Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА ТА ДИТИНИ

Визначення поняття «родина» закон не дає, майже не зустрічається таке визначення і у навчальній та науковій літературі. У навчальній літературі наводиться визначення поняття «родинність». Вона розглядається як родинні зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура. Таким чином, родиною є об'єднання осіб, які походять один від іншого чи від спільного пращура. Для родинних зв'язків не має значення, чи проживають ці особи спільно, чи пов'язані вони спільним побутом. Але батьки зобов'язані виховувати у дітей любов та повагу і до тих родичів, які спільно з дитиною не проживають (дід, баба, повнолітні брати та сестри, тітки та дядьки тощо). Батьки зобов'язані заохочувати спілкування дитини з родичами. Спілкуванню дитини з бабою, дідом, прабабою, прадідом, братами та сестрами сприяє закріплення у законі права цих осіб на спілкування з дитиною, а також покладення на батьків дитини обов'язків не перешкоджати та сприяти цьому спілкуванню (ст. ст. 257, 259).

6. Любов до свого народу та Батьківщини є елементами більш широкого поняття — патріотизм. Він характеризується відданістю, національною гордістю, гідністю, честю, готовністю до захисту Батьківщини. Основні засади, на яких має ґрунтуватися патріотичне виховання у сім'ї, містяться у Конституції України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів проголошується обов'язком кожного громадянина України (ст. 65 Конституції). Отже, патріотичне виховання має ґрунтуватися на розкритті для дитини значення державної символіки, ствердженні поваги до неї, вивченні і шанобливому ставленні до її історії, створенні умов для розвитку мужності, волі, рішучості та інших якостей, що сприятимуть у подальшому належному ставленню дитини до захисту власної країни, до її державних символів та інших ознак її державності; сприятимуть розвитку гордості за власну країну та за належність до її громадянства.

Патріотизм як любов до держави, громадянином якої є дитина, нерозривно пов'язаний з любов'ю до народу, який є, по-перше, населенням держави, в якій проживають дитина і її батьки, а по-друге, представником якого є батьки дитини і відповідно вона сама. Оскільки на території України проживають не тільки українці, а представники інших народів, з якими дитина може себе ідентифікувати, застосований до коментованої статті термін «народ» можна розглядати в обох його значеннях в залежності від конкретних обставин застосування даної норми. Тому основним напрямком виховання дитини є виховання в неї любові саме до свого народу, але одночасно з повагою до прав та свобод інших людей та народів. У Конституції України закладене підґрунтя рівності всіх народів, які перебувають на території України. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (ст. 10). Крім того, Декларація прав дитини у 10 принципі проголошує, що дитина має захищатися від практики, яка може сприяти расовій, релігійній або іншій формі дискримінації. Вона повинна виховуватися у дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братства, а також в повному усвідомленні, що її енергія і здібності повинні присвячуватися служінню на користь інших людей. Батьки також зобов'язані сприяти розвиткові у дитини поваги до традицій свого народу, вивченню його історії та мови, збереженню зв'язків дитини з іншими представниками її народу.

7. Процес виховання дітей — це процес, який має здійснюватися батьками на власний розсуд з урахуванням досягнень сучасної педагогіки та психології. Але закон встановлює певні напрямки виховання дитини, які є обов'язковими для батьків. Частина 2 коментованої статті встановлює обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини. Цей обов'язок відповідає праву дитини на охорону здоров'я, яке проголошене міжнародними правовими актами, закріплене у Конституції України та нормами інших законодавчих актів внутрішнього законодавства. Декларація прав дитини у 4 принципі проголошує, що дитині повинне належати право на здорове зростання і розвиток, а також право на належне медичне обслуговування.

Стаття 24 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці Конвенції визнавати та гарантувати кожній дитині право на користування найбільш І досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб 7 і відновлення здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, без-I оплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах 1 охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя і (ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 p.).

