Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

1. В разі невиконання обов'язку по утриманню один з подружжя (колишнього подружжя), який має відповідне право, може звернутися до суду з вимогою про сплату аліментів. Позов може бути заявлено протягом усього часу існування права, незалежно від стану відносин між сторонами зобов'язання. На вимоги, що випливають із сімейних відносин, у тому числі про стягнення аліментів, позовна давність не поширюється, крім передбачених у законі випадків (ч. 2 ст. 268 ЦК України, ч. 1 ст. 2 °CК України). Тому не має значення, скільки часу минуло з моменту порушення права на утримання.

Позов може бути заявлено самою особою, яка має право на утримання, а у передбачених законом випадках опікуном або піклувальником такої особи. Самостійно звернутися до суду з відповідним позовом може і неповнолітня особа, яка має право на утримання. Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦПК України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона здобуває цивільну процесуальну дієздатність із моменту реєстрації шлюбу. Позов може бути подано за місцем проживання позивача (стягувача аліментів) або відповідача (ст. ст. 109, 110 ЦПК України).

За загальним правилом аліменти присуджуються на майбутнє від дня пред'явлення позову. Якщо позовна заява подана безпосередньо до суду, позов вважається пред'явленим від дня його прийняття. Якщо позовна заява відправлена через поштове відділення зв'язку, днем пред'явлення позову вважається календарна дата, зазначена на поштовому штемпелі, а не дата його надходження в канцелярію суду.

2. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, якщо буде встановлено, що позивач вживав заходів щодо одержання коштів на утримання від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати. Таким чином, суд має встановити, що мали місце: 1)дії позивача, спрямовані на одержання коштів на утримання від відповідача; 2) дії відповідача по ухиленню від надання утримання.

Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язку по утриманню. Іноді сюди відносять і ухилення з тією ж метою від трудової діяльності (наприклад, звільнення з роботи). Однак останнє є досить сумнівним. Факт ухилення від надання утримання може мати місце тоді, коли особа має у своєму розпорядженні які-небудь кошти, але не бажає їх надавати. Якщо ж особа не працює й у зв'язку із цим не має доходів, до неї не можуть застосовуватися будь-які санкції, оскільки, як відомо, примушення будь-кого до праці чинним законодавством не допускається.

Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність) відповідача. Тому позивач має подати суду докази того, що, діючи тим або іншим способом, відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов'язку по утриманню. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейний обов'язок, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (ч. 3 ст. 15 СК України).

Заходи, які має вживати позивач щодо одержання аліментів, можуть полягати у спробах установити місцезнаходження, місце роботи зобов'язаної особи, укласти договір про сплату аліментів тощо.

Аліменти за минулий час присуджуються не більше як за один рік, залежно від обставин справи. Значення має, саме з якого часу відносно моменту виникнення права на утримання позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача. Наприклад, якщо позивач звернувся до суду через рік з моменту виникнення у нього права на утримання, надавши докази вживання заходів щодо одержання аліментів і ухилення відповідача від їх сплати протягом останніх півроку, суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час лише за останні півроку. Не має значення, з яких причин позивач не вдавався до примусового стягнення аліментів раніше. Вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вживав заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів, а відповідач не створював до цього перешкод.

Розмір аліментів за минулий час визначається за загальними правилами (ст. 8 °CК України), з урахуванням змін матеріального і (або) сімейного стану платника або одержувача аліментів, якщо такі сталися протягом цього періоду.

Можна додати, що стягнення аліментів на користь одного з подружжя за минулий час є новим для СК України. В Кодексі про шлюб та сім'ю України такої норми не було.

3. За загальним правилом кінцевий момент стягнення аліментів в рішенні суду не визначається, тому що невідомо наперед, протягом якого часу триватиме право на утримання. В окремих випадках тривалість існування права на утримання чітко зазначена в законі (абз. 2 ч. 4 ст. 76, ст. ст. 84, 86 СК України). Тривалість існування права на утримання (і у відповідних випадках час, протягом якого сплачуються аліменти), за загальним правилом, не залежить від часу виникнення права — під час шлюбу чи після його розірвання.

Право на утримання, яке виникло внаслідок досягнення одним з подружжя (колишнього подружжя) пенсійного віку, триває довічно. Право на утримання, яке виникло у зв'язку з інвалідністю, — протягом строку інвалідності. В обох випадках право на утримання припиняється у разі відпадання умов, необхідних для існування права на утримання (див. коментар до ст. 82 СК України).

В ч. 3 ст. 79 СК України закріплене окреме правило, згідно з яким не вимагається додаткового звернення до суду кожного разу при продовженні строку інвалідності. У разі подання до органу державної виконавчої служби відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на зазначений в ньому строк.

4. В СК України не встановлено спеціальних правил для виникнення права на утримання того з подружжя, хто є неповнолітнім (див. п. 12 коментарю до ст. 75 СК України). Можна припустити, що за аналогією закону право на утримання у неповнолітньої особи може виникати, якщо: 1) вона не має трудової правосуб'єктності або щодо неї встановлено інвалідність; 2) неповнолітня особа потребує матеріальної допомоги; 3) другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. За таких умов той з подружжя, який є неповнолітнім, може втрачати право на аліменти у випадку відпадіння хоча б однієї з вказаних умов, у першу чергу, у разі досягнення особою повноліття.

Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду

1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

3. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

1. Розмір аліментів на утримання одного з подружжя традиційно визначається судом у кожному конкретному випадку стягнення аліментів. Вперше в СК України встановлено порядок визначення розміру аліментів на утримання одного з подружжя в частці від заробітку (доходу) іншого з подружжя. Розмір аліментів на користь подружжя і раніше визначався судом, однак виключно у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 33 КпШС України 1969 p.).

Зобов'язання по утриманню, у яких розмір стягуваних аліментів визначається за рішенням суду не в твердій грошовій сумі, а в частці від заробітку (доходу) зобов'язаної особи, в юридичній літературі розглядаються в системі ризикових (алеаторних) зобов'язань. Для зазначених зобов'язань характерна невизначеність розміру періодичних аліментних платежів на момент виконання обов'язку, а також коливання сум, які надаються на утримання з огляду на продовжуваний характер зобов'язань з утримання в цілому. Перевага визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) полягає в тому, що особа не має потреби щораз звертатися до суду при зміні розміру заробітку того з подружжя, хто є зобов'язаним.