Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

2. Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України з метою зміцнення сім'ї, утвердження почуття обов'язку перед членами сім'ї, побудови сімейних відносин на засадах взаємодопомоги і підтримки тощо. Регулювання відносин подружжя по утриманню погоджується з загальними засадами регулювання сімейних відносин (ст. 7 СК України). В нормах гл. 9 СК України послідовно забезпечуються рівність прав і обов'язків у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї жінки та чоловіка; неприпустимість дискримінації учасників сімейних відносин, зокрема за ознакою статі; максимально можливе врахування інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад шлюб передбачає взаємну турботу подружжя, яка включає матеріальну підтримку один одного. Обов'язок з матеріальної підтримки один одного покладається на дружину і чоловіка, тобто існує протягом шлюбу. Законодавець, виходячи з рівності прав і обов'язків чоловіка та дружини у шлюбі, залишає на власний розсуд подружжя визначення підстав, способів, розміру, форм, періодичності і тривалості матеріальної підтримки одне одного.

3. В ст. 75 СК України закріплено два окремі обов'язки подружжя: 1) матеріально підтримувати один одного; 2) надавати утримання тому із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Ці два обов'язки слід розрізняти.

Перший з них виникає внаслідок укладення шлюбу, триває протягом шлюбу і припиняється в разі припинення шлюбу. Цей обов'язок не пов'язується з віком або станом здоров'я подружжя. Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного і в тому разі, коли у жодного з них немає підстав для виникнення права на утримання. Деякою мірою ч. 1 ст. 75 СК України має загальний характер і встановлює принцип побудови майнових відносин подружжя. У свою чергу механізми державного примусу застосовуються лише в тому випадку, коли за наявності передбачених законом підстав виникло і порушується право на утримання.

4. СК України містить три групи норм, які визначають умови та порядок реалізації права на утримання: 1) норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст. ст. 75–83, 89, 9 °CК України); 2) норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст. ст. 84–87 СК України); 3) норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК України).

Відповідно до КпШС України відносини подружжя по взаємному утриманню регулювалися п'ятьма статтями. Підстави виникнення права на утримання для всіх випадків містилися в одній єдиній статті (ст. 32 КпШС). В СК України значно розширене коло прав і обов'язків по утриманню у порівнянні з КпШС України і відповідно збільшено обсяг нормативно-правового матеріалу. Зокрема в законодавстві вперше безпосередньо закріплено право чоловіка на утримання в разі проживання з ним дитини, право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою тощо.

5. В першу чергу в СК України встановлено загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Так, право на утримання виникає на підставі складу юридичних фактів, який включає: 1)непрацездатність одного з подружжя; 2)потребу в матеріальній допомозі (нужденність); 3) спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Таким чином, право на утримання, на відміну від права дружини і чоловіка на матеріальну підтримку, виникає за наявності спеціально передбачених законом підстав.

6. Першою умовою надання утримання одному з подружжя є його непрацездатність. В цілому, непрацездатність призводить до обмеження життєдіяльності особи, що спричиняє потребу у її соціальному захисті. В сімейному законодавстві вперше визначено коло осіб, які вважаються непрацездатними. Відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Таким чином, непрацездатність визначається за одним з двох критеріїв: а) віковим; б) медичним (стан здоров'я особи).

Згідно з законодавством до осіб, непрацездатних за віком, за загальним правилом, відносять жінок, які досягли 55 років, і чоловіків, які досягли 60 років. В сімейному праві переважає точка зору, відповідно до якої особи, що отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), права на утримання до досягнення загального пенсійного віку не набувають. Можливість того з подружжя, який досяг загального пенсійного віку, працевлаштуватися, не є перешкодою для визнання його непрацездатним.

Зазвичай, в період шлюбу право на утримання виникає у випадках, коли непрацездатність одного з подружжя викликана захворюванням, що спричинило інвалідність особи. Залежно від ступеня втрати працездатності виділяють три групи інвалідності. Відповідно до СК України непрацездатними визнаються інваліди I, II і III груп. Раніше непрацездатними беззастережно визнавалися інваліди І і II труп. Інваліди III групи вважалися частково працездатними, тому питання про стягнення аліментів щодо таких осіб вирішувалося судом з врахуванням реальної можливості інваліда заробляти кошти для існування. За новим СК України інваліди ІІІ групи також вважаються непрацездатними особами. Проте не можна ігнорувати той факт, що у інвалідів III групи зберігається значний процент загальної працездатності. Тому судам при визначенні розміру аліментів в Кожному конкретному випадку слід враховувати ступінь втрати особою працездатності.

Встановлення групи інвалідності належить до компетенції медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Факт непрацездатності в суді не встановлюється, а підтверджується документально. Статус пенсіонера, інваліда засвідчується документами відповідного державного зразка.

