Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

2. В ст. 76 СК України закріплено випадки виникнення права на утримання після розірвання шлюбу. За загальним правилом (ч. 2 коментованої статті) право колишнього подружжя на утримання виникає за наявності наступних юридичних фактів:

1) непрацездатність одного з колишнього подружжя;

2) потреба в матеріальній допомозі (нужденність);

3) спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Основні особливості надання утримання одному з колишнього подружжя пов'язані з умовою непрацездатності. Право на утримання виникає чи, навпаки, не виникає залежно від типу непрацездатності особи (інвалідність або пенсійний вік), причин та часу виникнення непрацездатності, співвідношення непрацездатності з моментом розірвання шлюбу, тривалості спільного проживання у шлюбі. Залежно від зазначених обставин варіюється і тривалість існування права.

3. Право на утримання після розірвання шлюбу виникає, якщо особа стала непрацездатною: а) до розірвання шлюбу; б) протягом одного року від дня розірвання шлюбу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 СК України).

Може статися, що один с подружжя став непрацездатним за час шлюбу, проте він не набув права на утримання від другого з подружжя за відсутності інших необхідних умов — нужденності або здатності другого з подружжя надавати йому утримання. Пізніше сторони розірвали шлюб і той з подружжя, який став непрацездатним за час шлюбу, в силу життєвих обставин потребує матеріальної допомоги, і другий з подружжя став спроможним його утримувати. Якщо усі необхідні факти «зібралися» разом, у колишньої дружини (чоловіка) виникає право на утримання і після розірвання шлюбу.

Аналогічно вирішується питання, якщо непрацездатність одного з подружжя виникла невдовзі після розірвання шлюбу. Закон встановлює строк в один рік від дня розірвання шлюбу. При цьому не має значення, в якому порядку шлюб було розірвано — за рішенням суду або в адміністративному порядку (органом РАЦС). Якщо один з подружжя став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу, виникає одна з необхідних умов для одержання аліментів від другого з подружжя.

В абз. 1 ч. 2 ст. 76 СК України йдеться про будь-який тип непрацездатності як внаслідок інвалідності, так і внаслідок досягнення пенсійного віку.

Якщо особа стала непрацездатною після спливу одного року з моменту розірвання шлюбу, право на утримання виникає лише в окремих випадках: 1) особа стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність є результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу (абз. 2 ч. 2 ст. 76 СК України); 2) особа досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії на загальних умовах, не пізніше ніж через п'ять років після розірвання шлюбу, за умови, що у шлюбі подружжя спільно проживали не менше десяти років (ч. 5 ст. 76 СК України).

Перший випадок пов'язаний з непрацездатністю колишнього подружжя внаслідок інвалідності в результаті протиправної поведінки щодо нього другого з подружжя. Важливе значення має те, що інвалідність одного з подружжя спричинена протиправним діянням другого з подружжя. Суд має встановити прямий причинний зв'язок між інвалідністю і протиправною поведінкою. Як обов'язкову умову зазначено момент вчинення протиправної поведінки — під час шлюбу. Якщо шкоду здоров'ю одного з подружжя заподіяно протиправною поведінкою другого з подружжя після розірвання шлюбу, дана обставина не враховується судом як підстава для виникнення права на утримання. Законом не обмежено час виникнення інвалідності у співвідношенні з моментом розірвання шлюбу.

Другий випадок стосується непрацездатності колишнього подружжя внаслідок досягнення пенсійного віку. Законом встановлено верхню часову межу виникнення непрацездатності за цією ознакою — не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу. При цьому вирішальне значення має фактична тривалість шлюбних відносин сторін, оскільки у нормі йдеться про десять років спільного проживання, а не формального існування шлюбу. Спільне проживання у шлюбі в прямому смислі не вимагається (див. коментар до ст. 56 СК України).

В обох зазначених випадках право на утримання виникає за умови, що той з колишнього подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, а його колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Недоліком норми є відсутність окремої вказівки про це у ч. 3 ст. 76 СК України. Останнє дає підстави для помилкового висновку про те, що наявність таких умов тут не є необхідною.

4. В ч. 4 ст. 76 СК України закріплено ще один окремий випадок виникнення права на утримання після розірвання шлюбу, який суттєво відрізняється від попередніх, тому що тут виникнення права на утримання взагалі не пов'язане з працездатністю. Значення надається тому фактові, що протягом шлюбу один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення. В нормі надається приблизний перелік обставин, які стають на перешкоді одному з подружжя набути певного професіонального і відповідно соціального статусу. Окрім обставин, зазначених в нормі, судом можуть бути визнані такими, що мають істотне значення, виконання в інтересах сім'ї обов'язків за спадковим договором, договором довічного утримання, здійснення соціально значущих обов'язків тощо. Головним є те, що відповідні дії вчиняються в сімейних інтересах, на шкоду особистісному росту. У випадку розірвання шлюбу такий з подружжя опиняється у значно несприятливішому становищі, ніж той, хто здобув певного професійного рівня, перебуваючи за домовленістю подружжя певною мірою звільненим від виконання кола сімейних обов'язків за рахунок зусиль іншого. В сімейному праві здійснення функцій з виховання дітей, ведення домашнього господарства тощо традиційно цінується не менше, ніж матеріальне забезпечення сім'ї. Однак у такий безпосередній спосіб закон стає на захист інтересів більш слабкої сторони у шлюбі вперше. В юридичній літературі вказаному явищу надано діаметрально протилежних оцінок. Одні вчені зазначають правило як чи не найпрогресивніше серед положень СК України, інші піддають сумніву його обґрунтованість, доцільність і своєчасність. В зарубіжному сімейному праві вже давно вироблені усталені механізми захисту інтересів економічно залежного подружжя. Зрушення українського сімейного законодавства в цьому напрямку слід визнати позитивними.

Право на утримання за наявності передбачених обставин виникає лише з моменту розірвання шлюбу і триває потягом трьох років, тому що саме у зв'язку з порушенням сімейних зв'язків фінансова забезпеченість такого з подружжя стає під загрозу. Він не має самостійних фінансових важелів і після розірвання шлюбу не може підтримувати той рівень життя, якого подружжя досягло шляхом взаємних зусиль, ризикуючи опинитися в кризовому становищі. Для набуття певного професійного рівня потрібен час. Тому необхідно визнати справедливим закріплення обов'язку по утриманню колишнього подружжя протягом цього часу, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Якщо позов про стягнення аліментів подано до суду після спливу певного проміжку часу з моменту розірвання шлюбу, аліменти присуджуються лише на час, що залишився до закінчення трирічного строку з моменту розірвання шлюбу. На додаток суд відповідно до ч. 2 ст. 79 СК України може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за один рік.

5. При вирішенні спору про стягнення аліментів суд не враховує, кому з подружжя належала ініціатива розірвання шлюбу і що саме стало для цього підставою. Проте можна припустити, що негідна поведінка позивача у шлюбі може стати підставою для відмови у задоволенні його вимог щодо надання утримання після розірвання шлюбу. Хоча це питання має вирішуватися в СК України, при відсутності відповідної норми можна, очевидно, застосовувати аналогію закону (ч. 1 ст. 10, ч. 5 ст. 75 СК України).

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

3. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.