст. ст. 160, 163 СК);

— вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ст. 163 СК).

2. Коментована стаття містить відкритий перелік прав батьків щодо виховання дитини. У сімейно-правовій літературі вже неодноразово відмічалося, що «складність з'ясування суті поняття «право на виховання» обумовлена тісним переплетінням правомочностей, які включаються в нього, з іншими батьківськими правами», «багатство змісту даного поняття не дозволяє дати не тільки вичерпний, але й навіть приблизний перелік правомочностей, які його складають».

Крім того, необхідно розмежувати поняття «виховання дитини» та «право на виховання дитини». Перше поняття є категорією педагогіки. Під ним розуміють «систему виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості».

Поняття «право на виховання» є поняттям юридичним. У сімейно-правовій теорії право на виховання розглядається як елемент сімейної правосуб'єктності та як суб'єктивне сімейне право. На думку В.М. Лєженіна, акт народження дитини сам по собі не породжує суб'єктивного права на виховання, а породжує лише можливість набути це право на підставі батьківської правоздатності. Якщо батьки не реалізують своїми діями цю можливість, то з позиції соціальних (суспільних) відносин ми маємо справу з відмовою батьків від дитини Батьківська правоздатність виникає у громадян з моменту народження дитини, і право батьків на виховання як елемент цієї правоздатності дозволяє батькам діяти певним чином і тим самим набувати суб'єктивні права, передбачені сімейним законодавством в галузі виховання дітей. Іншими словами, батьківська правоздатність як право на дії реалізується батьками у двох напрямках: перший — дозволяє батькам спілкуватися з дитиною або вимагати спілкування з нею, а також здійснювати догляд та її годування; другий напрямок — дозволяє батькам звертатися до державних органів РАЦС чи суду по встановленню походження дитини. Перший напрямок призводить до процесу формування суб'єктивного права на виховання. Це право спирається на батьківську правоздатність як на свою загальну передумову і виникає з юридичного складу, куди входять: подія — акт народження, дія — фактична поведінка батьків щодо спілкування та догляду за дитиною. Другий напрямок призводить до засвідчення тієї обставини, що дана особа дійсно є батьком цієї дитини незалежно від віку самого батька.

Таким чином, право батьків на виховання дитини як суб'єктивне право виникає після народження дитини та її реєстрації у органах РАЦС. Зміст цього права, як вже зазначалося, визначити досить важко, але окреслити межі його правового регулювання є необхідним.

У теорії права суб'єктивне право розглядається як «юридична можливість, яка надається державою через норми об'єктивного права, визначати у межах норми права власну поведінку, обирати засоби та способи досягнення своєї мети, користуватися соціальним благом; вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб та звертатися за захистом в разі правопорушення до компетентних органів з метою задоволення інтересу уповноваженого».

У сімейно-правовій літературі були спроби дати визначення права батьків на виховання, але вони є або застарілими, або неповними, або навпаки досить широкими. На наш погляд, зміст суб'єктивного права батьків на виховання має включати в себе:1) право батьків на власну поведінку щодо дитини:2) право батьків забороняти іншим особам певну поведінку;3) право батьків на захист права на виховання в разі його порушення. До цього визначення мають входити ті права, які закріплює за батьками сімейне законодавство, інші дії батьків щодо виховання дитини, оскільки вони не одержали законодавчого закріплення, не мають правого значення, а отже не підлягають правовому регулюванню. Таким чином, право батьків на виховання дитини включає: право на особисте виховання; право залучати до виховання дитини інших осіб; право передавати дитину на виховання іншим фізичним або юридичним особам; право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; право вимагати невтручання у здійснення батьками права на виховання дитини (ст.5 СК України); право на захист порушеного права на виховання дитини (ст. ст.18, 158, 159, 162, 163 СК України). Отже, коментована стаття містить можливі варіанти власної поведінки батьків щодо виховання дитини, а інші правомочності суб'єктивного права батьків на виховання містять інші статті СК України.

3. У сучасних умовах у зв'язку з підвищенням культурного рівня населення та великою зайнятістю батьків, у останніх виникає необхідність залучати до виховання дітей інших осіб. Крім того, необхідність залучати до виховання дитини інших осіб може бути обумовлена станом здоров'я дитини (наявність у дитини фізичних або психічних вад, які потребують додаткових реабілітаційних заходів).

Реалізація батьками права залучати до виховання дитини інших осіб полягає у тому, що батьки спонукають інших осіб взяти участь у вихованні їхніх дітей. При цьому мова не йде про передачу дитини на виховання цим особам, дитина не припиняє спільного проживання з батьками, а вказані особи не замінюють батьків у виховному процесі.