Інвалідність встановлюється не у всіх випадках, а лише у разі стійкого порушення працездатності, що призвело хворого до необхідності припинити трудову діяльність взагалі чи на тривалий період або значно змінити умови праці. Трудовому праву і праву соціального забезпечення відоме поняття тимчасової непрацездатності, що означає неможливість за станом здоров'я виконувати роботу впродовж відносно невеликого проміжку часу. Право на матеріальну допомогу у випадку тимчасової непрацездатності одного з подружжя з боку іншого з подружжя в сімейному законодавстві раніше не передбачалося. Випадки тимчасової непрацездатності залишалися поза регулюванням КпШС України 1969 р. В СК України цей недолік враховано і закріплено окрему норму щодо взаємної участі подружжя у витратах на лікування. Право на утримання у разі тимчасової непрацездатності не виникає, однак дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (див. коментар до ст. 9 °CК України). Сторони можуть включити умову щодо надання утримання при тимчасовій непрацездатності до шлюбного договору.

Непрацездатність подружжя як одна з умов фактичного складу, що є підставою для виникнення права на утримання, може настати як під час шлюбу, так і до укладення шлюбу. Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу, рішенням суду права на утримання може бути позбавлено або обмежено його строком (див. коментар до ст. 83 СК України). Непрацездатність, яка настала після розірвання шлюбу, у сукупності з іншими передбаченими законом обставинами, обумовлює виникнення права на утримання також у колишнього подружжя (див. коментар до ст. 76 СК України).

7. Другою умовою для виникнення права на аліменти у одного з подружжя є потреба у матеріальній допомозі (нужденність). В ч. 4 ст. 75 СК України чітко визначено випадки, в яких один із подружжя потребує матеріальної допомоги — заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поняття прожиткового мінімуму визначене в Законі України № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється щороку, на 2007 рік він становив на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня — 492 гривні, з 1 квітня — 525 гривень, з 1 жовтня — 532 гривні та для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня — 525 гривень, з 1 квітня — 561 гривня, з 1 жовтня — 568 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня — 406 гривень, з 1 жовтня — 411 гривень (ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 p. № 489-V).

В сімейному законодавстві визначення поняття нужденності надано вперше. З одного боку, воно внесло певну визначеність у відносити по утриманню, з іншого викликало додаткові складнощі. Основна проблема полягає у тому, що коментована стаття не допускає ніякої альтернативи. Якщо, враховуючи всі джерела, які утворюють дохід непрацездатного подружжя, суд дійде висновку, що дохід забезпечує йому прожитковий мінімум, право на утримання з боку іншого з подружжя не виникає. Разом з тим, непрацездатна особа може фактично потребувати матеріальної допомоги і в тому випадку, якщо вона забезпечена коштами в розмірі відповідному або навіть такому, що перевищує прожитковий мінімум. Встановлений законодавством прожитковий мінімум не може слугувати жорстким однаково рівним для всіх критерієм. З законодавчого визначення прожиткового мінімуму випливає, що такої вартісної величини достатньо в разі нормального розвитку подій, тому як у визначенні йдеться про збереження здоров'я, мінімальний набір товарів і послуг, задоволення основних потреб тощо. Однак непрацездатна особа окрім задоволення звичайних потреб змушена здійснювати витрати на відновлення здоров'я, лікування, оплату стороннього догляду тощо, з тим, щоб наблизити своє життя до нормального. Характер і розмір необхідних витрат можуть різнитися залежно від ступеня непрацездатності, місця проживання, інших умов життя особи.

Норма ч. 4 ст. 75 СК України не дозволяє врахувати всі особливості конкретної життєвої ситуації. Фактично повноваження суду у визначенні факту потреби j матеріальній допомозі зведено до обчислення розміру заробітної плати, пенсії, доходів від використання майна, інших доходів особи і визначення їх співвідношення з прожитковим мінімумом. Необхідно надати суду більш широкі повноваження при встановленні наявності в особи потреби у матеріальній допомозі. Прожитковий мінімум має братися за основу, а рішення прийматися з врахуванням всієї сукупності фактичних обставин конкретної справи.

В СК міститься норма, спрямована на врегулювання відносин у випадку, коли одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (п. 4 ч. 1 ст. 83 СК України). За цієї умови рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком (див. коментар до ст. 83 СК України).

8. Останньою умовою виникнення права на утримання є спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу (ч. 2 ст. 75 СК України). В законі не визначено, в яких випадках другий із подружжя вважається спроможний надавати матеріальну допомогу. За будь-яких обставин особа вважатиметься спроможною надавати матеріальну допомогу іншій за умови, що вона сама не є нужденною. Виходячи з ч. 4 ст. 75 СК України, один із подружжя не є таким, що потребує матеріальної допомоги і відповідно може надавати матеріальну допомогу другому з подружжя, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використанні його майна, інші доходи забезпечують йому прожитковий мінімум, встановлений законом. При цьому слід мати на увазі, що суд повинен враховувати рівень доходів саме того з подружжя, який має надавати утримання, що не завжди просто з огляду на поширення законного режиму спільної сумісної власності на заробітну плату, пенсію, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. б: СК України). Реальний рівень доходів платника аліментів встановлюється на підставі даних декларацій про доходи, довідок про заробітну плату, свідчень свідків тощо. Також істотне значення має наявність у платника аліментів інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати (дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки, сина, подружжя в іншому шлюбі тощо).

Суд має визнати відповідача неспроможним надавати матеріальну допомогу якщо в разі виконання обов'язку по утриманню він сам став би потребувати матеріальної допомоги. Право на утримання не може виникати одночасно у обох з подружжя. Якщо кожний з подружжя потребує матеріальної допомоги, то жоден з них не має можливості надавати допомогу іншому.