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, здоров'я — це І стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. Цей обов'язок батьків полягає у забезпеченні батьками дітям: сприятливих умов життєдіяльності, тобто такого стану середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я дитини і є можливості для забезпечення нормальних і відновлення порушених функцій організму; забезпеченні дитині умов виховання, які відповідають вимогам санітарних норм; здійсненні заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я дітей, їхнє гігієнічне виховання та засвоєння ними основ гігієни; сприянні утвердженню у дитини здорового способу життя; сприянні наданню дитині необхідної первинної лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, а також наданню спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги; забезпеченні дитині проходження щорічного обов'язкового медичного огляду (дитині у віці до одного року — щомісяця) (Постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. № 532 «Про обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення»); запобіганні вживанню дитиною тютюнових виробів, алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.

У разі порушення батьками свого обов'язку піклуватися про здоров'я дитини, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, вони можуть бути позбавлені батьківських прав на підставі п. 2 ст. 164 СК України.

8. Батьки зобов'язані також піклуватися про фізичний розвиток дитини, який, в свою чергу, тісно пов'язаний зі здоров'ям дитини.

Фізичний розвиток — це складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що виявляється у вигляді показників функціональних та морфологічних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, темпів старіння організму, термінів тривалості життя (п. 1.1 Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.01.2006 р. № 4).

Фізичне виховання дитини має бути спрямоване на оволодіння знаннями, уміннями й навичками щодо управління своїм фізичним розвитком, різновидами рухової активності з метою виховання особистості дитини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточення.

Виконуючи свій обов'язок сприяти фізичному розвиткові дитини, батьки мають сприяти руховій активності дитини, розвивати показники функціональних та морфологічних можливостей її організму, фізичних якостей, рухових здібностей, працездатності, покращувати її фізичні якості як самостійно, так і шляхом залучення до цього процесу спеціалістів в галузі фізичної культури, спорту або медицини.

Крім того, батьки мають надавати дитині різноманітну інформацію щодо можливостей, закономірностей та особливостей фізичного розвитку людини, методів та способів впливу на нього з метою підтримання належного стану здоров'я.

9. Поняття духовного розвитку особистості може бути визначене через поняття духовності та духовної культури (див. коментар до ст. 52). Духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу дитини шляхом пізнання всіх сфер оточуючої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної людини законними засобами: навчання, ставлення досвідів, спостереження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтелектуальної власності тощо. Обов'язку батьків піклуватися про духовний розвиток дитини кореспондує право дитини на духовний розвиток, яке включає в себе: право на освіту; право на прояв своїх здібностей; право на свободу світогляду і віросповідання; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Таким чином, батьки мають сприяти одержанню дитиною належної освіти, прояву нею своїх здібностей, розширенню її світогляду, її самовизначенню щодо сповідання певної релігії або не сповідання ніякої, її зайняттям літературною, художньою, науковою, технічною творчістю.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право па свободу світогляду і віросповідання. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 р. це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Батьки за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Але вони не мають права при визначенні дитиною свого ставлення до релігії примушувати до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Крім того, батьки зобов'язані виховувати своїх дітей у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

Під здібностями у психології розуміють такі особливості особи, які дозволяють їй успішно оволодівати тим чи іншим видом діяльності, професією, удосконалюватися в них, ефективно виконувати функціональні обов'язки у складних ситуаціях. Виходячи з цього, виконуючи свій обов'язок щодо розвитку здібностей дитини, батьки мають виявляти ці здібності, сприяти розвитку здібностей та обдарувань дитини, задоволенню їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Стаття 54 Конституції України гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Під поняттям свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості слід розуміти можливість особи на власний розсуд і відповідно до своїх можливостей визначати сферу, зміст та форму творчості1. ЦК України надає малолітній дитині право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК). Але норми ЦК не наголошують на тому, що вказане право ця дитина має право здійснювати самостійно. Це означає, що її батьки як законні представники мають сприяти дитині у здійсненні її особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності. Діти у віці від 14 до 18 років самостійно здійснюють свої права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 32 ЦК України).